Наталя Забіла. Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика і його діда. Одного літнього ранку / Наталя Забіла ; худож. Юля Череда. Харків : ФОП М. О, Літвінов, Життєрадісний жираф, 2025. 88 с.

Наталя Забіла. Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда : фантастичні оповідання для дітей молодшого шкільного віку / Н. Забіла ; мал. М. Нечипоренко. Київ : Веселка, 1964. — 88 с., [4] арк. іл. : іл.

Перевидання класичних текстів для дітей – завжди виклик. А коли йдеться про твори, написані у підрадянській Україні, – виклик подвійний, бо текст потребує як художнього переосмислення, так і коментування мало чи цілком не зрозумілих сучасній дитині моментів. Адже нове покоління українців ніколи не знало реалій радянського життя, має цілком інші цінності та досвід.

Водночас кращі зразки літератури для дітей різного часу формують канон – набір усім знаних текстів і персонажів, цитат тощо, які асоціюються з певною культурою та в кожному новому поколінні обростають новою символікою та сенсом, залишаючись об’єнуючим фактором «упізнавання», спільним для усіх поколінь читацьким і культурним досвідом.

Кожна спроба перевидання класики варта найширшого обговорення, бо щоразу йдеться про добір і осмислення того «багажу», котрий ми прагнемо нести далі та передати дітям. Про те спільне, що має нас із ними єднати, бути важливим і цікавим для різних поколінь та отримає шанс не бути забутим у майбутньому.

Фантастична повість у оповіданнях чудової української дитячої письменниці ХХ ст. Наталі Забіли «Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика і його діда» з’явилася 1964 р., коли та остаточно утвердилася на радянському номенклатурному «олімпі». Скрізь і всюди Наталя Львівна декларує, що належить «...до тих письменників, які зростали разом із Радянською країною»[1], але ні­коли не скочується до ілюстратора соціальних замовлень. Навіть доволі жорст­кий в оцінці її постаті Віктор Костюченко у підсумку визнав: «Закон художності вона сповіду­вала у своїх творах послідовно і твердо захищала його як теоретик літератури для дітей»[2].

60-літня письменниця нарешті отримує можливість не боятися свого шляхетного походження, пліток і підступів, побутових проблем і життєвої невизначеності й попри вік (чи, можливо, саме завдячуючи йому) вдається до художніх експериментів, видумляцтва та гумору. Творчі пошуки розкривають талант письменниці із нових, почасти неочікуваних боків: замість повчальних ліричних казок з’являється іскрометна «реготлива» фантастична проза та заснована на фантазуванні просвітницька драматургія (п’єса-фантазія з життя первісних людей «Перший крок», 1968), а поезія стає вибуховою сумішшю гумору, вільної гри слова та уяви. Значною мірою на вибір сюжетів і спосіб комунікації Забіли з маленьким читачем у цей час впливає поява онука, чиї інтереси та характер вимагають зовсім нових, порівняно з її класичними «дівчачими» книжечками історій.

Згодом повість перевидавалася повністю чи частково у збірниках творів письменниці та тематичних збірках, а також виходила окремими виданнями у «Веселці» (1980 року – з малюнками Л. Гармизи, 1987 року (рос. мов.) – з малюнками В. Ігнатова), а також 1983 р. в «Дніпрі» (франц. мов.) – із ілюстраціями Р. Адамовича.

2025 року харківське видавництво «Життєрадісний жираф» видало окремою книжкою першу з оповідок, які в 1964 р. склали повість «Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика і його діда» – «Одного літнього дня». Це перша історія неймовірних і водночас буденних перипетій, у які потрапляють невгамовні онук і дідусь. Єднає цих двох щирі інтерес до всього на світі та взаємоповага й довіра.

Дуже інтелігентні, розважливі та симпатичні герої Забіли попри весь свій позитив – зовсім не дидактичні ідеальні манекени, а їхні дивовижні пригоди – швидше виплід непогамовної уяви та природного видумляцтва сердечно близьких один одному «малого» та «старого». Саме цією радісною гармонією взаємо визнання поколінь та піднесеним настроєм цікавості до життя оповідка близька кращим зразкам світової та української класики дитячої літератури. Цікавою та читабельною впродовж десятиліть її роблять не так пригоди й вигадка, як описані з любов’ю та гумором такі  природні й надихаючі «вічні» стосунки між найменшими та найстаршими.

Із перших сторінок читач дізнається про найбільшу несправедливість дитинства: «Так уже в світі заведено, що спочатку людина мала, а потім зростає, і сама вона в цьому не винна. Тож навіщо нагадувати про таку неприємну річ – що ти малий і не  можеш бути цілком самостійним? Це образливо й дошкульно» (с. 6). Дідусь і бабуся тим і вирізняються від усього «дорослого» світу малого Юрчика, що розмовляють із ним як із рівним, поряд із ними тотальне «не можна» не переслідує малюка («І якщо інколи й виявлялось, що чогось не можна робити, то це не вони казали, а Юрчик сам здогадувався й, звичайно, того не робив»).

А ще вони здатні приймати дитячу гру всерйоз, як справжнє життя.

Власне, все фантастичне тло оповіді засновується на цій здатності дорослих героїв жити одним життям із дитиною, а не гратися з нею.

