Казка «Пані Метелиця» як  модель входження в життя

молодої людини. Досвід прочитання     

У такому ж руслі вивчаються у школі й східні казки (“Пензлик Маляна”, “Іссумбосі...”, “Момотаро ...”). Хлопчаки здолали грізні сили та повернулися героями в рідні домівки, завдяки своїй хоробрості, твердому характеру, здатності не здаватися. Безсумнівно, перераховані якості обумовили перемогу героїв. Але невже, заради констатації такої очевидної істини (будь працелюбним, сміливим, добрим, і станеш переможцем у житті), створювалися казки? Швидше за все, ні.

Є підстави припускати, що творець казки, тобто народ, мав на увазі не лише уславлення високих моральних якостей людини, але й іншу, більш глибоку, думку. “Прочитати” її в тексті не так - то й просто. Необхідна відповідна методика, котра, в свою чергу, знаходиться у прямій залежності від попереднього літературно — педагогічного (літературно — методичного) аналізу твору.

Літературно-педагогічний аналіз передбачає, що вчитель буде читати художній текст як учений (літературознавець), як учитель (методист) і як учень (читач). Таке прочитання тексту дозволить учителю співставити своє сприйняття з дитячим, визначити труднощі для сприйняття дітей і знайти методику їх подолання під час вивчення художнього твору. Виходячи з цього, визначаємо “літературно — педагогічний аналіз” як аналіз, у якому поєднуються науковий (літературознавчий) аналіз з педагогічним (методичним) з метою пошуку, адекватної твору, методики його вивчення.

Пропонуємо можливий варіант такого аналізу на прикладі казки братів Грімм “Пані Метелиця”. Народна казка, всупереч поширеній думці, складний для повноцінного сприйняття читачами — школярами жанр. Казка, як мінімум, двошарова. Якщо перший, зовнішній шар, що відтворює ланцюг подій, легко засвоюється, то другий, глибинний, пов?язаний із усвідомленням смислів, не відкривається не лише учням, але часто й учителям. Уся справа у відсутності знань, здатних розкодувати текст казки.  

Конфлікт неминучий....

Перечитаймо “Пані Метелицю”, пам'ятаючи, що у казці немає жодного зайвого слова. Розпочинається вона з того, що в однієї вдови було дві дочки — рідна і пасербиця. Це вихідна ситуація (за В. Проппом). Чи проглядає у ній привід для можливиго конфлікту? Він очевидний — дівчата від початку знаходилися у нерівному становищі. Для однієї вдова була матір?ю, а для іншої — мачухою. Тобто пасербиця була чужою в домі. І це головне. Чи є у казці додаткові підтвердження нерівності дівчат? Так,  казці прямо сказано, що  “вдова любила куди більше рідну доньку”. Мачуха у казці зазвичай, і в цій теж, бере на себе функцію ворога, присутність якого у чарівній казці є необхідною. Чи є у казці «Пані...» факти, що конкретизують ставлення мачухи до пасербиці? Іх достатньо. Пасербиці доводилося багато працювати - “мусила виконувати всю хатню роботу”, “була попелюшкою в домі”. Є сенс нагадати п?ятикласникам про попелюшок Ш. Перро та братів Грімм. Героїні їх казок теж пасербиці. Їм доводилося прислужувати мачушиним дочкам, виконувати всю брудну роботу в домі і спати біля печі, забруднюючись у попіл, тому і звали їх попелюшками.  А яку роботу виконувала пасербиця у казці “Пані Метелиця”? Таку ж, як і інші попелюшки. “Щодня” … “пряла доти, поки їй нитка не порізала пальці до крові”. Пасербиці було важко, боляче і гірко. Коли “кров?ю залило увесь починок” і “він вислизнув із рук і впав в криницю”, то вона “гірко заплакала”. Що ж почула вона від мачухи у відповідь на сльози та нарікання на своє “нещастя”? “Уміла вкинути починок, то зараз же лізь і дістань його”. Зазначимо, що мачуха прямо говорить, що пасербиця САМА (це ключове слово) повинна вийти із ситуації. А чи були у пасербиці підстави чекати від мачухи іншої відповіді, якщо виходити з історії їх стосунків? Звичайно, ні. Не було жодного випадку, щоб вона її пожаліла, так що ця відповідь цілком передбачувана.

