Еліна Заржицька. Ліжко для ракети : Narrow Bed For A Missile / Еліна Заржицька ; адаптація англійською Олександри Калиновської ; іл. та дизайн Сергія Алієва-Ковики. – Кам’янське : Видавництво «Дружко», 2025. – 31 с.

У літературі для дітей величезну вагу мають внутрішня свобода і чесність.

Дитина постійно змінюється, їй потрібний простір для росту.

Дитина ще не «наростила броні» й кожна фальш їй «муляє».

Еліна Заржицька – письменниця без фальші,

письменниця з безміром довіри й любові до свого читача,

письменниця, чий життєвий чин у гармонії з її словом.

Це лаконічна книга.

Це чесна та відверта книга.

Це книга по мрію мільйонів українців про мир і справедливе завершення війни.

Це казка про Вищу Справедливість, коли зброя вбивці обертається проти нього.

Видання багатошарове у сприйнятті читача й може однаковою мірою бути «зчитане» як арт-бук, притча чи літературна казка. У кожному разі його ціннісне наповнення та суть незмінні. Але емоційне сприйняття, глибина символіки, багатозначність образів змінюються, зважаючи на вік читача.

Естетика видання, витворена ілюстраціями та дизайном Сергія Алієва-Ковики, засновується на динаміці простих форм, частиною котрих стає сам текст. Малюнки ніби вишкрябані чорним на білій поверхні листа й лише на розворотах розділів проступають / спалахують / вибухають червоним.

То, певно, «біль», що рефреном супроводжує все коротке буття ракети…

То, певно, «слід», який вона приречена залишити у цьому світі…

Чи, можливо, таке дороге й природне життя в обіймах Матері, варте Любові?..

Взявши книжку до рук, мимоволі вдивляєшся у графічну абстракцію, де червоні руки протягують кудись дивну білу кулю, чи то вона летить, випускаючи кривавий «хвіст» і штовхаючи поперед себе Тьму, прорізану як Великодня «шкрябанка» білим…

Тримаєш у руках білий квадрат книжки із чорно-червоним оформленням ніби дві дощечки, між котрих затиснутий зшиток історії, що ти її ще не знаєш, але уже відчуваєш… бо це частина твого власного сьогодення.

Коли книжку читатимуть діти, варто наголосити їм, що малюнок тут – «подряпини». Такі виникають на металі чи коли метал руйнує інші поверхні. Після прочитання варто створити власні ілюстрації у техніці естампа, скажімо «видряпавши» малюнок на шматочку буряка та створивши відбиток у природних відтінках тощо. Також варто проговорити, які емоції та асоціації викликали ці символічні малюнки до прочитання оповідання та після.

Важливо дати юним читачам розуміння, що часом ми «дряпаємо» світ поряд, часом він «дряпає» нас, але тільки від кожного окремо залежить, який «малюнок життя» він залишить після себе.

Перше, з чим стикається читач, – запитання: «На що здатне холодне залізо в палкому бажанні повернутися до теплих обіймів Матері?»

Дорослий відразу може наповнити його символічним сенсом, дати відповідь, опираючись на свій досвід і уяву. Але для дитини – це лише ключ до розуміння тексту, перше з низки запитань, котрі рефреном проходять через усе оповідання (виділені шрифтом вони ніби «продряпуют» оповідь, створюючи своєрідні емоційні «гойдалки»).

Саме ці запитання є голосом головної героїні оповідання – Ракети. Вони характеризують її як здатну до емпатії та рефлексії особистість, у чомусь дуже близьку маленькому читачеві. Вона постійно порівнює себе з істотами, про яких дізнається, скажімо, з комахами («Цікаво, а що сниться комахам?») та птахами, лякається («невже він з’їсть мене?»), відкриває у своєму тілі нові й нові властивості («о, вона вважала, що в її тілі немає звуку») тощо. Але лейтмотивом почуттів і думок Ракети є прагнення повернутися до Матері та позбутися головного болю, спричиненого злими карликами.

Письменниця на асоціативному рівні поєднує образ «головного болю» з реальністю закладеної в ракету вибухівки (голова «тепер охолоне», «палає», «може луснути»). Цей біль із конкретного відчуття героїні, усвідомленої зміни в собі, поступово розгортається у символ «душевного болю», невимовного страждання особистості, вимушеної жити та робити вибір в обставинах непереборної сили. Ракета постійно в діалозі зі своїм болем (від намагання з’ясувати його причини, дізнатися, чи й інші відчувають подібне, до прийняття й бажання уникнути будь якою ціною), він направляє її до неминучої катастрофи…

Біль у тексті – такою ж мірою емоція як і символічний образ привнесеного у життя зла, котре буквально викривляє сприйняття світу та налаштовує на злодіяння. Важливо, що зло тут не підступне та навіть симпатичне у своїй винахідливості, як нині часто буває у художніх текстах і фільмах. Ні, зло у Е. Заржицької відверто жорстоке, здане запропонувати лише постійний тиск і контроль, мізерію наперед кимось визначеного для тебе шляху, котрого не уникнути.

Щоб діти зрозуміли цей складний образ, як і загалом шлях, пройдений Ракетою, варто їм розповісти, як саме з’являється метал і що ракети можуть бути «добрими» (нести космічні кораблі, дослідницькі зонди). А «злими», вбивчими їх роблять негідники, котрі закладають в ракети вибухівку чи інші заряди, скеровані на винищення людей.

Саме такими є «злі карлики», до рук яких потрапила Ракета – героїня оповідання Еліни Заржицької. Вони дрібні, безкрилі, метушливі, з тонкими голосами та жорстокими намірами і вчинками. Їхній чорно-білий світ («червоні калюжі» на «білому простирадлі») – цілковита протилежність гармонійному світові Матері, де є кольори, трави і квіти, комашки, звірина й птахи, де йде вічна борня за Життя. Власне, Ракета народжується для життя і, нехай через смерть, повертається у це життєдайне лоно Матері.

Для дорослого читача історія, розказана письменницею, асоціюється і з реальністю російської війни в Україні, і зі світовим міфом про «бога, котрий відроджується», найперше християнським. Натомість дітей слід підвести до розуміння символіки образу Матері в оповіданні. Адже вони можуть не знати, що метал, із якого виготовляють ракети, «народжується» у лоні Матері-Землі та проходить довгий шлях перетворення перш, ніж стане «металом».

Також із ними варто окремо опрацювати протиставлення природного світу Матері та спільноти злих карликів. Перший наповнений життям, тут кожний важливий і самодостатній, а всі разом – родина, об’єднана любов’ю Матері та спрагою життя. Цей світ викликав у Ракети радість, як добрий сон. А світ карликів – джерело болю. Він потворний і незрозумілий, Він тисне на Ракету, примушує, але не дає відповіді на жодне її запитання, не говорить із нею, а лише нею розпоряджається. Якщо світ Матері розмаїтий, то світ карликів – повністю обмежений.

Варто запропонувати дітям, опираючись на опис в тексті, зобразити усіх, хто живе в світі Матері, а потім – злих карликів. Запропонуйте дітям пригадати усі відомі їх назви російських загарбників («русня», «рашисти», «орки», «мокшани», «свинособаки» та ін.) та запитайте, чи нагадують їх і «пуйла» злі карлики з оповідання? Чи може бути щасливим життя будь кого, навіть залізної ракети, хто підпаде під владу цих істот?

Оповідь творі поділена на розділи відповідно становленню людської особистості: «Народження», «Дорослішання», «Пошук істини». Дорослому читачеві вони асоціюються з триєдністю людини й світу, вертепом тощо. Натомість для дітей є менше значимими. Юний читач простежує за ними буквальний лінійний розвиток подій: від появи Ракети у світі до її доленосного вибору на користь тих, кого вона любить.

Важливу роль у тексті відіграє кульмінація, коли слово злих карликів («…єдине слово. Страшне. Темне. Ядуче») зіткнулося з розлогою картиною знищення життя, спроектованою Ракеті Матір’ю, й до героїні прийшло усвідомлення що «…для того, щоб вони жили, треба повернутися до тих, хто примусив її голову боліти. Нехай болять їхні голови». Саме ця мить свідомого вибору зробила неможливе здійсненним: Ракета повернула.

Письменниці вдалося емоційно, точно, але в межах художнього простору казки описати момент вибуху-загибелі Ракети та смерть злого карлика («На маленькому білому простирадлі з’явилися червоні калюжі»). Проте цей опис, як і низка інших можуть бути травматичними для дітей, які на власні очі в реальності бачили наслідки ракетних ударів чи інші страшні картини війни.

Уникнути цього можна наголосивши, що мрія, аби всі ракети й постріли поверталися до того, хто їх завдає, – добра мрія, справедливе бажання мільйонів людей, які прагнуть, щоб зло було покаране. Тут можна звернутися до цитат вміщених на обкладинці книжки. Це роздуми про оповідання різних знаних людей, де зокрема наголошено, що «…в останніх реченнях зосереджена мрія мільйонів українців (і не тільки українців). Дуже хочеться, щоб ракета повернулася до Матері саме в те місце, яке вказане в книзі» (Юрій Пероганич).

Також у виданні вміщене посилання на аудіокнижку, що значно урізноманітнює роботу з текстом і дає змогу використання його в інклюзивних проєктах.

Нова книжка Еліни Заржицької «Ліжко для ракети» – безумовно глибока та багатогранна художня візія нашого сьогодення, візія болюча, але й вітаїстична. Це щире зізнання у складності нашого сьогодення, утвердження природного права українців на справедливу відплату ворогові та віри у повернення мирного гармонійного світу, на який кожний із нас заслуговує.

Наталя МАЧЕНКО,

кандидатка історичних наук, Київ.