Дідусь втручається у беззмістовну гру онука, котрий із гуркотом тягає навколо будинку іграшкову машину, із цілком серйозною дорослою «претензією» як до рівні («…що ж це ти, юний друже, нераціонально використовуєш техніку? Машина зношується без усякої користі») та пропонує спільне «корисне» заняття. Велика пригода розпочинаються в межах гри-життя дитини, не порушуючи її кордони та правила. А щоб і маленький читач повноцінно включився у цю гру, письменниця час від часу розмовляє з ним особисто, скажімо, пояснюючи, чому Юрчик не здивувався «зменшувальним таблеткам» (дідусь хлопчика – вчений-винахідник і малий «давно вже звик до того, що від діда можна чекати найнеймовірніших речей») тощо.

І ось уже гра обертається справжнім життєвим досвідом – дуже складним і важливим!

Юрчик виявляє емпатію (підмостивши «змалілим» дідусеві з бабцею хустинку, турбуючись, чи не надто трясе їх у іграшковій машині), старається бути відповідальним водієм, але все ж втрапляє у справжню халепу – «збільшувальні» таблетки губляться. Згодом він не раз і не двічі буде помилятися, лякатися та поспішати, робити не те й не так. Бо ж хлопчик – лише дошкільня. Навіть чарівним чином «вирісши» у юнака, він залишається зі своїм маленьким життєвим досвідом, відсутністю знань і навичок.

Натомість його дідусь – мудра старша людина, чия сила – не у «величині», а в досвіді та знаннях. А здебільшого – у дорослій певності, що помилки поправні, якщо не впадати в розпач, а діяти, шукати вирішення проблеми. Певним чином буквальне «зменшення» є своєрідним символом абсолютної його довіри до онука, певності, що тому важливі його слова й думки, а не фізична «величина» й буквальна можливість «сили впливу».

Упродовж невеликої за обсягом оповіді герої переживають низку карколомних пригод: жабка раптом перетворюється на монстра, поїздка в автобусі – на справжній квест, а дорога додому – на драматичний шлях самопізнання. Письменниця з гумором і сердечністю виписує кожну нову невідповідність вигляду та вчинків і мови героя, ведучи його та маленьких читачів до очевидного висновку: «…у світі все влаштовано правильно: людина зростає помалу й разом із зростом здобуває знання. Все у свій час, і не треба тільки від цього часу відставати – ось що головне!»

Нове видання фантастичного оповідання Наталі Забіли, з великою відповідальністю та смаком  здійснене видавництвом «Життєрадісний жираф» 2025 р., без перебільшення – найкраще нині з перевидань класиків української літератури для дітей.

Книжка великоформатна, ошатно видана та чудово проілюстрована й зверстана. Попри чималий текст, за кількістю та якістю ілюстрацій та зважаючи на задіяння гри зі шрифтами її цілком можна розглядати як книжку-картинку чи книжку з елементами коміксу, котрі нині найбільше користуються популярністю у читачів-дошкільнят і молодших школярів. Ця повноцінна модерна візуальна складова відразу знищує «наліт часу», котрий, на жаль, дуже відчутний у перевиданнях вітчизняної класики для дітей. Книжка сприймається та може бути прочитана дитиною не як «артефакт культури», а як нині написана, сучасна історія.

Ілюстрації Юлії Череди варті окремого розгляду та щирого захоплення! Навіть форзаци можна «читати», звернувши увагу дитини на назву оповіді «Одного літнього дня» (один – денний пейзаж озера та світу довкола, а інший – нічний, на кожному персонажі з’являються й проживають відповідний момент). Також в ілюстраціях купа всіляких прихованих і «блукаючих» власних оповідачів (навіть із власними голосами!), яких неймовірно весело відстежувати (як ось корівки, гуси тощо), та навіть різні «довідки» (як ось про жабу звичайну й підказки (до прикладу, розрахунок таблеток). Смаковиті, насичені, але природні та приємні кольори. Емоційні, динамічні герої з виразними обличчями та характерними рисами й деталями. Присутнє поєднання традиційної ілюстрації з елементами коміксу, зокрема щодо поєднання текстів і зображення, динамічної графіки, сегментації зображення тощо. Все це творить дуже живий, яскравий, цікавий своєю різноманітністю та деталізацією світ!

Також варте поваги шляхетне поводження видавців із історією книжки. Йдеться найперше про чемні нагадування для дорослих про окремі нині не звичні реалії в тексті (як ось: «Книга містить вигаданий сюжет, у якому герой використовує чарівні таблетки. Важливо нагадати дітям, що таблетки – це не іграшка, з ними треба бути обачними») та чудове післяслово «Нотатки видавництва», де крізь призму підготовки видання до друку (що саме собою вже доволі цікава історія) розказано про Наталю Забілу та її родину, нащадки якої досі мешкають у Харкові. Ця документальна оповідь стає місточком між читачем та історією Батьківщини, свідчить, що усі автори (навіть «класики») «живі», як і їхні герої.

Видавці та художниця достойно виконали величезну роботу, перетворивши текст із минулого в дуже сучасну, сповнену візуальних акцентів і яскравих образів книжку для дошкільнят і молодших школярів. Знову вигадлива, пустотлива, проста й зрозуміла дітям у всі часи історія малого Юрчика, як усі кращі твори Наталі Забіли, вчить без повчання.

Це тепла історія дорослішання та родинності. Історія нерозривного зв’язку поколінь, сили, віри та любові. Книжка-опора, книжка-радість, книжка-історія, така потрібна в часі війни усім нам.

Наталя МАРЧЕНКО,

кандидата історичних наук, Київ.