Вихід з дому

Традиційний для чарівної казки хід — вихід героя з дому. Як можна розцінити вихід пасербиці з дому? Як покарання, як вирок, що остаточно визначив її становище в домі мачухи. Стало очевидним, що їй більше ні на що розраховувати. Її терпіння, смирення, мовчання (вона жодного слова не промовила на свій захист), безперервна важка праця — все було намарно. Становище пасербиці не лише не покращилося — воно дійшло до крайньої межі. Вона повинна була здійснити крок, якого смертельно боялася. “І з великого жалю й страху стрибнула в криницю і знепритомніла”. У казці про неї читаємо - “бідна дівчина” - і виникає асоціативний ряд — нещасна, самотня, покинута. Епітети підкресолюють її скрутний стан. Чи могла пасербиця не плигати у криницю? Чи мала вона вибір? Вибору не було, на що прямо, хоч і в закодованому вигляді, через слова – символи вказує казка. Назвемо їх — “пряла доти”, “порізала пальці до крові”, “кров?ю залило увесь починок”.”Пряжа”, “починок”, “кров” - це слова — символи практично з одним значенням.

У фольклорі “пряжа” - це символ життя, долі, котра, подібно до пряжі, тягнеться, розкручується. Тому й існує вислів - “прясти нитку життя”.

“Починок” - (результат прядіння) — це теж символ життя, що його пряде (плете) людина.

І "кров" - символ життя, життєвої сили.

Тобто у казці ми зустрічаємо ряд слів, що символізують не життя взагалі, а життя пасербиці, яке вона “щодня” “пряла”. Коли залитий кров?ю починок (тобто, життя) “вислизнув із рук і впав у криницю”, її життя у домі мачухи обірвалося. І що їй залишалося діяти? Лише рятувати себе, навіть якщо для цього доведеться стрибати у криницю.

Але не лише пасербиця, а й дочка мачухи стрибнула у колодязь. Що ж про неї повідомляє казка? Була “гидка й лінива”. Всього два слова — більше нічого сказати. Пасербицю штовхнула у криницю біда (у казці завжди наявна жорстка логіка, нічого випадкового). А що підштовхнуло дочку? Чи була у неї необхідність стрибати? Ні. Було тільки бажання, навіть не її самої, а матері - “загорілася бажанням добути … таке щастя й своїй доньці”. Це “щастя” називається золотом, за яким вона і відправила доньку до криниці прясти. Та, “щоб починок був у крові, вколола собі пальця” терном, “кинула починок у колодязь і стрибнула сама туди”. Якщо пасербиця стрибнула у криницю за життям, (про золото на той момент вона й поняття не мала), то дочка стрибнула за золотом і тільки за золотом.

Все, що передувало стрибку, - це підготовча частина казки (за В.Проппом). Далі йде зав?язка.

Стрибок у криницю - крок у інше життя

Слово “криниця” у казці має два значення — конкретне і метафоричне. “Криниця” - це метафора іншого, невідомого світу. З цим словом виникають певні асоціації – темна, глибока, страшна.  Ось у цей страшний світ пасербиці слід було стрибати, хоча вона втрачала свідомість від страху. Пасербиця “з великого жалю і страху стрибнула в криницю і знепритомніла”. У казці “Пані Метелиця” слово “знепритомніла” означає, що на якусь мить вона померла. Померла у тому житті, де була мачуха зі своєю дочкою. Інакше кажучи, пасербиця стрибнула у нове життя, загинувши у минулому. А  чи довелося пережити мачушиній дочці ті потрясіння, що випали на долю пасербиці? Ніяких наслідків її стрибок у криницю не мав. Вона не знепритомніла, тому й опритомлюватися їй не довелося. Вона не помирала, а це означає, що   залишилася такою ж, якою і була в минулому житті. А якою вона була, казка оповіла ще на початку.

