Захоплююча сила любові

Останнім часом з‘явилося чимало підліткових історій, написаних українськими авторами нового покоління. Повість «Я закохалася» Марії Морозенко на цьому тлі вирізняє професійність письма та глибока, закорінена в традицію вітчизняної літератури для дітей сердечність. Це по-справжньому добра історія. Добре написана, пронизана інтенціями добра, здатна пробуджувати добро в читачеві.

У повісті присутні всі основні «фішки» підліткового читання для дівчаток. Її можна розглядати як типову історію «панночки та хулігана», адже Віра — розважлива викохана донечка дбайливих батьків, а щиро закоханий у неї Васька — халамидник-напівсирота, якого виховує самотній батько-пияк. Можна побачити у тексті ознаки оповідок про «вимріяного принца», бо до Віриного класу приходить красень «мажор» Влад, дівчина відразу привертає його увагу й закохується сама. Є тут і дівоча дружба з усіма її складнощами та підтекстами, й самовизначення в учнівському колективі, й драматизм взаємин із дорослими. Але найважливіше, що в тут діють і роздумують над своїми почуттями й оточуючим типові, насправді вихоплені з життя підлітки.

Головна героїня повісті Віра — звичайна дівчинка з благополучної щасливої родини. Це добропорядна розважлива дитина, чий життєвий досвід мало спотворений «спокусами нашого часу», а щиросердний монолог, сповнений сумнівів і вродженої делікатності, заворожує простотою й природністю. Попри явну симпатію автора, образ не залишає відчуття штучності. Навпаки, здається, що раптом серед засилля крайнощів — героїв екстремальних, надривних — бачиш живу правдиву сьогочасну дитину яких тисячі, нового українського героя, який відображає суть покоління, що виросло за роки Незалежності. За буденними тривогами дівчинки постає глибока сильна натура, за вчинками — мисляча відповідальна особистість. Це не показний «борець зі злом», а справжній Творець, який завжди повертає життя на краще.

Водночас, письменниця дуже тонко передала стан очікування кохання, знайомий кожній дівчинці. За своєю інтенсивністю та важливістю в формуванні особистості  він, можливо, навіть важливіший за сам момент з‘яви того почуття. Адже в очікуванні кохання дівчина найбільше прислухається до себе, намагаючись осягнути, що саме й чому вона чекає від життя. Формуючи образ «людини, вартої любові», вона, по суті, визначається із самооцінкою та напрямами подальшого поступу.

Авторці вдалося точно вловити межу конфлікту — тонку грань, за якою підлітковий максималізм («роздмухування з мухи слона») втрачає у творі реалістичні обриси. Героїня перебуває у повісті в стані більшості дівчаток свого віку, коли всі ніби шепчуться й щось знають, але насправді є здебільшого розмови, а не досвіди. Тому біди (спроба самогубства,  втрата цноти, автокатастрофа та ін.) відбуваються здебільшого «на слуху», а не перед очима читача. Письменниця не «смакує» проблему, а знаходить її щасливе вирішення. Не живописує випробування, які чатують на підлітка, а художньо достовірно й мудро показує, як їх благополучно перебороти чи оминути.

Чи не тому Віра не самотній герой, а «притягує» в орбіту свого буття так само цілісних добрих людей: однокласників (найперше, Мирося й Васька), сільських бабусь  (хранителі досвідів і незвичайних слів), порядних фахових учителів тощо. Зрештою, підтримуючи одне одного, ці добрі люди поступово формують навколо себе щасливий добрий світ (пригадайте низку життєвих напружених мікроісторій, які тримають увагу читача й щоразу потверджують перемогу добра над злом: порятунок собаки від жорстокого господаря, викрадення мобільного телефону тощо). Таким чином окремішня доля дівчинки-підлітка обертається на сукупну історію дорослішання гімназійного класу як спільноти, а ще ширше — на логічне постання нового українського суспільства, заснованого на взаємодовірі та гідності. Водночас повість порушує низку складних злободенних проблем (насилля у родині, матеріальне розшарування спільноти, потребу підлітків у працевлаштуванні, суїцидальні наміри тощо). Але вони — лише тло, на якому відбувається дорослішання та самоусвідомлення героїв. Бо суть не в тому, що життя сповнене «чорнухи» та випробувань, а в тому, що з пітьми завжди є вихід до Світла, потрібно лише рухатися у потрібному напрямку.

Дещо спрощеним видається протиставлення багатого й бідного юнака як поганого й хорошого, бо в житті буває протилежне. Гадаю, тут злегка проглядається постколоніальна звичка відділяти «низи» від «верхів» та підсвідомо симпатизувати «низам». Так само ідеалізованою може видатися  й родина Віри. Але насправді авторка цілком реалістично відтворює побут більшості традиційних українських сімей, у яких досі культивується поважливе толерантне ставлення одне до одного та сердечність. На жаль, значною мірою саме це плекання є причиною низки драматичних ситуацій у житті героїні, котра через надто світлі очікування до ВСІХ людей, помиляється у своїй оцінці дійсності. З іншого боку, письменниця дуже тонко й переконливо показала, що помилки супроводжують усіх підлітків, не залежно від рівня їх «готовності» та «досвідченості». От тільки наслідки цих помилок і висновки, яких доходять герої, — різні. Важливо, що саме виплекана в гарній родині, делікатна Віра виявляється більше здатною опиратися темним реаліям життя (вона знаходить вихід із кожної ситуації, позитивно рефлексує, не поступлива щодо справді важливих речей тощо). «Запас любові» в дитині робить її стійкішою перед негараздами, котрі стрічаються кожному.

Надзвичайно тонко оповідь відтіняють і прояснюють перед читачем образи тварин. Розповідає авторка історію розумахи-пса, катованого господарем, випадкового кошеняти чи домашнього кролика, завжди це повноцінний персонаж, чиї вчинки та реакції додають сутнісних рис до характеристики головних героїв. Так, пес вперше робить очевидними для Віри брехливість і подвійність натури Влада, кролик і «підмінне» кошеня заміняють невимовлені зізнання Васі тощо.

Твір означений гармонійним поєднанням кращих традицій української школи дитячого письменства з новітніми європейськими набутками. Так, сповнене пригод і пустощів сільське «нестайківське» літування героїв органічно співживе у його тематиці зі звичними для сьогодення відвертими роздумами про місячні та секс, молодіжними тусовками й розшаруванням суспільства тощо. У стилістиці гармонізовані сленг, літературна мова та просторіччя, розважлива дидактичність внутрішніх роздумів і авторських включень та динаміка оповіді й діалогу. Повість легко й світло читається, залишаючи по собі мрійливий теплий настрій і бажання зробити щось хороше.

Переконана, книжка стане однією з тих добрих знахідок, які припадуть до душі читачам різних поколінь і світоглядних позицій. Адже любов і щирість, вітаїзм і відкритість об‘єднують у мрії про СПРАВЖНЄ усіх.  

Наталя Марченко.