Таємниця старого маяка
23 жовтня 2012, 15:05   Автор: Анатолій Леонтійович Качан

Слухати

А. КачанЦей берег, де світить
                   сигнальний вогонь,
Я знаю, як лінії власних долонь.
На березі цьому багато вже літ
Маяк-чорноморець в дозорі стоїть.

Вертаючи з мандрів навколо землі,
Гудками вітають його кораблі.
Як вірного друга, шанують маяк
                              Рибалки, поети і кожен моряк.

                              Мартин маякові махає крилом,
                              Дельфін із води салютує хвостом.
                              Та іноді чайка сюди приліта
                              І жалібно скиглить, немов сирота.

                              Десь там у намулі, десь там біля скель
                              Лежить затонулий морський корабель.
                              Його не тривожать ні шторм, ні туман,
                              Там риби - матроси, а краб - капітан.
                              Бурчить капітан той:
                                                          «Ой жаль мені, жаль,
                              Добро пропадає, іржавіє сталь...
                              Штурвал корабельний, гвинти і вали
                              Морською травою давно заросли.
                              На щоглах погасли вогні-ліхтарі,
                              В намулі загрузли важкі якорі.

                              В каютах, де жарти дзвеніли і сміх,
                              Живуть черепахи  і спрут-восьминіг.
                              А ще в тім ковчезі притулок знайшли
                              Бички, хвостоколи,  дві риби-пили...»

                              Хвилюється море, хитає причал
                              І котить на берег стотонну печаль.

                              Вдивляється в море маяк з висоти,
                              А місяць-дозорець обходить пости.
                              І чути до ранку у тиші нічній,
                              Як важко зітхає за кимось прибій,
                              Як стогне маяк у туманній імлі
                              І никне із жалю трава до землі.


Коментарі до статті