Вивчаючи розвиток української літератури для дітей, формування певних традицій та тенденцій, зауважуємо значний внесок у цю мистецьку нішу письменників Прикарпаття. Твори  Марійки Підгірянки, Костянтини Малицької, Дмитра Павличка, Степана Пушика, Лесі Диркавець-Пилип’юк, Надії Дички, Віри Багірової, Ярослава Яроша, Степана Процюка, адресовані дітям, відомі широкому колу читачів, оскільки  виходили як окремими книжками, так і публікувались у періодичних виданнях України. Огляд цього матеріалу не тільки давав би уявлення про тематичну та жанрову, стильову природу текстів для дітей, а й специфіку зображених художніх світів, зумовлену бойківським та гуцульським колоритом. Зрозуміло, що таке дослідження було б значно більше за обсягом.

В нашому огляді мова мала б іти про книги для дітей, видані івано-франківськими видавництвами чи письменниками Прикарпаття за 2012 рік. На жаль, книг одиниці.

В першу чергу, це книга Марії Микицей «Будинок, який вмів розмовляти», яка побачила світ у київському видавництві «Грані-Т» у серії «Книготерапія»  (2012 рік).
 
Марія Микицей, досі відома як авторка поетичних («Саламандра», «У затінку шафранів») та прозової («Трофей на довгу пам’ять») книг для дорослих, перекладач, успішно дебютувала як дитяча письменниця. «Будинок, який вмів розмовляти» адресований читачам дошкільного та молодшого шкільного віку.

Закликаючи дітей познайомитися з героями книжки паном Будинком та Даринкою-Жаринкою, Марія Микицей уже з першої сторінки дивує цікавими історіями. Казковим серпанком оповиті розповіді про те, як Даринка збирається гостювати у пана Будинка, разом з мамою готує йому подарунки, очікує справжнього дива. Вражають літературні асоціації: глибокі, а одночасно прості та зрозумілі маленьким реципієнтам. Адже хто не знає казок про Дюймовочку чи Алісу з країни Чудес?

 «Історія перша. Бузок, який мріяв про птахів», «Історія друга. Анничка-Синичка і лялька Василинка-Намистинка», «Історія третя. Як Вітерець-Пустунець перетворився на кошенятко» — структурні частини книги, об’єднані в єдине сюжетне ціле авторською ідеєю та образами головних героїв. Казкові перетворення, безмежний і загадковий політ уяви, почуття і мрії дитини навіть дорослих повертають у дитинство, спонукають зрозуміти, як це «мешкати недалеко від неба», а міську метушню сприймати як рух сороканіжки.

В анотації читаємо: «Ця книжка про те, що дива не конче слід шукати за далекими морями-океанами — інколи досить буває виїхати за місто, познайомитися зі статечним паном Будинком і бодай на кілька днів замешкати в ньому. І тоді ти — так само, як Даринка-Жаринка — зможеш здійснити заповітну мрію Бузку, подружитися з паном Лелекою і дізнатися про те, що буває, коли хлопчик і дівчинка міняються ролями… А головне — ти відкриєш для себе дивовижний світ цікавущого родинного спілкування, яке дарує справжню радість і надихає на творення добра!»

Художні історії Марії Микицей супроводжені «Дорослою розмовою про сімейний відпочинок» казкотерапевта Катерини Єгорушкіної, де чітко окреслено функціональні можливості подібних видань для дітей, відзначено їх роль у формуванні теплих родинних стосунків. Вихованість, порядність та доброта дівчинки-героїні – зразковий приклад для наслідування дітлахам. Батькам же неодмінно треба подбати про те, щоб дитина якомога більше часу проводила на природі і з природою.

Чудові ілюстрації до казкової повісті Марії Микицей виконала Тетяна Копитова.

«Будинок, який вмів розмовляти» –  книга, яка здобула не тільки прихильність маленьких читачів, а й схвальні відгуки літературних критиків. Наталя Зарудняк, акцентуючи на змістових аспектах, мові твору, грі слів, зауважує надзвичайну образність повісті Марії Микицей, захоплюється позитивними якостями Даринки та вказує на пізнавальність книги.

Погоджуюсь з Наталею Мочернюк, яка вважає, що книга Марії Микицей «дарує переживання щасливого дитинства». А ще – «вчить відпочивати поза містом в родинному колі», розважає, формує естетичні смаки, поетично змальовуючи світ навколо. «Власне, авторці вдалося приховати виховні інтенції в глибинах повісті, а це також один із секретів успішної книжки для дитячої аудиторії», – пише рецензент.

«Окрім захопливої розповіді, повіданої чепурною, яскравою, грайливою, як саме дитинство, мовою, тут можна відшукати безліч підказок для мам і діток – як саме прикрасити своє життя святковими й дивовижними речами, котрі на перший погляд видаються звичними та буденними», – саме так книгу Марії Микицей характеризує Жанна Куява.

Позитивні відгуки здобула також книга для дітей івано-франківської письменниці Олесі Овчар «Сонячна карусель».

Книга побачила світ ще у 2011 році завдяки івано-франківському видавцю Юрію Височанському, але протягом 2012 року активно продавалась у книгарнях і стала популярною серед маленьких читачів. Саме завдяки збірці віршів «Сонячна карусель» Олеся Овчар стала лауреатом міської премії ім. І. Франка (2012) в галузі літератури та журналістики.

