«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників Євгенія ПІРОГ
«Мій особистий досвід воєнного часу формувався з квітня-травня 2014 року, коли до Києва втікали з Донеччини активісти, – рятуючись від «сеператистів», «ополченців», як тоді називали гамузом усіх російських посіпак, що захоплювали землі, мізки, житло і життя мешканців сходу України. Тоді для родин з дітьми я заснувала клуб «Київ. Схід. Діти», до діяльності якого вже у червні оперативно долучилися інші небайдужі знайомі та незнайомі кияни з мистецького кола. Ще тоді, в травні 14-го, я чула оповіді очевидців про автомат напівп’яного сепара на блокпості, приставлений до голови твоєї дитини, про зниклих родичів, розстрільні списки, про розстріли цивільних машин тих, хто хотів виїхати на підконтрольну частину країни. Гірке та болюче формування свідомого розуміння: така біда не має кордонів, вона торкається всіх. Такі травми не випаруються просто з часом, треба тут, вже, зараз допомагати підтримкою – каструлькою і ковдрою, терпінням і стійкістю, книжкою і радістю. Аби вижити. Вижити усім нам, будуючи новий дім: особистий і державний. Звідти склалася тодішня мета заснування денного просвітницького клубу для дітей «КРОК» (культура, розвиток, освіта). Діти отримали прихисток (вже під крилом благодійного фонду «Дитинець» Ірини Попової), цікаве, важливе, розмаїте – і книжкове – спілкування, щоби батьки мали час облаштувати родину на новому місці, в столиці. Тепер ми знаємо, що то була «екскурсія» не на два найближчих тижні, і навіть не на три літніх місяці. Отже, робити те, що може бути у нагоді іншим, зокрема чим можеш бути корисною дітям – моє дієве правило й понині. Протягом 15-19 років це втілилося у мої просвітницькі проєкти (і нові рекордні теж, як от міжнародний артбук «Добро-Дій» та «Дмитрикова бібліотека»), у доброчинну участь у багатогранному кетязі мистецьких та письменницьких подій від Арсеналів і Букфорумів до Авдіївки та Кальміюсів, у численні власні творчі зустрічі з дітьми, об’єднані у Всеукраїнську ініціативу «Додай читання». А 2022-ий рік змусив усіх пережити тотальний шок: відтепер нічого не буде, як колись. До глибоких переживань додавався пекучий біль утрат друзів, колег, руйнівні відчуття від загарбницької трощі рідних і знайомих місць. Невідступна тривога за родину. Для себе бачила дієвий, помічний рецепт – емоції травмованих реальними жахіттями дітей гоїти життєствердними читацькими та навколокнижними подіями: затишними і задерикуватими, феєричними і реалістичними, казковими, новацькими – спрямованими на розуміння себе та майбутнього. Стала долучати та об’єднувати ще більше учасників, організацій, установ до розвитку промоції читання, подавшись у бібліотекарі до Рівненської обласної бібліотеки для дітей (РОБД), де присвятила цьому кілька унікальних авторських проєктів 2022-24 років (детальніше в п.4)».
Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?
У сюжетах для аудиторії молодших читачів, які знайомлять із моєю новинкою – серією книжок «Історії з Читаполіса» – природно вписуються вислови чи поняття, що стали знаковими, сьогочасними. В «Читаксі» з’являються кусючі вороги «з боліт», ґедзі, які «затруїли» мізки «ядухою болотяною», звели з розуму декотрих добропорядних читаполісян. В «Мурчителі» тендітна морська зірка мусила Кожна з «Історій з Читаполіса» прошита важливою інклюзивної ниткою, що теж вбачається мені актуальним, як ніколи раніше. Слухацьке вухо пса Читакса терапевтичне, чутливі лапки киці Мурчители читають на дотик, у редакції галасливого Шпака вчаться «тихо» говорити жестовою мовою, пошуки Книжкового Монстра сприяють командному злагодженню, а втрати та набутки Слоненя Сторі призвичаюють до нових обставин, де є місце спільним радощам і навіть Космічним вечіркам. Вже маю відгуки, що таке читання допомагає дітям образно розуміти певні життєві ситуації, та й просто дарує теплий, душевний, спільний час, що надзвичайно цінно нині».
Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження? «Ще перше видання книжки «Війна, що змінила Рондо» (Романа Романишин, Андрій Лесів, 2015) зацікавило мене тим, яким чином явище війни можна показати дітям. Як на мене, саме образність цієї книжки сприяє донесенню інформації до юного читача-глядача, а означення війни жорстокою, бездушною (лишень) машиною підкріплює надію на її подолання – спільним світлом, дією, вірою в перемогу. Подібним чином, думаю, працює віршована історія 2022 року «Битва за місто» Володимира Чернишенка з виразними ілюстраціями Тетяни Копилової: прийнятний сюжет боротьби чималої будівельної когорти авт із руйнівною машиною зла триматиме зовсім юного читача у обіймах захисту та подолання лиха. Можу свідчити: прочитавши, цю книжку передають далі, аби швидше охопити ширшу аудиторію дітей – показник вдалої, затребуваної, дієвої розмови автора з малим читачем. Втішно, що, скажімо, такі видання, як книжка-картинка «Дім» Катерини Тихозорої та Олександра Продана, роздумливе «Місто у вікні» Тетяни Винник, ретельний щоденник «Мої вимушені канікули» Катерини Єгорушкіної, поетичні «Руді і Чумацький Шлях» Григорія Фальковича – різні за художніми рішеннями та цільовою аудиторією – оперативно з’являються на книжкових полицях бібліотек завдяки державним та місцевим програмам. Це допомагає урізноманітнити розмови з читачами про війну у власних проєктах і зустрічах, озвучити подані цими авторами теми, рекомендувати ці книжки читачу. От, для авторського проєкту «Читаполіс із галактики Нашекнижжя» з псом Читаксою пощастило знайти песикові-книголюбу друзів. У вірші пана Григорія це мандрівний пес-переселенець Руді, котрий тепер на вуличках Коломиї, а на проспекті в Рівному знайшовся справжній такса Руді, Рудольф: його хазяйка, колишня мешканка Херсона, охоче долучалася до дитячих книжкових подій. І якщо згадувати проєкти, зауважу книжку «Мій тато став зіркою». Сьогодні дещо інакше, ніж було задумано Галиною Кирпою, сприймається ця щемка «майданна» розмова. Бійці за волю країни і зараз стають героями, зірками пам’яті, взірцями звитяги, тож книга чіпає: діти обирають її, скажімо, для зачитування у конкурсі творів за шкільною програмою «Відеотека Наша Школа» (РОБД, 2024).
Окремо зазначу видавничу історію книжки «Мої вимушені канікули», котра вже у кількох країнах говорить з читачами їхньою мовою про нашу війну. Утім, ця книжка – свідчення буднів, не унікальних для різних родин та місць України, а її щоденниковий перебіг зрозумілий будь-де: війна не має кордонів. Без перебільшення, книга транслює важливі усвідомлення для молодого покоління всієї планети. Здебільшого дитина законно прагне почути в книжці «свою» історію. Покинуте житло, зруйноване місто, втрата рідних, очікування зниклих, власні волонтерські спроби – нинішніх тем, на біду, не перелічити. А евакуація залізницею у найчорніші дні тотального вторгнення російських військ? Дістатися з Києва до Варшави – як легко було колись! І ніхто не уявляв, крізь які випробування доведеться протиснутися, виборсуватися, коли це – нагальна евакуація з дітьми під час війни. Історія таких біженців у книжці «Муркиця загубилася» достобіса достовірна: не дивно, твір помірно автобіографічний. Цим досвідом просочені «муркицині» пошуки, схожі на пошуки себе у невідомо-новому житті. Вивірені тексти Ольга Купріян, вдале, життєствердне художнє оформлення Ганни Осадко – одночасно і фіксація, і реабілітаційне проживання. Здається, стартова україно-польська двомовність книжки, що писалася у польській письменницькій резиденції, стане застереженням світові: ця війна може сягнути будь-куди. Тож разом – до перемоги! Помічні «Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус з ілюстраціями Марти Кошулінської, де йдеться про досвід проживання дітьми подій російсько-української війни, дійсно про перемоги: над ситуаціями і тривогами, які постають під іншим кутом –турботи, любові, захисту. Упевнена: усі ці книжкові й життєві «прошивки» терапевтично впливають на реальних читак, а ще створюють промоцію читанню».
Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні? «Неоціненний здобуток батькам, вчителям, вихователям та історії країни загалом запропонувала літературна агенція «Барабука», експертки котрої напрацювали матеріали рубрики «Як говорити з дітьми про війну», долучивши до обговорень широке коло профільних фахівців. Списки відповідних видань для читачів різного віку, вебінари, що розкривають важливі сенси та формулюють нові поняття, озвучення дослідницьких результатів тощо – актуальний практикум, спрямований на втримання ментального здоров’я дітей. Для мене це множинне підтвердження моєї переконаності, що читання – помічне. Ці матеріали раджу дорослим взагалі, особливо тим, хто спілкується з дітьми. Попри фінансові обмеження, своєї лінії наповнювати фонди бібліотек актуальними виданнями тримався Український інститут книги (УІК), у своїй роботі звертаю на них увагу читача. «Валізку з книжками», ініційовану Інститутом Гете в Україні, Німецькою Українською асоціацією та УІК, зустрічала у багатьох бібліотеках. Місцеві програми підтримки книговидання бачу на прикладах рівненських програм – обласної та міської. Волонтерські ініціативи, до яких долучалася і закликала інших, діють одні по одній. Згадаю «Книжкову вежу» для Харківського музею літератури, «Врятуй Охтирку!», яку ініціювала разом з РОБД, збори книжок для звільнених територій, зруйнованих бібліотек. Втішно, що програми та ініціативи не зникли з порядку денного.
Створення для РОБД Відеотеки «Наша школа» базувалося на активній співпраці з читачами, тут мотивацією корисного читання стала можливість спробувати себе у популярній творчості – запису коротких відеороликів. Так чи інакше, переконана: активне читання, занурення у книжкову творчість, у мистецьку діяльність – запорука дитячого читання. А в ньому – сила!»
|
Коментарі до статті