«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Марина МАКУЩЕНКО

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Я є людиною, яка постраждала, внаслідок воєнних дій. Я втратила зв’язок з рідними у Маріуполі, мої батьки досі живуть біля лінії фронту у запорізькій області, моя дитина отримала психологічну травму під час нашої евакуації з київської області у лютому 2022 р., а я втратила можливість повноцінно  працювати як телевізійний журналіст, адже мусила докласти багатьох зусиль для стабілізації особистого життя і стану. Крім того, я відчула, що не можу працювати за фахом, бо не вбачаю сенсу у багатьох процесах, якими курувала раніше як телевізійний журналіст.

У мене є досвід евакуації за кордон і повернення до життя у воєнній реальності.  Тож, моє життя багато в чому змінилося через війну, але  саме письменницька і навколо письменницька  діяльності вийшли в пріоритет ыз перших місяців повномасштабного вторгнення. Мій останній журналістський матеріал  на тепер, був присвячений саме питанню книг і я першою (або однією з перших) порушила в медійному просторі питання щодо особливості читання з дітьми  у воєнний період, тому у травні 2022 р. ініціювала і опублікувала матеріал із  психологинею Світланою Ройз на цю тему. Я відчувала потребу допомагати конкретним дітям, яких зустрічала за кордоном і в Києві, тож розробила і втілила свій проєкт із бібіліотерапії на основі знань та навичок  які вже мала (як журналіст тривалий час працювала з освітньою темою з фокусом на дошкіллі), до того ж я почала цікавитись  питанням бібліотерапії фахово. Однак, ця моя діяльність не є професією, а залишається волонтерською ініціативою, яку фінансую самостійно.

Я  впевнена, що сучасні письменники мають великий вплив і на формування суспільства, і на реабілітаційні процеси, і на зміцнення позицій української культури. Тому для мене очевидним є мій вибір працювати у цьому напрямку і зокрема для дитячої аудиторії».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Так, питання війни і різних досвідів  необхідно порушувати у літературі, адже це допоможе читачам відрефлексувати свій болісний досвід, а отже стати на шлях  особистого відновлення. Це потрібно робити і в дитячій, і в дорослій літературі.

У книзі «Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко» (ВСЛ, 2024) я пишу про втрати художниці, яка жила під час Другої Світової війни, про поневіряння її творів тоді та сьогодні, коли через війну  вони перебувають у небезпеці, змушені рятуватися з палаючого музею, не можуть експонуватися як раніше, є вразливими та швидко псуються (у книжці вони «хворіють»). Та при всьому цьому я даю сценарії виходу з сумних обставин, щоб читачам-дітям було легше долати їхні власні виклики. Через життя картин я даю реальні приклади з біографії художниці, які можуть надихнути і зміцнити сучасних дітей.

Також у мене є рукопис оповідання для підлітків, яке ще не опубліковано. У ньому  теж є проблеми, породжені життя під час війни».

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

Ульф Старк «Маленька книжка про любов»,

Ольга Русіна «Тракторець, що тягне танк»,

«Жовтий метелик» Олександра Шатохіна,

«Залізницею додому» Мар’яни Савки,

«Клуб врятованих. Непухнасті  історії» Сашка Дерманського.

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«У 2022 році я почала благодійний проєкт у французькій бібліотеці «Les Mejanes» в Екс-ан-Провансі. У співпраці з волонтерами французько-української асоціації «We are Ukraine», Українським інститутом книги та деякими українськими видавцями я створила там українську книжкову полицю (тепер у фонді понад 150 книг українською) та забезпечила регулярні зустрічі з українськими дітьми за методикою бібліотерапії для підтримки їхніх інтеграційних процесів у новій країні.

Особливого успіху та інтересу набув курс арт-читанок, де ми читали про українських митців, які відомі французькій і світовій аудиторії, а потім діти рефлексували у творчості  у стилі цих митців. Я розробила цей курс,  склавши список митців і дослідивши їхній життєвий і творчий шлях для того, щоб діти почувалися більше впевнено у новому середовищі та знали, що до них сюди вже приїжджали українці та досягали успіху, хоча їм теж було важко. І тепер роботи тих українців діти можуть побачити у музеях, які вони часто відвідують разом зі шкільним класом. Я отримала багато позитивних відгуків на ці зустрічі не тільки від дітей, але й від їхніх батьків, для впевненості яких теж була корисною ця інформація. На  ці книгозустрічі до мене у бібліотеку, кав’ярні, книгарні та на книгопікніки приходили  не тільки мешканці Екс-ан-Провансу, але також  приїжджали українці з Марселя та інших навколишніх міст і селищ.

Я співпрацювала з самою бібліотекою «Les Mejanes» , переконавши їх у доцільності створення окремого відділу для українських дітей і проведенні заходів у бібліотеці,  а також із книжковою аґенцією Livre Provence-Alpes-Cotes d’Azur із метою промоції української книги за кордоном.

Також я брала участь у розробці посібника від “Читомо” про  створення українських бібліотек за кордоном і поради  щодо залучення української аудиторії для промоції нашої книги серед іноземців. 

За 2023-2024 рр. я  також пройшла кілька професійних курсів для письменників і бібліотерапевтів та продовжила волонтерську роботу з дітьми у Києві, куди повернулася влітку 2023 року.

Я вважаю, що потреби дітей можуть бути одним із найважливіших викликів у воєнний час, тож розробила два бібліотерапевтичні курси для початкової школи, присвячені емоційному інтелекту та критичному мисленню як інструментові боротьби з булінгом. Протягом 6 місяців щотижня мала зустрічі з  учнями 2-4 класів  як волонтер на базі Київської державної школи  № 49.

Окремо я працювала індивідуально зі своєю дитиною над подолання травми війни за методом бібліотерапії, користуючись напрацюванням колег і керуючись методиками, які описані в посібнику «Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну». Про ці досвіди я розповідала в телевізійному ефірі  Єдиного марафону.

Навесні 2024 року брала участь у французькій конференції, присвяченій питанням ментального здоров’я HealthTech For Care, на якій поділилася своїм досвідом у бібліотерапії.

З літа 2024 року і до сьогодні проводжу зустрічі у музеях, які частково є презентаціями моїх книг, але мають у собі додаткову цінність. Разом із ілюстраторкою Дарією Філіпповою я розробила настільну гру «Врятуй картини!» і під час цих  музейних зустрічей ми з дітьми в ігровій формі проходимо питання важливості музеїв, доцільності дотримання музейних правил, думаємо над тим, як допомогти картинам у часи війни (а разом з ними – і собі), і створюємо свої власні «шедеври». Відповідно, ми граємо, читаємо, говоримо про книги та мистецтво, а також займаємося творчістю. Ці зустрічі теж мають бібліотерапевтичний компонент.

За таким принципом я провела вже події у Національному музеї декоративного мистецтва, музеї Івана Гончара, Національному музеї ім. Варвари і Богдана Ханенків і Національному музеї ім. Тараса Шевченка. У деяких музеях заплановані повторні події, адже відгуки від аудиторії дуже добрі. Я роблю це безоплатно. Музеї роблять вхідні квитки на ці події, але я не отримую від цього прибутку. Видавництво продає мої книги на подіях, але я вже не маю від цього додаткового відсотку та не маю зобов’язань проводити таку енергозатратну промо-кампанію, але для мене є важливим підтримати культуру музейного відвідування серед дітей, тому я приділяю час і ресурси для цих зустрічей».