Слухати

ПРИГОДА ІЗ САЧКОМ

    У братиків якось так повелося, що на один день припадала лише одна велика пригода. Тож, наступна, як ви вже здогадалися, сталася наступного дня. М'явчик вихором наскочив на брата, який пополудні мирно дрімав собі у затінку під смородиновим кущем.

-  Ти чого?! - навіть аж злякався спросоння Нявчик.

-   Я знайшов те, що нам треба!

Нявчик широко позіхнув, підвівся на лапи, потягнувся і мляво перепитав:

-І  що ти там знайшов?

-  Подивися уважно під вишню. Що ти там бачиш?

    Мурах бачу, - відказав Нявчик. У його голосі бриніли нотки сумніву, — Гадаєш, вони нам стануть у нагоді? - Але, котик вже прокинувся, а разом з ним і жартівливий настрій. - Я здогадався! - вигукнув він. - Мурахи стануть одна на одну, а ми по тій вервечці виліземо на небо!

-     Ет, - роздратовано відмахнувся лапою М'явчик. - Тобі тільки жартувати. А я серйозно запитую, поглянь ще раз: що там стоїть?

Нявчик уважніше подивився у вказаному напрямку.

-  Ти про сачок?

-  Нарешті, побачив, - полегшено зітхнув М'явчик.

-  А навіщо він нам потрібен? Метеликів ловити, чи що?

- Хай їх Катруся ловить, - відказав котик (бо сачок належав доньці

господарів, Катрусі), - а ми спіймаємо хмарку!

-  Вже раз рятували, - недоречно нагадав Нявчик і замовк, немов спіткнувшись об роздратований погляд брата. А той продовжив, ніби нічого не чув.

-  Поглянь, яка довга ручка у сачка! Така обов'зково до неба дістане.

- Як ти гадаєш, - знову засумнівався Нявчик, - хмарка у нього влізе?

-  А ти не вибирай велику, маленьку лови, - відказав М'явчик.

    Котики наввипередки побігли до вишні.

-  А хто першим ловитиме? - запитав раптом Нявчик.

-  Я, бо я старший! - категорично заявив М'явчик. - Ти, той, про всяк випадок відійди.

    Нявчик послухався, а М'явчик спробував узяти сачка до лапок і підняти над головою. Бо в небі, прямісінько над ним, пропливала хмаринка потрібно розміру. Хто ж знав, що сачок виявиться таким важким для маленького кошеняти, адже в руках Катрусі він здавався невагомим. Сачок похитнувся і... впав на землю, накривши сіточкою щось біле.

-       Ура! - закричав М'явчик. - Попалася!!! Нарешті скуштую хмаринку!

-   Я тобі скуштую! Ось ходи лишень сюди! - пролунав з-під сачка сердитий голос Нявчика.

    Та поки знічений М'явчик бочком підкрадався до своєї «здобичі», голос брата раптом змінився. Все ще вовтузячись під сіткою, він запитав:

-    А тобі не здається, що сачок пахне сосискою? Так би нюхав і нюхав.

    Навіть вилазити не хочеться.

-  То, може тебе там і залишити? - осмілів М'явчик.

-    Я тобі залишу! - гримнула «хмаринка» і зблиснула зеленими очима. - Хай но я звідси вилізу!

    Та М'явчик уже не боявся, бо погрожувати один одному вони могли, а от битися - братики не билися ніколи. Чорні лапки у білих «шкарпетках» щосили вчепилися у сітку і потягли її вбік, намагаючись відкрити хвостатій «хмаринці» шлях на волю. Та спроба виявилася марною. Як і друга, і третя, і всі наступні. Захеканий М'явчик сів поруч із сачком.

-    І що тепер робити? - розпачливо протягнув Нявчик. Йому вже набридло сидіти під сіткою, яка дійсно пахла сосисками, розпалюючи апетит. То вигадниця Катруся ловила сачком пару над каструлею, в якій варилися сосиски. Як довго котяча душа може витримувати такі тортури, щоб чути м'ясні аромати, а м'яса не їсти? Нявчик не знав. Проте, дізнаватися не прагнув.

-  Доведеться чекати, коли Катруся прийде, - сказав М'явчик.

-  Ти що, - спалахнув братик, - забув, що вона тільки вчора на море з

мамою поїхала? Це ж скільки, по твоєму, я тут сидітиму?!

-  Вибач, дійсно забув, - примирливо пробурмотів М'явчик.

-   Я хочу на волю! Я хочу сосиску! Я хочу котлету! - зарепетував спійманий Нявчик, щосили дряпаючи сітку кігтиками.

-  Ідея! - вигукнув мисливець за хмаринками. - Давай її розірвемо! - і заходився допомагати братові. Та знову марно. Все, чого вдалося досягнути кошенятам, була маленька дірочка, у яку проліз тільки нявчиків носик.

-  Ага, попався! - пролунав раптом над самісіньким чорним вушком М'явчика голос сусідського пса Ґудзика. Ґудзик так зацікавився метушнею у садку, що не втримався, зробив під парканом підкоп, і не зміг відмовити собі у правічному собачому задоволенні налякати кота, хай навіть кошеня. М'явчик вереснув і стрілою злетів на вишню.

-  Ану злазь! - гавкнув Ґудзик. - Так не чесно, я ж до тебе не вилізу!

-   А ти підлети, - миттю опанував свій страх М'явчик. Це теж був правічний котячий звичай — дратувати собаку, будучи у безпеці. Глумливі слова влучили у ціль, і пес затявся:

-    Добре, - присів він на задні лапи. - Хай я не вмію літати, але чекати...

    Доказувати Ґудзик не став, М'явчик і так зрозумів, що потрапив у халепу.

    І раптом з-під сачка пролунав таємничий голос:

-  Ґудзику! Тобі не соромно лякати маленьке кошеня?! А ну, облиш його!

-  Хто, хто тут? - схопився Ґудзик, тривожно озираючись довкола.

-  Це я, чарівний сачок! Я маю звичку ловити песиків, які ображають малюків.

    Ґудзик нарешті вгледів сачка і ошелешено втупився у сітку. Та погрозливо ворушилася. Песик вкляк на місці, а М'явчик розслабився, він упізнав голос брата, хоч той і намагався його змінити.

-   Пообіцяй мені більше ніколи не займати кошенят! - знову сказав сачок, вимогливо і нетерпляче.

-  Об-обіцяю, - тихенько пискнув песик.

-  А ще пообіцяй ділитися з ними своїми іграшками!

- Добре, - погодився Ґудзик і на цю умову, задкуючи до паркану. Він прудко прошмигнув у прокопаний лаз і заховався у буді. Хто зна, що іще примусить його пообіцяти клятий сачок?

    В цей час настала черга Нявчика лякатися. З одного боку під ободком, на якому трималася сітка, почав рости горбочок землі. Він все вищав та вищав, заодно піднімаючи край сачка, доки не зробив щілину настільки великою, що Нявчик зумів у неї протиснутися і відбіг подалі. Його братик вже зліз із рятівної вишні, але підійти до живого горбочка теж не наважився. Якусь мить обидва спостерігали за тим, що відбувається. Та, щойно із землі виткнувся писок підсліпуватого Крота, - щодуху дременули додому.

-  Ти не забув подякувати своєму рятівникові? - запитала Білосніжка синочка, вислухавши схвильовану розповідь.

- Я так налякався, що забув, - зізнався Нявчик.

-  А я забув йому нагадати, - знічено докинув М'явчик.

-    Ми хутенько побіжимо і подякуємо, - схопилися кошенята, але мама зупинила їх.

-  Іншим разом. А зараз - вечеряти і спати.