Як дійти до мети

Шлях героя до мети — розвиток сюжету, найважливіший компонент чарівної казки. Шлях цей завжди складний, супроводжується обов?язковими для героя випробуваннями. Погляньмо з цієї точки зору на пасербицю і мачушину дочку. Для початку звернемо увагу на місце їх падіння у колодязі. Де вони опинилися? На “чудовій луці” з тисячами “розмаїтих квітів”. “Чудова лука” - це метафора чудових можливостей. Від луки розпочинається стежка, котрою доведеться пройти обом героїням. Це не просто «стежка», а  життєвий шлях з різними  випробуваннями, які ніяк не обійти. Це теж традиційний хід у чарівній казці.

Випробування перше. Піч з хлібом. Як пройшли його героїні? Пасербиця спасла хліб, що майже горів у печі. Вона “лопатою повитягала хліб”. А дочка, почувши, як гукає хліб: “Витягни мене, витягни, бо згорю”, відповіла: “Тільки мені й охоти бруднитися біля тебе”.

Випробування друге. Яблуня. Нове прохання: “Обтруси мене! Яблука мої давно вже достигли”. Пасербиця не лише обтрусила яблуню, а й зробила навіть більше — ще “згорнула яблука на купу”. Дочка ж на прохання відмовила,  як завжди, грубо: “От не мала роботи! Ще якесь яблуко на голову мені впаде!”

Чи витримали героїні випробування? Відповідь очевидна. Але звернемо увагу на деталі. Пасербиця мовчки виконує прохання про допомогу. Вона не потребує слів. Відгукується конкретними справами - трусила “доти, поки жодного яблука не лишилося на яблуні”. Пасербиця не боїться роботи, дочка ж роботу підміняє словами, та ще й грубими. Вони розкрили її ницу сутність.І ще зазначимо, що випробовуються пасербиця і дочка саме хлібом і яблунею. І це не випадкові “випробовувачі”. У казці взагалі нічого випадкового немає — кожна деталь працює. Які слова асоціюються зі словом “хліб”? Пшениця, жито, зерно, поле, праця, Людина. Останнє слово ключове. Хліб —це продукт людської праці і любові, який у прямому і переносному сенсі живить життя. “Хліб насущний” - говорять у народі. Тобто, необхідний для існування, для життя. Пояснимо значення цього слова дітям. А дочка не бажала хлібом “бруднитися” і цим все сказала про себе. Очевидну несумісність вона сумістила. Випробування яблунею підсилило характеристику пасербиці і дочки. Вибудуємо асиціативний ряд до слова “яблуня”. Яблуко “золотое, наливное, будто медом налилось, видны семечки насквозь” (О. Пушкін), творіння природи, подароване Богом. Саме подароване, задарма віддане людям. І що ж? Дочці цей дар не потрібний - “от не мала роботи” - скаже вона. Вона не здатна прийняти дар, не здатна оцінити те, що їй пропонується, виявляє зневагу. На відміну від неї, пасербиця не лише струсила яблука, але й згорнула їх “у купу”, тобто, ніби приготувала для людей.

Випробування були дані героїням для перевірки “хто з них чого вартує”.

Пасербиця склала іспит, а дочка його провалила.

Оскільки в народній казці завжди діє принцип потроєння, то після перших двох випробувань послідувало третє. Відзначимо, що йдуть вони по висхідній за складністю виконання та важливістю для героїнь.

Випробування третє.  Пані Метелиця. Невеличка хатина, “з якої у віконце визирала стара баба”, а це була пані Метелиця, яка з?явилася на шляху пасербиці та мачушиної дочки. Вона зі своєю хатиною постала своєрідною заставою, яку не обійти. Побачивши її, “великі зуби”, які просто “стирчали”, пасербиця так злякалась, що “хотіла тікати”. Звернимо увагу читачів на зовнішність пані Метелиці. Чому казка зображає її старою, некрасивою і навіть страшною? Стара, значить довго живе, багато бачила, багато знає, багато вміє. Таких осіб казка часто називає просто “відьмами” - від слова “відати”, тобто знати. Ось до такої відьми і потрапляють спочатку пасербиця, а потім і мачушина дочка, і належить їм скласти їй екзамен і отримати оцінку, кожній свою. Зазначимо, що першу свою оцінку вони отримали, навіть ще не приступивши до служби. Пасербицю пані Метелиця САМА запросила: “Залишайся в мене”, а дочку не запросила — та сама “найнялася до неї”. Чому так сталося? Мабуть, тому, що пані Метелиця бачила людину наскрізь, на те вона і «відьма».  Вона одразу зрозуміла, що за особи її відвідали.

