Порівняймо з українським варіантом:

—   А ми мости мостимо, мостимо.

—   А ми мости зірвемо, зірвемо!

Різні інтонації вказують, як нам здається, на глибинні ментальні засади. Так, в угорському варіанті відбито те, що угорці певний час перебували під впливом так званої шляхетської культури [Див. 2]. В українському ж варіанті засвідчено давніше автентичне культурне явище, що своїм психодіяльним стереотипом веде в часи ще спільнослов’янської єдності.

Яскрава червона комашка — сонечко в угорському дитячому фольклорі, так само, як у дитячому фольклорі східних і західних слов’ян, пов’язана з Сонцем, наближена до Бога. З сонечком говорять так: „Katicabogarka,/ szallj fel az egbe,/ mondd meg az Istemkenek,/ nyissa kia meleget,/zarja be a hideget!”// „Сонечко, полети на небо, скажи Божечкові, хай відкриє тепло і зачинить холод!”[4,89]. Зрозуміло, що це одне з чисельних запозичень у культурі угорців. Проте, на відміну від українських культурних традицій, деякі угорські тексти свідчать: для угорця ця комашка не завжди символізує магічний зв’язок із сонцем:” Katicabogar, repulj el,/jon anyad a sepruvel./ Nem szottel, nem fontal,/ meztelenul maradtal„// „Сонечко, лети сюди — іде твоя мама з мітлою! Не ткало, не пряло — залишилось голе-босе” [4,88].

Великдень в угорців пов’язаний із такими ж обрядами, як у сусідів-християн — слов’ян, румунів. Зазвичай на Великдень поливаються, використовуючи магічну оздоровчу силу води. Дарують за поливання крашанки (традиційно червоні). Проте в угорському дитячому фольклорі, на відміну від поетичної творчості слов’янських народів, не засвідчено творів про вербу та її магічну силу.

Дуже популярним в угорців є число тринадцять. У їхньому світогляді тринадцять — не завжди погано, як у німців. За числом „тринадцять” в угорців „ховається” скоріше щось незвичне: ”Ha neked jut a tizenharom,/ Te leszel a parom!”// ”Як тобі дістанеться тринадцять — ти будеш моєю парою” [4, 138]. Пара, або два, наділене, як і в українців чи словаків, доброю силою. Проте в угорському фольклорі ми не зустріли незвичної сили числа „три”, яка закріплена за ним, скажімо, у фольклорі словаків.

Зустрічаємо й ряд прикмет та повір’їв, що не мають жодних аналогій у культурі народів-сусідів. Так, в угорців білий кінь символізує щастя: ”Feher lovat latok,/ szerencset talatok” //„Білого коня бачу — щастя знайду „[4,74]. Рябий собака теж наближений до якихось магічних сил, тому, побачивши його, треба було триматись за ґудзик, щоб щастя не „втекло” : ”...addig fogom a gombom,/mig egy kutyat latok./ Tarka kutyat latok, jo szerencset varok!”//”Доти тримаю ґудзика, поки бачу рябого собаку” [4,74]. Проте триматись за ґудзик, щоб повезло, давня європейська традиція, що зустрічається чи не у всіх народів. Мітла в угорців теж якимось способом асоціюється зі щастям: ”Kemenyseprot latok, /Szerencset talatok”// ”Бачу міцну мітлу — зустріну щастя” [4,122]. Тут побічно відбито, як нам здається, колективізм кочовика: все, що тісно пов’язує, в кінцевому результаті виступає запорукою успіху.

Багато угорських повір’їв пов’язано з птахами. Звертає на себе увагу те, що угорці не мають священних птахів, як, наприклад, українці. Лелека в угорців — птах звичайний, і певні магічні сили, що йому приписуються, в угорців, очевидно, запозичені з культури слов’ян..

Коли побачиш лелеку — постій на одній нозі, інакше тебе „пошиють у дурні”: „Golyat latok,/Egy labon allok./Aki nem all egy labon,/ Szamar lesz az a nyaron„//”Лелеку бачу — на одній нозі стою. А хто так не робить, буде цього літа ослом”[4,78]. Так само, побачивши лелеку, треба бігти, інакше залишишся лінивим: „Golyat latunk, szadjunk,/ Nehogy lustak maradjunk„ //”Побачили лелеку — біжімо, щоб не залишилися лінивими” [4,122]. Лелека, як і в українців, приносить дітей (очевидно, це теж одне з давніх запозичень): Golya, golya, golyacska,/Engemhozott magacska./ Hogyha szeret kiscsirket,/ Hozzon nekem testverket!” //”Лелеко, ти мене приніс — принеси мені сестричку...”[4,78]. Проте якщо в Україні лелека належав до священних птахів, гнізда якого не руйнували, лелеченят не торкались, то в Угорщині це птах звичайний, у його світ можна вторгатись (”Golya, golya, vaslapat,/ Hozzal nekem kisbabat,/ Ha nem hozol kisbabat,/ Tllopom a kis golyat!”//„...принеси мені мале дитя, а як ні — вкраду лелеченя[4,80]”), він живе бідно, його діти їдять не найкраще („Hosszulabu golya/ Fenn a Kemeny mellett/ Ehes fiainak/ Emigy kelepelget: kelep, kelep, jertek,/Jo falatot nyertek,/Ki jo volt, kap jot,/ hoztam hosszu kigyot„//„...Голодним дітям біля димаря стукає: —Хто буде добрим, той одержить смачне — довгу змію”[4,80].)

Ворон — провісник смерті, він страшний: „ Kar, kar, kar, /Elmult mar a nyar./ Kar, kar, kar, hordd el magad ? csunya madar„ //„Кар-кар, уже нема літа, Іди геть, страшний пташе!” [4,81]. Сороки скрекочуть на гостей, приносять новини: ”Csorog,csorog a szarka,/ billeg a tarka farka./Ki lesz a vendeg?”//”Скрекоче сорока — хто буде гість?”[4,80]. ” Cserren a tarka/ hirmondo szarka./ A sok uj hirtol/Illeg a billego tarka farka” // „Летить ряба сорока, несе новини — так багато, що хитається її хвіст”[4,81]. Все це має свої давні корені і в слов’янських народів.

