Слухати

Якось рано вранці, коли СОНЕЧКО мало ось-ось викочувати КОЛИСКУ ЧАСУ, зустрілися молоденький ДЕНЬ та тітонька НІЧКА.

— Доброго дня, тітонько! — привітався ДЕНЬ.

 — Ніякої поваги! Ніколи не бажають доброї ночі. Ось такі вони всі ці дні. Куди біжиш?

— На полі роса впала, пташки прокидаються.

— Півні нічні вже давно проспівали, то й що?

— Побіг я, тітонько, треба до роботи ставати.

— Які в тебе можуть бути справи? — каже НІЧ, позіхаючи. — От я напрацювалася! Декого темрявою лякала. Цвіркунів лоскотала, що ті ледь-ледь вгамувалися. Зірки розбирала, ними небо вбирала.

Почуло СОНЕЧКО, як ДЕНЬ з НІЧКОЮ сперечаються, розсміялося, та й перехилило КОЛИСКУ ЧАСУ. МАЛА ГОДИНОЧКА і впала, та прямо на стежину. Молодий ДЕНЬ побачив, радісно плеснув у долоні:

— МАЛА ГОДИНОЧКА, СОНЯЧНА дитиночка! Стане мені у пригоді.

— ГОДИНОЧКУ я загубила, коли в темряві ходила. Хоча справ багато я зробила, та все одне трохи чогось не встигла, — заперечила тітонька НІЧ.

— Ні, моя ГОДИНОЧКА, — наполягав на своєму ДЕНЬ. — Дивіться, тітонько, це ж зорева ГОДИНОЧКА, їй треба в світлі плескатися.

— Моя! Моя ГОДИНОЧКА, ночі остання краплиночка, звісно моя. Бачиш, яка вона гарненька — очі, наче зірочки, виблискують.

— Очі виблискують, бо весела. А твої усі мають очі чи то заспані, чи то перелякані…

Поки вони сперечалися, ГОДИНОЧКА втекла. Зажурилися ДЕНЬ та тітонька НІЧ. А СОНЕЧКО сміється:

— У мене таких багато. Тримайте ще одну ГОДИНОЧКУ.

 — Не хочу нову, хочу ту, що втекла! А поки піду подрімаю, — позіхнула заспана НІЧКА, пішла відпочивати.

 — Ото так! Ідіть, тітонько, ідіть! — зрадів молодий ДЕНЬ та й побіг ГОДИНОЧКУ наздоганяти.

А СОНЕЧКО слідком інших випускає, випускає. Біжить час, біжить, не наздогнати.