Завдання від пані Метелиці героїні отримали однакові, тобто, як і в двох перших випробуваннях, вони були на рівних. Завдання зводились до виконання певної  хатньої роботи - “стели якнайстаранніше і добре вибивай подушки, щоб пір'я летіло” - веліла пані Метелиця. Інакше кажучи, слід було показати уміння господарювати в домі. Згадаймо, перші випробування проходили поза межами дому і вимагали лише реакції на певні життєві виклики і відповідно деяких  дій. У випадку з пані Метелицею від героїнь вимагалося значно більше. Як виконувала роботу пасербиця?  “Негайно стала до роботи”, “догоджала старій”, “збивала їй подушки так сильно, що аж  пір?я летіло”. Чи дивує така старанність? Ніскільки — вона в її характері. Так само старанно вона працювала й у домі мачухи. Навідміну від пасербиці, дочка знала наперед , що її чекає в хатині пані Метелиці. Вона знала, що за роботою має слідувати винагорода. І що ж? “Першого дня вона дуже старалась”, “другого дня почала лінуватись, третього ще більше — навіть уставати вранці не захотіла”. Чому вона себе так повела? І чи були підстави чекати від неї іншої поведінки? Ні, все було передбачувано. Адже дочці ніколи раніше не доводилося що — небуть робити в домі і взагалі працювати. Від неї ніколи цього не вимагалося. До того ж, поведінка в хатині пані Метелиці була передбачувана поведінкою у перших двох випробуваннях, коли дочка явно не виявила готовності утруждатися. Тому бажання що — небудь робити у неї не було і нізвідки йому було взятися. Страху перед пані Метелицею, який би її підштовхував до виконання завдань, вона також не відчувала. Чому ж тоді навіть винагорода, про яку вона знала, не спонукала зрадити звичці нічого не робити? Швидше за все тому, що бажання отримати золото виходило зовсім не від неї, а від її матері. Сама дочка була лише інструментом у її руках і звикла жити відповідно до усталеного порядку, коли від неї нічого не вимагалося. Ось ця звичка і спрацювала у хатині пані Метелиці. Бажання піти по новому шляху вистачило всього лише на один день. Історія з дочкою показала, що золото, тобто матеріальний фактор, - заслабкий привід для людини змінити звичну течію свого життя. Вивести людину на нову колію життя здатна лише безвихідна ситуація, у чарівній казці цю функцію виконує Біда. Вона сталася з пасербицею, а дочку оминула.

Повернення додому

Коли випробування пройдено, настає наступний етап у житті героя — його повернення додому (це усталений і традиційний для чарівної казки хід, кульмінація сюжету). Герой завжди повертається на вихідну позицію, тобто додому, але вже в іншій якості. Повернення означає “подолання” героєм всіх перешкод. Зазвичай у казці повернення здійснюється тим же шляхом, що й вихід з дому, але проходить значно швидше.

Важливою складовою повернення героїнь додому є проводи їх пані Метелицею. Тут проявилося її ставлення до кожної  з  них. Пасербиця сама попросилася відпустити її додому, до “рідної хати”. Пані Метелиця відпустила її і САМА захотіла вивести пасербицю нагору. “Взяла її за руку і провела до великої брами.” Це суттєва деталь “за руку” вивести “нагору”, тобто вивести на новий етап життя, на її нову висоту, підтримуючи і благословляючи. При цьому “віддала” “починок, що впав у колодязь”. А дочці пані Метелиця сама відмовила у роботі, сказавши, що “її служба скінчилася”, “привела її до брами, а починок не віддала.” Своїм ставленням до пасербиці та мачушиної дочки пані Метелиця , по суті, виставила кожній оцінку. Пасербиці виявила вдячність за те, “що вірно служила”, “старанна була” і повернула починок, а дочці мачухи тільки й сказала - “оце тобі твій заробіток”, коли перекинувся на неї “казан смоли” і не повернула починок. Повернула – не повернула починок. Це важлива і не випадкова деталь в  оцінці героїнь. Пані Метелиці наперед знала, що пасербиці починок ще знадобиться — їй і далі доведеться  не просто прясти пряжу, а й самій будувати своє життя  ( тобто вести нитку свого життя). Вона бачила у ній ту, яка здатна на таку працю.  Знала вона все і про дочку - знала як починок опинився в колодязі, бачила її в роботі і зрозуміла, що починок їй не потрібний, тому що не готова вона до життя.  Чому? Питання просте, але відповідь складна – у ній  і полягає сенс казки в цілому.

Пройти через браму, наскільки це важливо?

І пасербиця, і мачушина дочка, щоб повернутися додому повинні були пройти через браму — розв'язка казкового сюжету. У цьому випадку брама — це не лише вхід — вихід, але ще й символ межі між двома різними світами — нагорі (на землі) і в криниці (чужому невідомому світі). Що це означає “пройти через браму”? Означає пройти остаточну перевірку на рубежі, коли людина повністю проявляється. Коли проходила пасербиця, на неї “линув золотий дощ”, а коли дочка, то “на неї перекинувся великий казан смоли”. Слова “золотий”, “смола” теж двозначні. Окрім конкретного, вони мають метафоричний смисл. Для того, щоб це було зрозуміло читачам — дітям, запропонуємо їм вибудувати асоціативний ряд до слів “золото” і “смола”. До слова “золото” він може бути, наприклад, таким — дорогоцінність, багатство, сяяння, сонце, нагорода, шана, слава... До слова “смола” - чорна, липка, в'язка, брудна, ганьба. Можливо, діти у запропонованих асоціативних рядах і не назвуть до слова “золото” «шану» і «славу», а до слова “смола” – «ганьба». У такому випадку їх додасть до перелічених учитель.  І тоді увесь словесний ряд можна звести до констатації - “золото” -  це шана і слава, а “смола” - ганьба. І виходить, що нагорода пасербиці — це шана і слава, а дочці -  ганьба, ще й “велика”.

Півень як глашатай і вісник

Коли пасербиця і дочка піднялись нагору, їх зустрів своїм “ку ку ріку” і пісенькою півень. Звернімо увагу на деталь — він сидів на колодязі, якраз на виході героїнь нагору. Він першим їх зустрів і тут же оповістив увесь світ про те, з чим вони повернулися: “Наша дівчина іде, - на ній золота без ліку!” А про дочку інша пісенька: “Наша ледащиця йде, - що брудна буде довіку!” Казка прямо показує, що славу, як добру, так і погану, не приховати, чутка про неї миттєво рознесеться по світу, як це й сталося з пасербицею і мачушиною дочкою.

Пройшли один і той самий шлях, але результат — різний. Чому?

Пасербиця і дочка, стрибнувши у колодязь, пройшли один і той самий шлях, зазнали однакових випробувань, а результат отримали прямо протилежний. Як таке могло статися? Зазвичай говорять, що пасербиця, на відміну від дочки, була трудівницею, старалася усім догодити, була терплячою. Так, вона була такою. Але чому б дочці, хоча б заради золота, не спробувати перебороти свої лінощі та байдужість? Відповідь знаходимо на початку казки. Лінощі ніколи не затьмарювали життя дочки. Мати любила її, “хоч та була гидка  і лінива”, а пасербиця “була гарна і роботяща”, працювала аж “до крові на пальцях”. Чому така несправедливість? Тому що пасербиця була сиротою — її нікому було захистити, пожаліти, вона була чужою у будинку мачухи, котра не лише нічого не прощала їй, а й карала за будь — яку помилку. Приклад тому — історія з упущеним починком. Опинившись у колодязі, у новому для себе світі, героїні поводилися по — старому, так, як вони звикли. Одна працювати, не покладаючи рук, всяко  догождаючи мачусі, а друга — нічого не робити і жити під опікою материнської любові. У неї ніколи не було необхідності якось облаштовувати своє життя, тому і  в нових обставинах вона жила за старою звичкою — в одну мить змінитися вона не могла, навіть тоді, коли було обіцяно золото.