Суто угорськими є повір’я, пов’язані з місяцем. У народній свідомості місяць і гроші (монети) мають зв’язок: ”A hold novekedjek,/Penzem sokasodjek ” //„Хай місяць росте, а мої гроші теж збільшуються”[4,122]; ”Ujhold van az egen,/ Penz csorog a kezeben! ”// ”Новий місяць на небі, у його руці гроші дзенькають”[4,122]. Проте ще більший зв’язок місяця зі здоров’ям людини: ”Kilencszer ralehelunk a Holdra, s utana mondjuk: ”Olyan eros legyen az en fogam,/ Mint amilyen erosen sut ez a Hold”// ”Дев’ять разів дмухнемо на Місяць, а потім кажемо: ”Хай такий сильний буде мій зуб, як сильно світить цей місяць” [4,122], ”Uj hold,uj kirali,/ koszontelek teged,/ezen udvozlettel,/hogy a betegseget,/ zavard most el tolem”// ”Новий Місяцю, новий королю! Вітаю тебе! Прожени від мене хворобу” [4,122].

У кількох дитячих віршах засвідчено імітацію народного лікування і заклинання хвороби: ”Aspis, kerekes,/Utifuvet keresgesd,/ Imola, bibola, kint bent,/ Kis kezedet kenjed!”// „Прямий, круглий, шукай подорожник. Імола, бібола — надворі, у хаті, помаж малу ручку!” [4,122]; ”Ebcsont, kutyahaj, / Ha meggyogyul, /Majd nem faj” // „Кістка пса, шерсть собаки, Якщо вилікується — уже не болить” [4,122]; „Aj, baj, kecskehaj,/ Jol megkenyuk,/ Majd nem faj„ // „Ай, бай, шерсть кози! Добре помажемо — перестане боліти ”[4, 122]. Віднаходимо в дитячому фольклорі й імітацію обряду християнських похорон: ”Meghalt szegeny kis pintyoke,/ Fekszik rozsas temetobe,/ liliom a lepedoje// Rozmaring a keresztje,/ Pacsirta szol felette”// „Помер зяблик, лежить на цвинтарі, на лілії. Хрест із розмарину, Жайвір співає над ним”[4, 83].

Кінь у житті і в свідомості угорця займає особливе місце. Якщо в дитячому фольклорі слов’ян — це тільки робоча тяглова сила, яку дитина бачить лише здалеку й боїться (кінь у народній традиції, наприклад, українців пов’язаний з нечистою силою (див. Воропай), то в усвідомленні угорця кінь — це багатсво, суспільний статус і предмет особливих гордощів. Так, в одній із забавлянок іронізують з Дані:” Dini Dani lovagolna,/ Igen am, ha lova volna// De ha lo nimcs, van pajtaja,/ kapja magat, felul raja!„// він „їздив би верхи, та коня не має. Але як не має, то осідлає сарай” [4, 24]. Задля коня не жаль нічого: „ Elvesztettem a lovam/ A bukkos erdoben,/ Elszakadt a csizmam/ A nagy keresesben„// „Загубив свого коника в буковому лісі. Поки шукав — порвав чоботи”[4, 74]. Чоботи — дорога річ. Але кінь того вартий!

У дитячих віршах з любов’ю описуються ознаки ідеального коня („Van paripam, takaros,/ kurta farku, pej, piros.„// „Маю коня чистого, з коротким хвостом, гнідого” [4, 24]), подаються „рецепти” його утримання („Kicsi kovacs, mit csinalsz? Aranypatkot szegelek Aranyszegecsekkel„// „Що робиш, ковалику? – Золоту підкову підбиваю золотими цвяшками”[4, 25], „Hopp, hopp, hopp,/ igy fut a lo tusken, bokron/ tudja, jo abrak van otthon„ // „Кінь – гей-гоп — так їде галопом по кущах, колючках, бо знає: вдома є найкращий фураж” /4, 25/. Ціна коня висока: „Paripam csodaszep pejko,/ Idelep,odalep, hejho!/ hegyen at, vizen at vagtat,/ nem adom, ha igersz szazat!„// ”Конику чудовий, сюди стань, туди стань, скачи через гори й ріки. Не продам його тобі, навіть якщо й обіцяєш сто!” [4, 25].

Кінь завжди пов’язується з чоловіком — батьком, дідом, дядьком, братом, вояком: „Gyi, te coco, gyj te lo,/Jo lovat vett Nagyapo!„//”Ді, конику, ді! Доброго коня купив дід „[ 4,23] . Кінь — це ярмарок, дорога, поле, воєнні дії: „Gyi te, gyi, te, kis paripa,/ Hatadra ul a katona,/ Jol megfogia a gyeplodet,/Hogy ne vessed el majd otet.„// [4,25]. „Ді, конику, сяде верхи солдат, добре візьме віжки, щоб не скинув його” [4,23]. „Gyi te lovam, a vasarba!/Mit hozzunk a tarisznyaba? pogacsat, mogyorot,/ jo gyermekeknek valot”// „Ді, конику, на ярмарок! Що принесеш? Коржик та горішок для хорошої дитини” [4,23]. „Gyi, lovam elore,/ Vagtass a mezore „// „Ді, коню, вперед, поскачи у поле...” [4,23] — у цьому рядку засвідчено давню ментальність угорця, що знаходить свій вияв у народних піснях, зокрема, мотиви про те, щоб поскакати конем у чисте поле і заблукати, ніколи не повернутись.

Професії. Трудове виховання у кожного народу починається з залучення дитини до простих форм допомоги при господарюванні, а також зі споглядання роботи представників певних професій. Цікаво, що кількісно в цьому переважають описи таких видів робіт, які прив’язані до краю, способу господарювання, історично складених типів. Так, у німецькому дитячому фольклорі на перше місце виносяться професії, пов’язані з ремісництвом, у словаків — вівчарство, у чехів — городництво, в українців — землеробство.

Угорський дитячий фольклор, крім того, що змальовує патріархальне заняття хлібороба, городника, садівника та виноградаря, ряхтить віршами про пастухів і м’ясників, а також слюсарів та чоботарів.

