Європа сьогодні будує єдине суспільство, де глобалізаційні процеси – у цьому одностайні як політики, так і науковці – повинні урівноважуватися збереженою і певною мірою уже культивованою на цей час національною ідентичністю. На наших очах формується нова європейська полікультурність, і знання про різні етнічні особливості, можливості співіснування націй відіграють ще більшу, ніж до цього часу, роль. За будь-яких умов етнічна ідентифікація залишатиметься визначальною і в третьому тисячолітті, вважає англійський політолог Ентоні Сміт [2;183].

Німці, як кількісно визначальний етнос Центральної Європи, посідають у європейській історії особливе місце. У дитячому ж фольклорі закладено код відтворення нації, її психотип (адже народ, звертаючись до свого майбутнього – дитини, використовував найбільш тонкі свої бачення, виявляв найінтимніші порухи душі) – тому дослідження дитячого фольклору може дати відповідь на важливі питання, пов’язані з розвитком Європи: автентичний дитячий фольклор етносів, що населяють Європу з огляду на специфіку бачення та діяння – важливий матеріал для моделювання процесів взаємодії у глобалізаційний період.

 Досі в суспільно-гуманітарних галузях вітчизняної науки не зверталось належної уваги на німецький дитячий фольклор як засіб, що виступає матрицею німецької ментальності та соціалізації особистості в філо- та онтогенезі (важливою окреслена вище тема є хоча б з огляду на те, що в Україні, у тому числі й на Закарпатті, історично проживають тисячі етнічних німців, про етнопсихотип яких годилось би знати більше). Не порівнювались у такому ракурсі українські та німецькі зразки дитячого фольклору, не зроблено належних висновків щодо необхідності практичного використання окремих творів німецького дитячого фольклору в діючій навчально-виховній моделі змісту освіти в Україні, зокрема в місцях компактного проживання німецької національної меншини.

Об’єктом нашого дослідження виступає процес формування особистості засобами етнічних духовних надбань, а предметом – можливість використання німецької народної поезії з цією метою у контексті діючої у нас навчально-виховної системи. Завданням дослідження було окреслити функціональні параметри ментального в німецькій народній поезії для дітей і порівняти одержане з ідентичними показниками в українському дитячому фольклорі.

Результати, одержані нами при здійсненні аналізу німецького дитячого фольклору, який виступає засобом формування етнічних психодіяльних і психоповедінкових стереотипів, наступні.

У німецькому дитячому фольклорі, як і в відповідному виді фольклору чи не всіх досліджених нами досі етносів, багато поезій , що оспівують працю людини. І це не випадково, адже саме праця є ключовою умовою прогресу людської спільноти, у тім числі й європейської, вона є одним з головних засобів соціалізації. Саме в праці виявляються адаптаційні процеси. Якщо в словаків тематична група творів про працю містить переважну більшість текстів про пастухів та високогірне вівчарство, а в українців – про польові роботи, вирощування хліба, то в німецькому дитячому фольклорі на перше місце виступає ремесло: тут навчають, як випікати хліб („Backe, backe Kuchen” [4;20]), як будувати дім (“Wer will fleißige Handwerker sehn” [4;28]), як прати білизну (“Zeigt her eure Füße” [4;29]), чим відрізняється праця мисливця, єгеря, сажотруса від роботи маляра („Grün, grün sind alle meine Kleider„ [5;50]), і аж нарешті – як працювати на землі (“Im Märzen der Bauer“[4;91]).

 Дитину навчають любити не тільки результати праці, а й сам процес; пропонується стереотип: працювати означає одержувати задоволення.

У німецькому фольклорі є багато творів, які уславлюють результат людської праці. Так, у вірші “Es führt über den Main” про кам’яний міст переживається радість від того, що тепер через річку можна перебратись танцюючи (“Es führt über den Main eine Brücke von Stein,/ wir fassen die Händ’, und wir tanzen ohn’ End.”/ Укр.:Веде через Майн міст з каменю – ми беремось за руки і танцюємо без кінця. [4;37]). А у вірші “Zeigt her eure Füße” [4;29] дитині пропонується, допомігши прачкам у їх нелегкій роботі, потанцювати (“Sie tanzen, sie tanzen, sie tanzen den ganzen Tag” [4;29]). Праця і танець у німецькому фольклорі стоять поруч так само, як в українському – праця і пісня. Танець – колективне єднання і переживання радості разом: ”Brüderchen, komm tanz mit mir,/ beide Hände reich’ ich dir. / Einmal hin, einmal her, rundherum, das ist nicht schwer!“ [4;31].

Ще одна особливість німецької моделі людської праці – обов’язок, що ґрунтується на взаємозаложностях. Якщо людина з якихось причин не працює, від цього страждають інші. Так, швець, що мав майстерню, інструменти й матеріал для черевичків, але не мав бажання працювати, не пошив гусенятам черевички, і вони тепер мерзнуть: ”Suse,liebe Suse, was raschelt im Stroh? Die Gänslein gehen barfuß und hab’n keine Schuh. Der Schuster hat’s Leder, kein’ Leisten dazu. Drum kann er den Gänslein auch machen kein Schuh!“/Укр.: ...Гусоньки йшли босоніж, не мали черевиків. Швець мав шкіру, та не мав бажання. Тому він гусеняткам черевиків не зробив. [4;57]). Лежні, ледарі висміюються. Так, на весілля до ледаря, який одружується, готуються прийти тільки дикі звірі з лісу, бо вони теж не працюють і раді погуляти будь-коли.

Нема професій престижних чи непрестижних: усі ремесла хороші й потрібні. Головне – у ставленні до роботи. Будь-яку працю необхідно виконувати з любов’ю – це ще одна особливість німецької моделі гармонійного буття.

Розглянемо модель сімейних стосунків. У німецькому фольклорі образ батька є високоавторитетним і, як видається, виступає на передній план (принагідно зазначимо, що в українському дитячому фольклорі кількісно та якісно виділяється образ матері – вона є центром родини). У німців батько забезпечує сім’ю, він, наприклад, працює для всіх (охороняє овець) навіть тоді, коли інші йдуть спати („ Schlaf, Kindchen, schlaf! Der Vater hüt’t die Schaf„[4; 79]). Отже, авторитет батька ґрунтується знову ж таки на його працьовитості й сумлінному виконанні обов’язку перед сім’єю.

Сім’я – перш за все обов’язок. Так, у сюжетній пісні про водяника розповідається, як ним була викрадена прекрасна Лілофея. Коли ж красуня змогла нарешті прийти з дна озера до батьків, то постала перед вибором: в озері залишились їхні з водяником діти. Люблячи понад усе світло і страждаючи без нього уже довгі роки, Лілофея все ж повертається в водяну пітьму до дітей – такий її обов’язок як матері:

Und er ich die Kindlein weinen lass

Im tiefen, tiefen See,

scheid ich von Laub und grünem Gras,

ich arme junge Lilofee [4;38].

На відміну від зразків української традиційної поведінки, засвідченої дитячим фольклором, німці меншого значення надають зв’язкам між братами та сестрами, тут особистість виступає самодостатньою. Так, в одному з віршів віднаходимо наступне: „Roter, roter falter, komm, ach komm zu mir, aber deinem Brüderlein schließ ich zu die Tür» [4;108].

Домівка, сім’я для німця – речі священні, священна й рідна земля. Німецький дитячий фольклор містить певну кількість патріотичних текстів, у яких оспівуються переваги рідного краю, милої німецькому серцю природи. Так, у давній народній пісні чуємо:

Kein schöner Land in dieser Zeit,

als hier das unsre weit und breit,

wo wir uns finden

wohl unter Linden

zur Аbendzeit [4;68].

Тугу за тим, що людина не має в чужій стороні, раз у раз віднаходимо в народних текстах з різних німецьких земель. Зокрема, у давньому австрійському тексті про чужину засвідчено:

Lieber Vogel, flieg’ weiter,

Bring ein’ Grüß mit und ein Kuss,

denn ich kann dich nicht begleiten,

weil ich hierbleiben muss. [4;15].

У німецькому дитячому фольклорі, як і в відповідному українському, мало текстів, де приділялась би увага чужому краю, тут майже зовсім відсутні топоніми. Усе чуже німцем, так само як і українцем, сприймається здебільшого без видової назви, без додаткової конкретизації. Складається враження, що в німецькій традиції наявна схильність помічати скоріше „не своїх” німців, наприклад, саксонців чи сілезців (“Ich bin ein Musikante und kommt aus Schwabenland…”– сілезька народна пісня [5;106]), аніж представників інших етносів. Це, очевидно, особливість кількісно великих давно осілих народів, які довгий час живуть переважно на одній території з мінімальними міграціями.

Нами віднайдено кілька текстів, зокрема гумористичну пісеньку про китайців як диваків, що розмовляють із жахливим акцентом ( „Drei Chinesen mit dem Kontrabass” [4;44]), десятеро непосидючих негренят (до речі, ця пісенька побутує і в французів, данців та ін.. європейських народів) [5; 43], Колумба – „Ein Mann, der sich Kolumbus nannt’ “[5;94], а також згадку про мавп, крокодилів без посилань на Африку ([4;43], [5;98]). Цим німецька ментальність ближча до слов’янської, ніж до генетично спорідненої англійської: в англійських лимериках, як відомо, згадуються чи не всі частини земної кулі – англійці-мореплавці подавали своїм дітям весь світ як на долоні і наче готували їх до майбутнього мігрування. Мотив же більшості текстів німецького дитячого фольклору – любов до рідного, підкреслення ознаки осілості як надійності.

Особливо виділяється пісня з Семиграддя, де німці жили окремими анклавами: пташка, що сидить на зимовому дереві під вікном, відмовляється заспівати на прохання – адже вона вільна. Очевидно, тут і знаходимо відповідь на те, що спонукало німців усупереч колективним психічним стереотипам покидати батьківщину (пошук вільнішого життя). Цим німецька модель буття має багато спільного зі слов’янськими, зокрема з українською, моделями сприймання волі.

У дитячому фольклорі знаходимо й елементи давніх німецьких звичаїв та традицій. Так, тут згадується про приїзд чужого чоловіка, який хоче одержати за дружину дівчину-доньку, він дивує всіх багатством і подарунками (звертає на себе увагу й те, що між майбутнім подружжям наявні значні відмінності у віці: він – уже зрілий (Ein Mann), вона – ще дитина серед братів і сестер( die Tochter); очевидна в такому словесному вираженні й традиційна матеріальна залежність жіноцтва):

„Machen auf das Tor! Es kommt das goldner Wagen.

 Wer sitz darin? Ein Mann mit goldner Haaren.

Was vill er denn? Er will die Tochter haben.

Was bringt er denn? Er bringt viel Gaben.“ [4;30].

В інших текстах згадується про звичай вітати весну – готують майове дерево:

Wir Burschen richten den Maibaum auf

Mit seinen bunten Bändern.

Zum Tanz auf der Wiese richten wir ihn auf... [4;96].

Багато творів присвячено зимовим святам, зокрема звичаю зустрічати Новий рік ялинкою, прикрашеною яблуками [4;116]. На ніч перед Миколая діти виставляють на двір чи на вікно велику тарілку, куди святий має покласти для них дарунок [4;124]. З любов’ю згадується про святого Мартина, який рятує з біди, залишаючи на місці доброї справи червону троянду[4;24].

З побутових традицій увага акцентується на вранішній каві: так починається день багатьох героїв німецького дитячого фольклору.

У різдвяних колядках на традиційні сюжети знаходимо специфічний ментальний символ: колючий ліс, яким пробиралась Діва Марія з малим дитятком, у німецькій інтерпретації стає шипшиновими зарослями [4;139]. Шипшина як символ властива німецькому фольклору і майже зовсім відсутня в дитячій поезії слов’ян. Образ корабля, який приплив небесами з далеких країв і привіз добру звістку про народження месії, теж специфічний – він не властивий українцям чи іншим слов’янам, не пов’язаним з мореплаванням [4;128].

Звичний світ для німецької дитини – це подвір’я з садом, і цим багато в чому дитячий фольклор німців схожий на відповідний український. На подвір’ї обов’язково живуть кури з півнем, гуси, качки, свинка, корова, кінь. Домашні тварини ситі, господарі їх люблять і піклуються про них. Добробут як наслідок праці – головна умова німецького життя, основа гармонії. Тут усі працюють з радістю і з радістю одержують заслужену винагороду за свою працю:

„Gretel, Pastetel, was macht eure Kuh?“

„Sie stehet im Stalle und macht immer „muh“.

..........

„Gretel, Pastetel, was macht euer Huhn?“

„Es gackert und gackert, hat sonst nichts zu tun.“

„Gretel, Pastetel, was macht euer Schwein?“

„Es wälzt sich im Schlammloch und findet das fein“ [5;65].

Світ соціально неоднорідний, у ньому є королі й бідні хлопці, що не мають черевиків, тут кожен займається своїм, хоч усі й ходять одними дорогами [4;37]. Бідні – це як правило молоді люди, котрі ще не „стали на ноги” і в них ще все попереду: шанс стати багатим має кожен – для цього необхідно працювати. Саме в названому вище стереотипі мислення закладено одну з ключових рис німецького характеру – оптимізм, основа якого, як нам видається, в наступному: у соціальному середовищі німців дітей навчали ще змалечку покладатись тільки на себе.

У мисленнєвих орієнтирах німці – типові європейці. Тут обожнюється світло, що відслідковується у всіх індоєвропейців. Саме тому білому кольору, як і золотому, віддається належне. Своєрідна народна філософія прихована в вірші про ліхтар: дитині дають зрозуміти, що великою насправді є природа з її світилами, а людям дозволено користуватись тільки тимчасовим маленьким і нетривким світлом:

Ich geh mit meiner Laterne und meine Laterne mit mir.

Am Himmel leuchten die Sterne und unten, da leuchten wir.

Mein Licht ist aus, wir gehn nach Haus... [4;115]

Laterne, Laterne,Sonne, Mond und Sterne.

Brenne auf, mein Licht, brenne auf, mein Licht,

aber nur meine liebe Laterne nicht [4;113].

Як європейці, німці по-особливому гостро сприймають час, який завжди присутній у їх свідомості в формі теперішнього, минулого та майбутнього (принагідно зазначимо, що дослідження, здійснені нами в галузі дитячого фольклору народів Азії, повністю підтверджують висновок американського вченого Т. Джеймса, що азіати, на відміну від європейців, належать до типу, умовно названого „крізь час”: минуле, як і майбутнє, для них майже не існує, воно повністю витісняється цьогочасним[1,242]). Так, відома пісня про святого Августина в сконденсованому вигляді подає буття як закономірні зміни в часі; старість – це перебування всього вже у минулому[4;48].

Ще один рівень, де відбуваються постійні зміни, простір. Збільшення простору між людьми робить неможливим зв’язок між ними [4;52], і звідси постійна туга розлуки. У німецькій інтерпретації, як ми уже доводили вище, існує велика сила обов’язку, яка тяжіє над людськими бажаннями.

Дитині намагаються пояснити на доступному рівні, що існує співвідносність величин: там, де достатньо місця для малого, великому його раптом бракує. Так, слони наштовхуються на дерева там, де малим звірям багато простору – дитині доступно пояснюють співвідносність величин [4; 54].

Серед почуттів, властивих людям, німці виділяють любов, а серед емоцій – страх. Любов і страх часто ідуть у парі, ними людина випробовується, і в ім’я любові варто переступати заборони й страх, як це зробив королевич, наважившись у бурю пливти на вогник коханої через озеро[4;39]: королевич загинув, проте любов коханої була беціннною і вартувала того, щоб за неї заплатити життям. Така філософія подвигу по-німецьки, у ній приховано глибинний, випробуваний натиском часу, сентименталізм.

Любов – єдине почуття, заради якого порушують заборону батьків, здійснюють подвиги. У традиційному розумінні порушити заборону батьків для дитини, якій змалку говорили, що обов’язок – понад усе, також подвиг. Так, у жартівливій пісеньці про Меделін розповідається, як Меделін, закохавшись у сажотруса, втекла з дому, порушивши наказ батька. А повернулась через роки з Африки, де вони з коханим добре жили, придбали собі крокодила. Батько, побачивши, що любов непереможна, вона витримала випробування в нелегких умовах, нарешті дає згоду на одруження[4;43]. Отже, в німецькій моделі буття час заліковує рани, дає відповідь на питання. Чи сильні й надійні люди, речі та почуття. Перемога завжди за тим, хто з честю проходить випробування часом – тобто в європейській традиції перемога не вартує нічого, якщо вона тільки на мить. Не випадково поруч з любов’ю у німців сам по собі виникає образ дикої троянди з шипами[4;40], що оспівали свого часу брати Грімм та німецькі поети минулого.

Дидактичні завдання, які містяться в окремих творах дитячої німецької поезії, спрямовані на розвиток творчої уяви і стосуються гри зі словом чи образом. Так , в одному з віршів корови та осел літають і сидять у ластів’ячих гніздах (цікаво, що такий образ відсутній у слов’янськім фольклорі, проте властивий англійському) [4;58-59].

У вірші про клопа дитині пропонується на грі зі словом простежити, як маленька кузька буквально на очах перетворюється в ніщо, зникає [4;64]. Гра з голосними імітує жахливий чужоземний акцент трьох китайців[4;44]. У німецькому дитячому фольклорі, як і в інших дитячих фольклорах народів Європи, є достатня кількість віршів-загадок, безкінечних творів типу української „ Була в попа собака...”. Проте кількісно переважають ті вірші, де засвідчено творення нового слова за аналогією[4;60].

Серед стереотипів мислення на перший план у німецькому дитячому фольклорі виступають ті, що співвідносні з оптимізмом. Так, німці не прикрашують для дитини світ, вони показують дітям, що проблеми можуть підстерігати з будь-якого боку (наприклад, з боку погоди), але нема проблем вічних, все змінюється, і необхідно сподіватись на краще [4;56]. У світі існують процеси самовідновлення, і життя рухається по колу: те, що відбувається зараз, уже було і знов колись повториться в майбутньому. Показовим є вірш “Auf einem Baum ein Kuckuk saß”/”На дереві сиділа зозуля”/ [4;52], де розповідається про те, як молодий мисливець, підстреливши в лісі зозулю, через рік побачив, що зозуля знов кувала на тому ж дереві.

Мисливців, як і зброї, у дитячому німецькому фольклорі значно більше, ніж у відповідному українському, словацькому чи навіть російському – складається враження, що німці природжені мисливці. Це супроводжується специфічними корективами у ментальності. Так, не можна навіть припустити, щоб в українців з’явилася в творі для дітей кров. У слов’янській традиції – навіть розповідаючи про смерть, не показувати її потворні риси, дитину оберігають від певних табуйованих деталей: наших колобків, зайчиків з’їдають естетично привабливо, без крові. У німецькій же фольклорній традиції, особливо якщо йдеться про негативного героя, який на смерть заслуговує своїми злочинами,– показати натуралістичні деталі. Так, у дитячій пісеньці „Fuchs, du hast die gans gestohlen”, текст якої приписують поету Ернсту Аншутцу (1824р.), застерігають лисичку, щоб повернула вкрадених гусей і їла замість них печеню з миші, бо інакше мисливець розправиться зі злодійкою дуже жорстоко:

Нім.:Seine grose lange Flinte

Schießt auf dich das Schrot;

Dass dich färbt die rote Тinte,

Und dann bist du tot. (c.12)

Укр.: Його велика довга рушниця

вистрелить у тебе шротом;

 тебе заллє червоною фарбою,

 і ти помреш.