Ти повинна сама пройти свій шлях

А чи були у пасербиці помічники на землі і під землею? Ні, жодного. Вона завжди була самотня. Більше того, всі, кого вона зустрічала на своєму шляху, потребували допомоги від неї і отримували її. А свій шлях пасербиця пройшла сама. Чи легко їй було пройти його? Не легко — їй було боляче (“нитка прорізала пальці до крові”), їй було гірко (“мачуха почала її лаяти”, коли впустила в колодязь починок), їй було страшно (“ з великого жалю і страху стрибнула в криницю”). Вона “знепритомніла”, ледь не померла в криниці; старалася усім догодити (печі з хлібом, яблуні), страшно злякалася, коли вперше побачила пані Метелицю, а потім була з нею послужливою і смиренною (“догоджала старій”), тужила за домівкою. Інакше кажучи, завжди, у всі моменти свого життя, пасербиця була самотньою, ніколи не мала опертя, підтримки. Казка навмисно фіксує увагу на цій обставині її життя, цього вимагає її головна ідея — ПОКАЗАТИ , що своєю перемогою, своїм перетворенням із попелюшки в дівчину, укриту золотом, пасербиця зобов?язана собі самій. Тобто казка цілком виразно дає зрозуміти, що повноцінною особистістю, готовою до вступу у доросле життя, можна стати лише ціною власних зусиль душі і тіла. Пасербиця пройшла ІНІЦІАЦІЮ (посвячення у доросле життя). По суті, казка у своїх формах відтворює обряд посвячення, що був характерним для родового ладу.

Думка про важливість самостійного проходження кожним свого шляху увиразнюється історією мачушиної дочки, котрій це не вдалося. Більше того, вона виявилася викинутою навіть із того життя, котрим жила раніше. Казка також дає зрозуміти, що добра, любляча мати, що приймає свою дочку такою,  якою вона є, і все вирішуючи за неї, у певний момент стає тормозом на шляху її ровитку.Так що ганьбу (“смола так пристала до ледащиці, що не відмилася, скільки вона жила на світі”) дочка мала б розділити з матір?ю.

Чому казка про двох дівчат називається “Пані Метелиця”?

Тому що саме вона, стара баба, яка прожила довге життя,яке відбилося на її  зовнішністі, пропустив героїнь через свою хатину-заставу, а потім через браму,  визначила, хто з двох дівчат чого вартує. Вона роздала ім оцінки — нагороди. Пасербиці дісталися слава і золото, а дочці смола і ганьба. 

Пасербиця, витримавши всі випробування, пройшла посвячення у нове життя - “Корона належить їй по праву”. 

                               Література :

1.  Быцько О. К. Сказочные жемчужины Востока: метод. рек. к изучению сказок нар. мира / О. К. Быцько // Рус. словесность в шк. Украины. – 2010 .– №5. – С.16-20.
2. Бицько О. К. Методика вивчення китайської народної казки «Пензлик Маляна» / О. К. Бицько // Всесвіт. літ. в шк. України. – 2013. – № 1. – С. 30-37.
3. Гачев Г.  Национальные образы мира / Г. Гачев. – М., 1995.
4. Пивнюк Н. А. Надежная хранительница многовековых знаний о природе и человеке: метод. рек. к изучению нар. сказок в шк. / Н. А. Пивнюк // Рус. словесность в шк. Украины. – 2005. – № 5. – С. 40-44.
5. Півнюк Н.О. Гребницька Н.М.  Про що може розповісти казка: схід. нар. казка у шк. читанні / Н. О. Півнюк, Н. М. Гребницька // Всесвіт. літ. в шк. України. – 2020. – № 9. – С. 50-56.
6. Пропп. В.  Я. Морфология волшебной сказки / В. Я. Пропп. – М., 1998. –511с.
7. Эстес К. П. Бегущая с волками: жен. архетип в мифах и сказаниях. – Киев, 2001. – 495 с.

Надія Олександрівна ПІВНЮК,

кандидат педагогічних наук, доцент НПУ ім. М.П. Драгоманова;

Наталія Михайлівна ГРЕБНИЦЬКА,

доцент НПУ ім. М.П. Драгоманова.