За пастухуванням „ховається”, як нам видається, найбільш патріархальний вид заняття в угорських пустах, стереотипи якого збережені угорцями ще з часів кочування. Пастух — заняття, на перший погляд, нескладне, проте і тут є свої премудрощі, на які звертають увагу дитини: „Kelj fel juhász, ne aludjál,/Elveszett a csendos bárány!/ Nem aluszom, csak heverek,/ Nem is igaz, hogy elveszett!„// „Устань, пастуше, не спи,/загубився баранчик з дзвіночком!/ Я не сплю, лиш лежу,/І неправда, що загубився.” [4, 155]. Hарод ніби каже: якщо і живеться комусь на цім світі добре і правильно, то це пастухам: вони перебувають у постійній гармонії з природою, чого прагне кожен. Тому „а juhásznak jój megy dolga,/ egyik dombról a másikra,/ terelgeti nyáját,/ fújja furulyáját,/úgy éli világát„// „у пастуха добра доля:/ З одного горбка на другий/ Зганяє худобу , виграє на сопілці — так собі поживає.” [4, 154].

Порівняння з природними аналогіями, коли розповідають дитині про професію — звичне явище. Так, чоботар порівнюється з пташкою — можливо, причиною є стукіт його молотка: „Csizmadiainasnál/ Nincs szebb a világon,/ Háromlábú székén ül,/ Mint a madár az ágon„// „Нема на світі гарнішої професії,/ Ніж швець:/ Сидить на триногому ослоні,/ Як пташка на гілці” [4, 110]. Професія шевця пов’язана з етнічністю: шевці — здебільшого євреї. Це виражається через ономастику: ”Jákobnak volt hat fia,/ Mind a hat csizmadia,/ Simi, Samu, Sámuel, /Dini, Dani, Dániel„// „Яків мав шестеро синів, усі шестеро — шевці: Шімі, Шаму, Шамуель, Діні, Дані, Даніель” [4, 110].

Про слюсаря згадується у багатьох текстах дитячого угорського фольклору, проте найбільше його у дражнилках [т,134].

До часто згадуваних належить і професія м’ясника: „Kolbászol a hentes bácsi/ Ígyszokták a húst megvágni./ Vágja,vágja jó apróra,/ Utoljára jól megsózza„// ”М’ясник робить ковбасу,/ Ріже все м’ясо, ріже на дрібні шматочки,/ Добре солить, кладе сало,/ Швидко ходить його ніж, поверне вправо-вліво,/ Почистить свого ножа...” [4, 101]. Додамо, що в українській культурній традиції, зокрема в творах фольклору, призначених дітям, м’ясник не помічений.

Про митців, зокрема про музик, згадується як про аматорів — хлопців, що роблять собі самі сопілки з очерету, пастухів, що виграють на дудках, випасаючи худобу. Так само й про інших людей мистецтва, наприклад про різьбярство, згадується тільки побіжно, як віддзеркалення виготовлених ними речей, наприклад: „Mese, mese, fakakas...„// ”Казка, казка, дерев’яний півень...” [4, 131]. Отже, угорці цінували перш за все тих, хто працював у традиційних сферах. Проте віддавалось належне терапевтичним засобам мистецтва. Ось як про це говориться в одній із дитячих забавлянок: „Gólya, gólya, gilice,/ Mitol véres a lábad? Török gyerek elvágta,/ Magyar gyerek gyógyítja,/ Síppal, dobbal,/ Nádi hegeduvel„// „Лелеко, чому в тебе ноги від крові? Турченя порізало. Угореня лікує — дудкою, барабаном, скрипкою” [4, 80].

У багатьох віршах з повагою згадується про військових. Бути військовим, перебувати на державній службі — честь для угорця, мрія батьків про майбутнє їхніх дітей.

Топонімія. Цікаво, що, беручись досліджувати дитячий фольклор угорців, ми гіпотетично припускали: у зв’язку з тим, що в цього народу кочове минуле, в дитячому фольклорі буде поширений прийом використання топонімії. Проте виявилось не так: сьогодні в дитячому фольклорі угорців топонімів значно менше, ніж, скажімо, в словаків. Якщо позначити максимально зустрінуту нами кількість топонімів у національному дитячому фольклорі англійців умовно загальною сумою балів 10, то в словаків цей показних сягне приблизно 6 балів, в українців він коливатиметься в межах 1, а в угорців — 2 балів. Очевидно, так відбито патріархальний селянський уклад життя, перейнятий угорцями в осілих сусідів.

Ще одне впадає у око. Якщо в українців навіть степової частини є в фольклорних творах згадки про Дунай, іноді вже до того абстрактні, що сприймаються тільки як поетичне бачення, то в угорців, які живуть на Дунаї, ця назва в словесній дитячій творчості зустрічається украй рідко і, на відміну від українських текстів, тільки з конкретним значенням — річка /Т,93/. Якщо за топонімами, що використовуються в англійських лимериках, можна вивчати географію чи не всього світу, особливо прибережних територій, то за угорським дитячим фольклором важко уявити собі географію краю. Тільки в кількох забавлянках зустрічаємо певні конкретні назви, пов’язані перш за все з місцями торгів: „ Onnan megyünk Komáromba,/ Gyorbe gyongyért, Komáromba dohányért,/ Szentpéterre kenyérért,/ Adnak ott egy petákért!„//” До Комарома — за тютюном,/У Дьєр за намистом,/ У Петербург — за хлібом: дадуть за п’ятак”[4,23], „A sámsoni piacon/ Almát árul egy asszony„// „На ярмарку в Шамшоні якась жінка яблука продає...”[4,62], „ „// „У Дебрецені є водойма, що називається Гортобадь...” [4, 133].„ Megy a kutya Szentes felé...„// „Іде собака до Сентеша...” [4, 133].

Зі стереотипів, пов’язаних з етнічною ідентифікацією, виділяються наступні: турки — лихі, хитрі, без обмежень у їжі (очевидно, що корінь цього в історії — турецько-угорській війні, що велась на території Угорщини у ХУІІ ст. і спустошила тут цілі регіони: „ Gólya, gólya, gilice,/ Mitol véres a lábad? Török gyerek elvágta,/ Magyar gyerek gyógyítja,„// „Лелеко, чому в тебе ноги від крові? Турченя порізало. Угореня лікує...”[4,80] ; „Ide nézz, török méz,/ Fele cukor, fele mez„// „Сюди дивись, турецький мед: половина цукру, половина меду”[4,101]; „ Török basa,/ Nagy a hasa, /Belefér egy tál galuska„// „Турецький паша: товстий живіт, поміститься в ньому миска галушок”[4,113]. Цигани — гультяї, що з’являються серед гуляння і випрошують що-небудь, угорці — добрі й гостинні, не відмовляють циганам, хоч іноді за це доводиться страждати: [Див. 4; 99,102]. Слов’яни — нездатні до торгівлі: „Volt egyszer egy tot,/ Tán igay se vót,/ Volt neki egy bolt/ Eladta a boltot,/ kapott érde foltot„//”Був одного разу один словак, /Може, й неправда, /Мав магазин, / Продав магазин — дістав за нього латку”[4,125].