Поезія Олесі Овчар по-справжньому сонячна і тепла:

На барвистій каруселі
Зайці крутяться веселі:
Не звичайні вухані –
Сонцезайчики ясні!
Золотими промінцями
Закликають дні за днями
На сяйливу круговерть,
Повну радості ущерть.
Тільки тих вона кружляє,
Хто бадьорий настрій має.
Усміхнися й радо ти –
Карусельку закрути!!!

Віршики із розділів збірки «Про найкращих друзів», «Забавлянки», «Невгамовні мишенята» відкривають маленьким читачам цікавий і веселий, різнокольоровий поетичний світ, населений джмеликами, зайчиками, мишенятками, кицями, горобчиками. Тут і дитячі іграшки, і забави, і казкові фантазії, і мамині колискові. Сюжетні поезії вражають образністю, милозвучністю, пестливістю та грайливістю мови, ритмічними інтонаціями, змістовою вишуканістю. Ціла серія віршиків, присвячена Мишкам: «Мишачі танці», «Мишка у книгарні», «Намисто для Мишки», «Мишка і ватрушка», «Сон пана Мишинського», «Мишачий футбол», «Баба-миша снігова», «Мишенята на санчатах», «Мишенятко захворіло», «Вечірня казочка від мишенят» та інші.

Про пори  року діти читають у цікавих весняних, літніх, осінніх та зимових забавлянках. Тавтологія, мовна гра, римування, чітка метрична структура  забезпечують ритмічність та образність вірша, який легко можна перетворити у дію-гру:

Красне літо розсипає
Сміх-сміх!
І мені дарує повно
Втіх-втіх!
У травичку, мов грибочок, –
Сюп-сюп,
А у річці, наче рибка, –
Хлюп – хлюп!...

Традиції святкувань відлунюють у поезіях «Різдвяні мандри», «Ніч Святого Миколая», «Принесла зима святки».
 
Справжнім подарунком для дітей книга стала і завдяки ілюстратору – Світлані Хміль, яка барвисто змалювала мишеняток, песиків, хлопчиків і дівчаток, «сліпий дощик», різдвяних ангелят… Хіба можна все перерахувати? Ці ілюстрації треба побачити. Тільки тоді можна зрозуміти наскільки органічно вони зливаються зі словом і створюють єдиний гармонійний образ.

Ярослав Чорногуз, цитуючи вірш «Матусині вишиванки», у передмові до книги Олесі Овчар зазначив: «Хочеться цитувати й цитувати – стільки добра й любові в кожному слові. Проста, доступна і яскрава образність, яка бере свої витоки ще з тих прадавніх прекрасних часів, коли українські дівчата і жінки ходили по чарівних зелених луках у білих льолях і молили українських Богинь – Ладу, Лелю й Мокошу захистити їх од усякого зла і вберегти їхніх діток од усяких напастей і дарувати їм щастя, здоров'я і щасливу долю».

«Пробудити в собі дитину, дивитися на світ її очима та, як і вона, мислити, відчувати і мріяти, – це, повірте, особливий дар, – написала про авторку в епілозі до книги письменниця Марія Дзюба. – У віршах Олесі Овчар панують рідні дитячому світосприйманню виміри й ознаки, і час тече спокійно й розмірено. Світ, у якому живуть її маленькі герої, випромінює тепло, радість і гармонію... Поєднання талановитої простоти та мистецької витонченості у всьому – ось головна риса творчого стилю молодої поетеси».

Б. Скаврон, у «Галицькому кореспонденті» про збірку Олесі Овчар, написав: «Нова книга, а тим більше, збірка дитячих віршів із чистою, соковитою українською мовою, до того ж оформлена надзвичайно гарними малюнками. Це подія у культурному житті міста!».Ї

У контексті огляду літератури, яка ввійшла до кола читання підлітків, варто згадати книгу Олександра Сича "ПЛАСТ – український скавтинґ", презентовану івано-франківським видавництвом «Лілея-НВ» (2012).

Історія становлення українського скавтинґу, що найповніше зреалізував себе у формі Пласту – Національної скавтської організації України, може бути цікава не тільки пластунам, а й представникам скаутських організацій та підліткам. Хоча зрозуміло, що книга адресована широкому колу читачів і не обмежена підлітковою аудиторією, адже тут йдеться про витоки і розвиток світового скавтського руху, заснування скавтських організацій у Наддніпрянщині і Галичині, а також історію розвитку української скавтської організації Пласт в інших частинах України – на Волині і Поліссі, Буковині та Закарпатті, розповідається, як пластова традиція зберігалася на еміґрації у міжвоєнний та післявоєнний періоди історії, із процесом відродження, становлення і сучасного розвитку Пласту в Українській державі.

На жаль, нових книг для дітей і підлітків на Івано-Франківщині видається дуже мало, хоч Прикарпаття має своїх талановитих письменників, живе активним літературним життям. Щотижня чи то в обласній бібліотеці, чи книгарнях «Є», «Сучасна українська книга», «Лілея-НВ», чи арт-кафе, чи літературному музеї відбуваються мистецькі акції, презентації, зустрічі, читання. Залишається вірити, що 2013 рік для Прикарпаття буде плідним не тільки на «дорослу» літературу, а й на видання для дітей.

Тетяна Качак,
доц.  Прикарпатського національного
університету ім. Василя  Стефаника,
голова Івано-Франківської філії
Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва