Еллен Карлсон. Шпулька, пташка і я
19 березня 2018, 15:44   Автор: Оксана Шалак, Наталя Марченко

Карлсон Е. Шпулька, пташка і я / Е. Карлсон ; пер. зі швед. Г. Кирпи. – Харків : Читаріум, 2018. – 120 с. : іл. 

 

Це тільки дорослі можуть думати, що в сім років життя казкове. Але ж насправді — хіба відразу вдається знайти справжніх друзів? Хіба не буває, що постійно залишаєшся сам-на-сам із своїми думками, а вони зовсім не додають певності, що ти насправді вартий чиєїсь щирої дружби?

Тому кожна дитина знає, що в дитинстві доводиться вирішувати страшенно складні завдання! Бо ти все робиш УПЕРШЕ!

Ця зворушлива, сповнена доброго гумору історія торкається саме таких найважливіші життєвих питань. Вона про самотність і дружбу, дорослішання та пізнання складного, але такого захопливого і цікавого світу.

Головні героїні оповіді — семилітні дівчатка, котрі проживають своє перше «найлітяніше» літо, сумуючи та бешкетуючи, сварячись і мирячись, дізнаючись про себе й інших багато важливого.

Сподіваюся, роздуми й почуття Сельми та її подруги Шпульки допоможуть тобі розібратися з власними думками й острахами, а їхні пригоди та витівки додадуть смаку читанню та захоплять на довго. Адже ця історія тільки-тільки розпочалася! J

Наталя Марченко.      

 

Дорослому читачеві

Повість про справжню дружбу, літо і пташку в серці

Еллен Карлсон — 32-річна шведська письменниця, яка живе у Стокгольмі. Із 2012 року вона — співзасновниця видавництва дитячої літератури «Уракс», що публікує давні, сучасні та перекладні ілюстровані видання. Еллен Карлсон — авторка шести книжок прози для дітей.  Визнання їй принесла повість «Шпулька, пташка і я», яка 2013 року здобула найпочеснішу у Швеції нагороду — премію імені Авґуста Стріндберґа у номінації «Найкраща книжка для дітей». До того ж це був дебют у літературі.

«Шпулька..» (Харків: Читаріум, 2018) у надзвичайно майстерному перекладі Галини Кирпи — це тепла оповідь про дружбу двох дівчаток, які приїздять на літо у село. Одна з них, Сельма, не має друзів у місті. Її самотність спонукає дівчинку сумніватися, критикувати себе і свою поведінку, замислюватися над непростими проблемами, які щоразу постають перед нею: чому дідусь Юн самотній, що таке смерть, як треба берегти довкілля і ставитися до землі і природи…

Сельмина самотність — пташка, що дзьобає і дзьобає її у вразливе серце. Про це дівча нікому не скаржиться, береже як найбільшу таємницю. А скептична пташка Сельмі додає тільки суму: «Так-так, бо в тебе немає близької подруги, — скоромовкою пищить пташка. — Всі у вашому класі мають близьких друзів, крім тебе».

Невпевненість примножує і знайомство з Кароліною, яка «думає, що все знає, і хоче в усьому верховодити». Вона вважає Сельму «дурненькою і завжди це каже». Дівчинка намагається таким не перейматися, але її недовірлива пташка «завжди на Кароліниному боці».

Дівчинка має бабусю і дідуся, з якими їй завжди добре. Дідусь грає із онукою у «Стрес», допомагає облаштувати ігровий будиночок і створити «Природничий клуб», а також втішає, коли невдачі та розчарування переслідують її. Бабуся пригощає смачними булочками, розповідає страшні та повчальні «привидецькі» історії, а ще наполегливо вчить плавати, бо у самої бабусі, коли вона була маленька, сталася трагедія: через невміння плавати загинула її сестричка. У колі рідних Сельмі затишно і спокійно. Здається, усе б нічого, та щовечора Сельма опиняється сам-на-сам зі своєю прискіпливою пташкою…

І ось одного разу випадок дарує їй Шпульку: «…навпроти моїх запилюжених ніг, які я ледве тягну по дорозі, раптом постають інші ноги — дуже схожі на мої, тільки трохи більше запилюжені…». Шпулька — це прізвисько дівчинки, яка кардинально змінює Сельмине життя. Удвох значно веселіше лазити по деревах як коали,  показувати ящірці-«дракончику» Хитруну море, писати правила «Природничого клубу» або купатися під літнім дощем.

Повість рясніє оригінальними думками, афоризмами, які Еллен Карлсон висловлює устами своїх героїв: «Природа — мовби книжка, просто треба читати її інакше, як звичайні книжки»; «…дивно, що деякі люди підходять одне одному, а інші — ні. І так незвично бути однією з тих, що комусь підходить, а не тією, що нікому не підходить»; «Ми житимемо ще довго і повинні берегти землю, щоб вона не загинула»; «…навіть якщо людина любить бути на самоті, то їй подобається, коли хтось вряди-годи до неї навідується»…

«Друзям треба говорити приємні і підбадьорливі слова приблизно кожні п’ять хвилин», — твердив Карлсон Астрід Ліндґрен. Ця життєва філософська настанова стає у пригоді і героям  Еллен Карлсон, бо навіть прискіплива пташка вмовкає, коли Шпулька застережливо каже: «Не дзьобай мою подругу!».

Дружба творить багато чудес — і Сельма зі Шпулькою щасливішають від усвідомлення того, що можуть гратися разом, допомагати одна одній, створювати спільний вигадливий світ, підтримувати одна одну у перших дитячих випробуваннях.

Сприяють у розкритті ідеї «Шпульки…» незвичайні графічні малюнки шведської художниці Еви Ліндстрем. На перший погляд схематичні, вони стають дотепними, майстерними ілюстраціями вигадливої історії двох маленьких подруг, що відпочивають у селі над морем. Мова перекладу органічно відтворює світ «найлітянішого літа», дитячих переживань Сельми та її захопливих пригод.

Літо закінчується: «Щодня бабуся перекреслює навхрест день у календарі й каже: “Отак зникає з нашого життя день і більше ніколи не повернеться”». Та історія Сельми і Шпульки тільки починається. Про них читач дізнається у двох наступних книжках Еллен Карлсон.

Осана Шалак.

 

  

 


Коментарі до статті