Серед забавлянок та лічилок, що створені по-тарабарськи — наслідуванням іноземних слів, найбільше таких, що віддалено нагадують німецьку та італійську мови — вбачаються в цьому наслідки довготривалого входження угорців в Aвстро-Угорську імперію, контактування з представниками цих народів як державних службовців:”...irgum, burgum, parafin, ince-pince...”[4,133]. Зрідка зустрічаємо наслідування слов’янського звучання: „...ецкі-бецкі-берецкі” [4, 133].

Психодіяльні стереотипи угорців. Серед основних психодіяльних стереотипів угорців виділяються ті, в основі яких життєрадісне ставлення до дійсності. Угорець любить одержувати задоволення від життя, він ніколи не байдужий і емоційно реагує на все, що переживає. Відома угорська гостинність теж пов’язана з цим В одному з фольклорних віршів для дітей прямо стверджується: „Igyunk, együnk vígan legyünk,/ Búsulásra nem születttünk„//” Пиймо, їжмо, веселімось,/ Ми не народилися сумувати” [4,101]. Угорець шукає повноту життя, і він не може не сприймати її на рівні соматичних відчуттів, тілесних утіх,– тому гедонізм, що бере свої початки ще, очевидно, в кочівницькій культурі угорців, один з головних феноменів угорського дитячого фольклору. „Пиймо, їжмо, веселімось”– одна з формул людського щастя, що пропонується дитині етнопедагогікою угорців.

Поруч з цим спостерігаємо незвичну для народів-сусідів (словаків, німців) щедрість. Угорець отримує насолоду уже від споглядання задоволених гостей і не скупиться у пригощанні: „ Egyék, igyék minden vendég,/ Van a kamrában elég„//”Хай їсть, п’є кожен гість, у коморі досить усього”[4,101].

Свята угорці відбували неймовірно пишно. Л.Коша, угорський дослідник-етнограф, каже, що „угорці й зовнішньо задавали стиль святковим та видатним подіям: у час весілля, хрещення й іменин не шкодували коштів, багато їли-пили” [2,189]. Ось як в одній із пісеньок для дітей описано весілля: „Farkas volt a mészáros, hat ökröt levágott,/ A’ mellé még malacot ötvenet kirántott./Kecske volt a szakácsné, jó gulyáshúst fözött... „// „М’ясник був вовк, зарізав шість волів, а ще й п’ятдесят поросят запік. Коза була кухаркою, зварила смачний гуляш...”[4,90].

Поруч зі щедрістю, в дитячому фольклорі угорців засвідчена й заощадливість. Щедрими, за народною традицією, належало бути чоловікам, жінки ж мали демонструвати, за цілковитої підтримки чоловіка, бережливе ставлення до всього, нажитого працею. „ Hogyha nem kell, tedd el,/ Majd megeszed reggel„// „Якщо не треба – відклади, потім з’їси вранці”[4,101], – так пропонується поводитись дівчаткам та жінкам після застілля, коли прибирається посуд.

У ряді текстів спостерігаємо: тих, хто не мав змоги щедро пригощати, громада по-своєму зневажає, адже бідність в угорському потрактуванні – свідчення легковажного ставлення до життя, ледарства. „ Három küllo, két kerék,/Házassssodik a veréb„// „Три спиці, два колеса – жениться горобець”[4,82]. Тут зневажають і тих, хто криється в своїх діяннях від громади, не хоче поділитись із громадою своєю радістю. Саме тому й необхідно дотримуватись приписаних обрядів та традицій, які пропагують колективне співжиття. „ „// „Дядьку лелеко, де був? –На озері Ченгері. –Чию доньку взяв за жінку? –Малої Кочішки.–Як привіз її додому?–З дудкою, барабаном, скрипкою, шовковою хусткою”[4, 76].

Колективізм як риса угорського психотипу має свій вияв у дружбі, в сусідських стосунках, в обрядах. Так, у багатьох творах угорського фольклору для дітей знаходимо підтвердження того, що угорці ходять у гості один до одного, що-небудь позичають, а на свята щедро пригощаються. На Великдень хлопці обов’язково ідуть поливати дівчат до сусідів. Вважається, якщо дівчину не полито, вона буде хворіти – це неповноцінна дівчина і неповажна сім’я, куди в гості не заходить парубок.

Дружба для угорця – велика цінність і підтримка, нею не можна нехтувати. Так, викликаючи слимака з хатки, діти кажуть:” Csiga-biga gyere ki,/ Ég a házad ideki...Ha nem jössz ki, megbánod,/ Nem leszek a barátod!„//”Як не вийдеш – пошкодуєш,/ Не буду твоїм другом!”[4,91].

У сімейному житті пропагується повага до батька, матері, пошана до старших, любов між дітьми. Угорці емоційні у стосунках, і головна емоція – любов.

Дотепність, гумор, багата уява, оригінальність мислення, здатність і бажання гратись, фантазувати складає основу відкритості в спілкуванні, екстравертивності угорського психотипу. Ось як засвідчено здоровий гумор, оптимізм: ”Adjunk hálát az Istennek: /Nincsen syarva az egérnek./Ha az egárnek syarva volna,/ Minden kazlat szájjelszórna„// „Хвалімо Бога, що миш безрога. Якби в неї були роги, порозносила б нам стоги”[4,93].

Дитячий фольклор угорців засвідчує багато ознак колективізму. В угорській традиції – слідкувати за нечупарами, лінивими і колективом наставляти їх на путь. Для цього в фольклорі існує розгалужена система забавлянок, дражнилок та інших ігрових віршів. ”Gyula, Gyula, fagyula,/ Kimentál a faluba / Kenyárt káregetni,/ Szalmát szedegetni„// „Дюла із дерева, вийшов у село хліба просити, солому збирати”[4,106] – слухаючи таке, дитина обов’язково задумувалась, чому Дюла не має що їсти, і чула: бо не працював. Так вирішувались завдання трудового виховання в етнопедагогіці.

”Volt egyszer egy kemence,/ belebújt a kis Bence,/Kormos volt a kemence,/ fekete lett kis Bence„// „Була піч, у ній сховався Бенце. Піч закурена – малий Бенце став чорним” [4,112]; ” Pali nem felel csak szabad,/Kiabálja, hogy nem szabad. Utána fut a mosdótál/Elkaptalak hát, szurtos Pál„// „За Павлом біжить миска, хоче його вмити...”[4,112] — так висміюють нечупар.

”Pesten jártam iskolába,/Jól nevelt apám/ Azt gondolta, lesz belolem/ Hajóskapitány./ Lett belolem utcasepro...„// „У Пешті я ходив до школи. Батько мене добре виховував, бо думав, що з мене буде капітан. А я став підмітальником вулиць...”[4,134]– так на доступному дітям рівні, через образи, пояснюють роль освіти в житті людини.

Цікаво, що в прийнятті рішень, які пропонуються дитині, іноді відголоском, неясно, знов пробивається щось таке, що пов’язане з кочовим життям, як-от: ” Oda megyünk lakni,/Ahol tejet kapni „// ”...Tуди йдемо жити, де є молоко”[4,67].

Угорці традиційно шанують собаку. Вище зазначалось, що зустрінутий рябий собака приносить щастя. Не випадково в дитячих забавлянках собака ”etetoje mázas börge „// „їсть із фарбованої миски”[4,64].

Ділові стосунки подаються через кілька знакових виражень: ярмарок, гроші, купівля-продаж. Ярмарки в житті угорського селянина були тим місцем, де вирішувались життєво важливі справи: наймались робітники, збувався і придбавався товар, люди обмінювались набутим досвідом, поширювалась суспільна мода, зав’язувались знайомства і навіть майбутні одруження. Якщо порівняти частоту вживання слова „ярмарок” в угорському дитячому фольклорі з частотою його вживання, скажімо, в німців, словаків, українців, то угорці кількісно значно переважають. Тут торгують усі (”Elment a tyúk a vásárra,/Batyut kötött a hátára„// „Пішла курка на ярмарок, прив’язала зайду за спину”[4,70]).

Гроші – основа будь-яких ділових стосунків, і про це дитина довідується рано: ”Varjú, varjú, vakvarjú,/ Varrjál nekem csizmát! megadom az árát!„// ”Вороно сліпа, поший мені чоботи, заплачу”[4,81]; ”Itt a köcsög! Mi van benne?/Aranyalma,/ Aranykörte!/ Add tovább! Add tovább,/ Te fizesd meg az árát!„// „Ось глечик. — Що в ньому? – Золоте яблуко, золота грушка. Передай далі! –А ти заплати!”[4,150]. Є натяк на те, що натуральний обмін гірший, ніж грошовий: ” Csere-bere fogadom,/Többet vissza nem adom! Hogyha visszakéred,/ Száz forintot kérek „// ”Міняю-міняю, обіцяю. Більше не віддам! А як попросиш назад – візьму від тебе сто форинтів!”/гра;[4,152]/.

Одяг. Естетизм. Зовнішньому вигляду людини, як і будь-яким зовнішнім атрибутам, угорці традиційно надавали особливого значення. Одна з їх етнічних рис – „...поцінування зовнішності, щедрості і широти”[2,189], їх матеріальні цінності, це підмічено етнографами, „частково підпорядковувались естетичним цінностям. Любили гарних тварин, ефектний і дорогий одяг...”[2,189]. Гарний одяг обов’язково має бути пишним. ”Nemesasszony Szilágyiné,/ szél fújja szalagiát,/ ki kapja el szoknzáját?„// „Знатна пані Сіладі. Вітер дме в її стрічки. Хто впіймає її спідницю?”[4,144]. Не випадкова паралель: одяг людини – пір’я пави: ” Szép madár a páva,/ Büszke is o a tollára„ //”Гарна птаха пава – вона горда своїм пір’ям”[4,83]. Одяг людині, як пір’я паві, має додавати гордощів. Етнографи стверджують, що в угорській традиції було одягатись якомога пишніше й коштовніше, „...на вбрання... видавали все більше коштів. Переважна частина жителів Мезьокьовешда майже голодувала заради схиляння перед новою... модою”[2,140].

Тому в дитячому фольклорі зустрічаємо багато віршів, що звертають увагу дитини на одяг: ”Alighogy feljött a hajnal hasadása,/Siettem öltöeni ünneplo ruhámba„// „Як тільки настав ранок, я поспішила встати і надягла святкове вбрання...”[4,49]; ” Gyertek, lányok, iskolába,/ Öltözzetek szép ruhába,/Inc-pinc, lakatos,/Szép a nap és aranyos„// „Ходіть, дівчата, до школи, одягайте гарні сукні. Інц-пінц, слюсарю, гарне золотисте сонечко”[4,132]. Вбрання порівнюється з сонцем не випадково: відомо, що угорський костюм для свята вишивався золотими нитками і був дуже дорогим — по ньому вимірювали гідність господарів.

Особливо оспівується дівоче вбрання, зокрема спідниця: ” Leányok, leányok,/ Piros a szoknyátok,/ Jobbraübalra ingotok,/Mint a piros pipacsok „// „Дівчата, дівчата, у вас червоні спідниці, управо-вліво хитаєтесь, як червоні маки” [4,115]. У чоловічому вбранні зверталась увага на чоботи, шапку. ”Ide babám egy kis táncra,/ Rogyózzék a csizmám szára!„ //„Ходи сюди, дівчинонько, трохи потанцюємо, хай спадуть халяви моїх чобіт” [4, 142]. Проте й здоровий глузд при оцінюванні людини ніколи не втрачався: ”Mit ér az a pörge kalap,/ Ha a legény csak egy falat./ Mit ér az a ráncos szoknya,/ Ha a kislány tipe-topa„// ”Чого варта хороша шапка, якщо хлопець малий? Чого варта гарна спідниця, якщо дівчина ніяка?”[4,115].

 Маємо достатньо свідчень того, що естетичний ідеал в угорській етнокультурі пов’язаний з життєрадісністю, саме такими є гарні люди. Ті, що плачуть, стають негарними: ”Rossz gyerek,/feje kerek ,/órra lapos,/ Szája piszkos„//”Плаче дитя, кругла голова, ніс плоский, рот брудний”[4,113].

З естетичним сприйманням дійсності пов’язане вживання кольору в народній культурі. Як відомо, епітет – рідкісне явище в дитячих текстах, і якщо його використано, то, очевидно, не випадково.

Серед кольорової гами в угорському дитячому фольклорі чільне місце посідає червоний. Принагідно відзначимо, що в культурі народів, які сусідять з угорцями, перше місце відводиться наступним кольоровим характеристиками: у словаків – , в німців , в українців ./ Див. Ходанич/.

Семантичні обрії червногого в досліджуваному нами фольклорі наступні:

1.     червоний – колір свята, незвичності, небуденності; таку семантику червоного можна вважати, мабуть, психічною універсалією, бо вона наявна в усіх досліджених нами етнічних зібраннях дитячого фольклору. Так, в угорських забавлянках чоботи, що їх дарують дитині, червоні: ”Jön apád, anyád,/ Hoz két piros csizmát„// ”Ідуть твої батько-мама, несуть червоні чоботи”[4,91]; каша, якою годують дитину, вариться в червоному горщику[4,98];

2.     червоний колір – колір весни, радості, сонця, тому він супроводжує обряди Великодня, зокрема поливання водою: ”Ajtó mögött állok, /Piros tojást várok... ”// „Стою за дверима, чекаю на червоне яйце... ” [ 4,49]; ”Hol a tojás, piros tojás? Tarisznyámba várom!”//„Де яйце, червоне яйце? Чекаю в свою торбинку // [4,49].

3.     червоний колір пов’язаний з чаклуванням, у ньому наявна магія: ” „// „Червона хустка, пі-пі-пі, під нею щось є: дві мишки, два зайці, може вийти молодий панич”[4, ].

4.     червоний колір пов’язаний з красою: той, хто гарний, кого люблять, має щось червоне на собі — черевики, чоботи, спідницю, хустку тощо.

Отже, в угорському дитячому фольклорі червоний колір має значно глибші семантичні навантаження, нід у відповідному літературному жанрі інших народів; цей колір в угорській культурі виражає глибокі ментальні оцінки.

Основна кольорова гама, наявна в одязі – синій, зелений, червоний – зустрічається то разом, то окремо в кольорах: ”Gyere ki, tündér,/ Kékben, zöldben,/ piros cipellocskében„// „Bиходь, чарівнице, у синьому, зеленому, в червоних черевиках„ [4,152].

Характеристика золотий поширена в угорському дитячому фольклорі так само, як і в народнопоетичній творчості інших європейських народів. В основі цього означення – тяжіння до світла, притаманне колективному підсвідомому. Проте, на відміну від інших культур, в угорській традиції золотий супроводжує здебільшого ті тексти, що пов’язані зі сном та мрією, тому його найбільше в колискових. Ось типовий приклад : ”Aranykertben aranyfa,/ Aranymókus alatta./ Aranybaba szundikál./ Cini-cinikisbaba, / Édesanya csillaga„// „ У золотому саду – золоте дерево, золота білка під ним. Золотий дзвінок співає, мале дитя дрімає”[4,10].

Означення чорний, як і в інших європейських культурах, виступає своєрідним антиподом світла і пов’язується зі смертю, з потойбіччям, тому до дитини не допускається. Чорне в зовнішності насичене негативною оцінкою і протиставляється смаглявості як позитивній характеристиці. Чорне-негарне яскраво виступає в такій забавлянці: ” A patyiti halastoba’ /Fürdik a fekete csóka./ De hiába fürdik abba’/Mégis fekete a tolla„ //”У ставку... купається чорна галка. Та даремно вона купається – її пір’я однаково чорне”[4,84]. Проте щоб відчути негативний підтекст цієї кольорової характеристики, необхідно згадати, що в більшості віршів наявний стереотип сприймання галки як птаха недоброго, поганого.

У цілому ж угорці естети, і цим їх психотип близький до слов’янських психотипів і відрізняється, зокрема, від німецького.

Землеробство. Як стверджує наука, „...в угорському суспільстві до середини ХХст. аграрне населення мало демографічну перевагу”/К,146/. Угорці свого часу, перейшовши через Карпати, опинились в одному з найдавніших європейських центрів землеробської культури і перейняли згодом його традиції в слов’ян та німців. Тема хліба обґрунтовано є однією з найбільш поширених у дитячому фольклорі угорців. Тут з любов’ю і надією розповідається дитині про сівбу (” Pattanj, búza, pattanjál,/ Olyan legyél, mint egy tál„// „Скач, зернятко, скач, стань таке, як миска.”[4,61]), про вирощування хліба (”Mag, mag, búzavag, /Nojél, nojél hamarabb. /Esot, felhot hoz a szél,/ Szomjas soha ne legyél„// „Зерно пшеничне, рости чимшвидше! Вітер принесе дощ, хмари. Не відчувай спраги.”[4,61]),. Цикл життя вимірювався господарськими роботами, пов’язаними з обробітком хлібної ниви, цим буття угорського етносу співзвучне з буттям інших етносів, що вели аграрний спосіб існування: ”Szántsunk földet,/ Vessünk búzát, /Arassuk le,/ Csépeljük le, Öröljük meg,/ Dagasszuk meg,/ Süssünk cipót,/ Lepényt, lángost/ Hámm! „// „Орімо землю, сіймо пшеницю, збираймо врожай – змолотімо, замісімо, спечім коржі, тістечка, печиво – гам!”[4,98]. Пор.: укр: ............................ –це настанова, як дитині жити. Це зображення буття селянина в патріархальному господарстві. У цьому – гармонія життя людини з природою. Людина навчилась ціною свого поту здобувати собі гідне життя.

В одному з народних віршів для дітей так розповідається про природний календар: ” Virágnyitó május,/ Kalászt érlelo június,/ Kendernyövo július,/ Dinnyeszedo augusztus,/ Szelet fúvó szeptember,/ Szüretelo október,/ Télelo november...”Розпускає квіти травень, /Дозрівають колоски у червні, /Коноплю труть у липні, /Кавуни збирають у серпні, /Вітри дмуть у вересні, /Врожаї збирають у жовтні, /До зими готові – в листопаді”[4,45]. Для того, щоб одержати високі врожаї, необхідно було тримати зв’язок з природою. Селянину важливо знати погоду. Погоду вгадують по мурашках, по сонцю, дощу чи снігу, в певні дні-свята, по співу жайворонка, по грому [див 4,42]. Селяни-угорці, як і селяни-українці, вірили в магічну силу землі. Так, якщо в когось боліла поясниця, вважалось, що біль відпустить, якщо покачатись весною на Юрія по траві чи по ниві [4 ,42].

І хоч достаток у їжі в угорців – одна з усвідомлюваних ознак повноти життя, щастя людини, угорці до хліба ставились завжди з пошаною, що властиво народу–селянину. Навіть обряд сватання розпочинався як вибір-купівля пшениці [Див 2, ].

Традиційним у дитячій літературі дійством є приготування хліба. Дітям у деталях оповідається, як місити тісто: ” Gyúrd, dagaszd a kenyeret,/ Tekenobe kelesztgesd,/Nagz kendobe tekergesd,/Szakajtóba szendergesd„ //”Міси, міси хліб. У кориті дай йому викиснути. Закрути у велику хустку і подрімай з ним” [4,100].

Дотепно і образно висміюється влада, що збирає з селян великі податки, неохоче працює, проте завжди охоче їсть: ” Elszökött a kemence/ tele pogácsával,/utána ment a bíró/ üres tarisznyával./ Befutott a kemence/ feneketlen tóba,/ utána ment a bíró,/ott is van azóta.„//”Утекла піч, повна коржів, а за нею староста з полрожньою торбою. Забігла піч у бездонне озеро, а за нею староста. Відтоді там і лишився на дні!” [4,98].

Будь-яке свято, до якого завжди охочі угорці, не обходиться без випічки: ”Itt van a szép karácsony,/Van e kalács a rácson „/ha nincs kalács a rácson ,/Szomorú a karácsony”// ”Прийшло чудове Різдво. Чи є калачі на решітці? Якщо нема калачів на решітці – сумне Різдво”[4,55].

В угорців, як і в русинів-українців на Закарпатті, існувало повір’я, пов’язане зі священністю хліба – так званий звичай „піч вбаляти”, описаний в 40-х рр. ХХ ст. етнографом Ф.Потушняком: якщо при випіканні хліба буханець виростав до таких розмірів, що не поміщався в дверцята, це трактувалось як хороше віщування: в сім’ї буде добробут, щастя битиме через край. Тоді, щоб не понівечити хліб, розбирали („вбаляли”) стінку печі. В одному з дитячих віршиків ідеться саме про це : ” Ez új esztendobe,/ Bújj a kemencébe,/ Szedd ki a pogácsát,/ Rúgd ki az obladát./„// „Вибери з печі такий пиріг, щоб вибивати бік печі”[4,47].

Виноградарство. „Культивування задунайської виноградної і фруктової культур, очевидно, почалося ще в колишній римській провінції Паннонії”[2,62],– повідомляють наукові джерела. У дитячому фольклорі угорців виноград, виноробство належать до найбільш поширених атрибутів культури, соціалізації особистості.

В однім із віншувань на зимові свята серед того, що бажають господарям, першими називають вино і пшеницю [4,47]. Навіть осінній пейзаж в угорському дитячому фольклорі пов’язаний з виноробством: ” Elmúlt a nyár, itt az osz,/ Szolot oriz már a csosz„//”Уже осінь, уже виноград охороняє сторож”[4,78]. Тут ідеться про те, що виноградники в господарів були як правило в одному місці, на горі, і їх колективно охороняли від злодіїв. Сторожі використовували калатала, ліхтарі, тому всі в селі знали, що уже на виноградниках є сторож. Це й сприймалось як прихід осені. А те, що виноград, на відміну від пшениці, перебував під охороною, свідчило про його цінність: ”Elmentem én a szolobe/ Szolot csipegetni,/ Utánam jött egy vénasszony,/jól megveregetni„//”Я пішов у виноградник пощипати виноград/ За мною пришкандибала якась стара – побити мене за це” [4,129];”Lopják az or szolojét,/ Várom a kerülojét... „// „Kрадуть виноград у сторожа, чекаю на вартових...”[4,140].

За визріванням вина в бочках так само визначалась пізня осінь: ”Rávirradtunk Mihály—napra,/A hordókat verjük csapra,/Adjon Isten, Mihály néked/ Bort,búzát, szép feleséget! „//” На світанку на Михайла, тягнемо з бочок вино. Хай тобі, Михайле, Бог дасть вино, пшеницю, гарну жінку!”[4,56]. У цьому вірші – ідеал достатку угорця-чоловіка, і вино – на першому місці.

З вином тісно пов’язана одна з рис угорського національного характеру – гостинність. Л Коша стверджує:”...у неділю й великі свята, коли ходили в гості, було найбільшою образою, коли гостя одразу ж не саджали за стіл і не пригощали безперестанку випічкою, вином”[2,186]. Пригощання вином –своєрідний ритуал, під час якого не так пили, як розмовляли. При цьому обов’язково оцінювалась якість вина та випічки, відбувалось своєрідне змагання за те, у кого краще вино та тістечка. Саме це й засвідчене у фольклорному вірші: ”Kis gazdasszony vagyok én,/Sütni, fozni tudok én./...A tésztát kidagasztom...Marrcsát, Jóskát megkínálom,/Ami marad, elllhasználom.„ //”Я мала господиня, умію пекти, варити... Марусю, Йовнашку пригощу, а що залишиться – сама з’їм”[4,99].

Коли пригощали, годилось припрошувати, і така церемонійність була обов’язковою. Вважалось, що за першим запрошенням пригощаються тільки скупі. На свята чоловіки зупиняли навіть незнайомих зустрічних і запрошували на частування. Ось як це ілюструє дитячий фольклор у лічилці: ” Szállj le kocsis a hintóról,/ igyál egyert a boromból...„// „Зійди, візнику, з карети, /Випий мого вина!”[4,133].

У деяких потішках гостинність, як і намагання окремих людей використати її, гіперболізується: ” Ettünk-ittunk vendégségbe,/három hétig mind egyvégbe. hoztunk is egy rosta vizet...„//”Їли-пили у гостях підряд три тижні, ще й принесли решето води додому „[4,57].

