Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів / В. З. Нестайко ; мал. Є. Семенова. - Київ : Веселка, 1973. - 415 с., [6] арк. іл.: іл. 

Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки: трилогія про пригоди двох друзів ; нова авт. ред. з новими епізодами / В. З. Нестайко; передм. В. Нестайка; худож. А. Василенко. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2004. - 543 с.: іл. - (Найкращий український дитячий роман).

«…не станете, як ті діти,
не ввійдете в Царство Небесне!»

Євангелія від Св. Ап. Матвія (18:1-4)

Коли спинити на вулиці перехожого та запитати, кого з українських письменників він знає, відразу почуєш: «Шевченка!». Бо навіть той, хто кинув читати книжки ще в школі або ніколи не жив в Україні, чув про Кобзаря.
А коли запитати про українських дитячих письменників, відповідь так само буде прогнозованою: «Нестайко!.. Отой що «Тореодори з Васюківки»!..»

Що ж це за книжка, що ось уже майже півстоліття залишається візитівкою української дитячої літератури? Що це за твір, що навіть у часи всесвітнього панування поттеріани, в Україні продається вдвічі краще? Що такого неймовірного зміг знайти в житті двох сільських хлопчаків Всеволод Нестайко, що навіть в еру Водолія та «дітей індиго» забуваєш про комп’ютерні ігри та круті серіали, підхоплений вихором їх невтомної невситимої гонитви… За чим?

Ява Рень і Павлуша Завгородній – такі собі сільські шибайголови, що жодної миті не хочуть згаяти. А прагнуть зробити світ кращим, удосконалити в житті хоча б те, що їм до снаги. Скажімо, прорити в рідному селі метро… Або влаштувати справжню кориду… Або …хоча б «стати героями на весь світ»… Їхні вигадки – химерні й щирі, мрії по-справжньому величні, а мова й спосіб існування в художньому просторі тексту немислимо правдивий. Йдеться не лише про те, що розповідь у кожній із повістей віддано одному з героїв, і весь світ читачеві бачиться з висоти їх зросту та рівня розуміння світу. Вражає цілісність і повнота передачі письменником живої та повсякчас змінюваної дитячої особистості, природність відтворення її реакцій на оточуюче, напрочуд повнокровна й «смаковита» мова персонажів. Мимоволі спадають на думку «дорослі» герої І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького та М. Гоголя, О. Довженка та О. Гончара – весь той славний набуток красного письменства, що вивів перед очі світу образ невгамовного, трудящого, щирого та незборимо оптимістичного українця як окремий національний тип.

На рівні художнього відображення світу дитинства Ява та Павлуша В. Нестайка так само глибоко народні та національні герої, що стали високохудожнім, зрозумілим для представника будь-якого народу втіленням того, що зазвичай визначаємо поняттям «українська дитина», а отже, й «українська ментальність». Для читачів різних поколінь і країн вони розкривають суть і смак буття по-українськи, без патетики й дидактизму вщент розбиваючи налиплі за століття стереотипи, як робили це для своїх народів герої Шолом-Алейхема чи Шукшина.

Водночас, цей прозорий «дитячий» текст так і проситься пограти з ним у постмодерну дорослу гру в «тікаючі / натякаючи» сенси. Скажімо, перші сторінки книжки, коли хлопці в бур’янах слухають смаковиту лайку діда Варави, викликають в уяві як початок твенівського «Тома Сойєра», так і довженкову «Зачаровану Десну». А чого варте сповнене тонкого гумору пародіювання Гоголя на перших сторінках частини третьої, в якій «…посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем…»?! А опис київського пляжу, що так і «підморгує» Вишневим усмішкам, зокрема знаменитому «Ярмарку»! Щодо промовистих імен персонажів і говорити не варто. Хіба можна забути мудру корову Контрибуцію, спасенного цуцика Собакевича чи того ж Яву, що сам собі «виговорив» оте ім’я зі звичайного Іван?

Читаючи майже детективні історії щоденних клопотів Яви з Павлушею, дивуєшся не лише їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й напрочуд інтенсивні переживання, а й «непрактичності» щодо пошуку вигод для себе особисто, «страху» за власне добре ім’я (щодо якого вони не мають жодних сумнівів!) та спрямованості на потреби й очікування оточуючих. Вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи.

Герої Нестайка не так рефлексують, як повсякчас діють. Саме чин, сповнений віри в потрібність і втілюваність задуманого, рухає їхнє життя та формує характери. Вони не бояться жити, бо не мають сумніву щодо доцільності та високого призначення власного існування. Можливо, саме тому, на відміну від героїв того ж Марка Твена, з якими їх часто порівнюють, хлопцям і на думку не спадає розжитися на власній вигадливості чи когось «провчити».

Ява та Павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

Наївна дитяча мрія? Так. Але без цієї дитинної спраги вселенського добра людина перестає бути людиною. Втративши раптом здатність вірити в можливість ощасливлення власними силами цілого божого світу, ми втрачаємо здатність змінити будь-що на краще навіть у власному житті. Ми не просто стаємо дорослими. Ми стаємо злими, вічно невдоволеними, нещасними й наляканими дорослими, зусиллями яких життя робиться нестерпним… Як, скажімо, існування Гаррі Поттера в «нормальній» родині рідної тітки…

Можливо, саме тому покоління за поколінням розгортає прості, наївні й такі світлі сторінки Нестайкової епопеї, аби звірити за нею як за камертоном щирої дитинності, звучання власної душі. Аби повернути собі довіру до світу та віру у власні сили, у здатність радіти новим пригодам і випробуванням, і щиро намагатися змінити кожен новий день на краще.

Тому, на мій розсуд, трилогія В. Нестайка «Тореодори з Васюківки» – не просто весела дитяча книжка з динамічним сюжетом і чудовою мовою. Це високомистецький посібник із відновлення людської подоби в одному окремо взятому читачеві. І поки хоч одна людина буде прагнути ввійти в царство Боже й нестерпно сумуватиме за власною дитинністю, чистотою й відкритістю, книжку Нестайка будуть читати.