У деяких творах угорського дитячого фольклору присутня типова народна філософія, в основі якої – практичний життєвий досвід народу. Тут на доступному дітям рівні пояснюється, що не можна людині сягнути понад її можливості: ”A kisfiú fára mászott,/jaj, be fenn van, alig látod./ Bujkál ágról, ághegyere...Ripp,ropp! Mi baj?/ Supp! A földre lezuhant! „//”Хлопчик виліз на дерево. Ой, як високо, ледве видно... Бах! Ой, упав...”[4,155]. Про вибір позиції, яка іноді здатна впливати на все життя: ” Lám megmondtam, bús gerlice,/ ne rakj fészket az útszélre./Mert az úton sokan járnak,/téged, rózsám, feltalálnak„//”Казав я тобі, сумна горлице, не вий гнізда біля шляху. По шляху ходять, твоє гніздо чіпають...”[4,85]. В одному з віршів дитині констатують: ” „//”У теслі погані ворота, у слюсаря – дерев’яний засув...”

При аналізі дитячого фольклору звертає на себе увагу наявний в угорців, хоча виражений меншою мірою, ніж у німців, певний натуралізм у зображенні того, що в розумінні слов’янської естетики вважається грубим. Для угорця ніж і розрубка м’яса є таким само звичним явищем, як продаж фруктів чи вирощування овочів. ” Disznó mondja: röf-röf-röf,/Hentes belém nagy kést döf„//„Порося каже: хрю-хрю, м’ясник заріже мене великим ножем!”[4,76]. Натуралізм тут завжди пов’язаний із м’ясом: ” „// „Якби знала бідна худоба,Чому ведуть її на бійню: розрубають, подрібнять, покупцям продадуть”[Т, ]. Але на відміну від німецьких зразків, в угорських текстах оповідач емоційно завжди співчуває худобі, він на її боці, він з нею певною мірою страждає. І в цьому високий гуманізм угорського фольклору. (Пор. Німецький: жорстокість у німців – це розправа з тим, хто своєю поведінкою заслуговує на покарання, це слідування букві закону/Див. /).

Угорцям в цілому властива висока довіра до влади – влада відповідає за лад у країні. Ось як на доступному рівні це пояснено дітям: ”Kamarában az egér/ Zsákot összerágja,/ Miért nem tesz hát rendet/Egerek királlya? „// „У коморі миша мішок погризла. Чому ж не наведе лад король мишей?”[4,93]. Ми не знайшли в угорському дитячому фольклорі текстів, які б засвідчували страх перед представником влади, як, наприклад, у зразках західноукраїнського походження (Див. 9). Проте іноді окремі представники влади, що не розуміють селян і зажерлись, вимагають іронічного до себе ставлення: так, староста, з порожньою торбою погнався за піччю і опинився аж на дні озера /т,98/, а ось легкий натяк на те, як хтось намагається заробити на народі іменем цісаря: ”Dolgozzatok, legények,/holnap lesz a vásár,/kifizetlek benneteket,/ Ha eljön a császzár „//”Працюйте, легіні, завтра ярмарок. Я вам заплачу, коли (якщо) прийде цісар”[4,155].

Природа дунайської рівнини наклала відбиток на весь дитячий фольклор. Тут „живуть” жабки в комиші, бусол ходить по болоту, тут дозрівають черешні, червоні яблука, жовті дині, цвітуть у лісах фіалки, конвалії, на полі резеда й мак; звеселяють своїм співом жайворонок, синичка, ластівка, дрізд, горобець. Тут багато винограду, пшениці, худоби – вся Придунайська рівнина живе у дитячому фольклорі угорців.

Якщо говорити про тваринний світ, присутній у дитячому фольклорі угорців, то тут мало корів, нема волів, багато овець, коней. Є шановані собаки і майже зовсім відсутні коти. Коти якщо й згадуються, то тільки з негативними характеристиками (для противаги згадаймо українські колискові, де котам відведено місце біля дитини). Можливо, тут теж відбито первісні стереотипи: кочове життя спонукало віддавати перевагу собаці, а не коту. Угорці найближче до дитини допускають метелика – саме це ніжне створіння забавляє, заколисує, обвіває дитя.

Меншою мірою відбито історію. Нами не віднайдено в дитячому фольклорі текстів, які б оповідали про бетярів–розбійників так, як у словацькому дитячому фольклорі, де про них згадується з повагою, як і про опришків на Західній Україні.

 У цілому аналіз дитячого фольклору угорців засвідчує: це народ з сильно вираженими ознаками колективізму, оптимістичним життєрадісним настроєм, екстравертивністю. У його культурі багато запозичень з культури народів-сусідів, зокрема слов’ян та німців, проте залишились і свої, не схожі ні на які інші, стереотипи поведінки, думання, бачення і діяння, уламки прадавніх звичаїв та повір’їв.

Список використаної літератури:

1.       Баронин А. С. Этническая психология. – Київ : Тандем, 2000.

2.       Коша Л. Чиї ви сини? Огляд угорської етнографії : пер. з угорськ. – Ужгород : ПоліПринт, 2002.

3.       Стельмахович. Українська народна педагогіка : навч.-метод. посіб. — Київ : ІЗМН, 1997.

4.       Tente, baba, tente...: Népi gyermekmondokák és dalok. — Debrecen : Megapress, 2000.

5.       Тресиддер Д. Словарь символов. – М. : Гранд, 1999.

6.       Ходанич Л. Етносоціальна природа особистості у казках словацьких циган // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія ”Філологія”. Вип 12.– Ужгород : УжНУ, 2005. – С.185–188.

7.       Ходанич Л. Виховні аспекти словацького дитячого фольклору // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія „Педагогіка. Соціальна робота”. Вип. 8. –Ужгород : УжНУ, 2005.– С. 204–206.

8.       Ходанич Л. П. Виховні та дидактичні аспекти ментального в українській поезії для дітей. – Ужгород : Гражда,1998.

9.       Ходанич Л. Колір у системі етнічних цінностей українців // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005, № 4.– С. 10–12.

10.    Ходанич Л. П. Психодіяльні і психоповедінкові стереотипи в дитячому фольклорі як засоби виховання // Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (25–26 лютого 2003 р.) – Ужгород : Мистецька лінія, 2003. – С. 244–2 46.

Лідія Ходанич,

кандидат педагогічних наук, доцент

(м. Ужгород).