«Сьогодні в мене особливий день: зустріч з вихованцями Одеського Військово-морського ліцею.

Їду на неї і намагаюся пригадати — хто ж вони, ці ліцеїсти?

Одразу згадуються кадри, що увійшли в серце кожного українця. Крим. 2014 рік. Курсантам Севастопольського військово-морського училища настирливо вимагають відречення від України. У відповідь — «Ще не вмерла…». Потім довгий шлях з Криму на материк. Під дулами автоматів…

І таким я маю розповідати, що таке любов до України? Ну, не їм особисто, бо вони вже командують бойовими катерами, але все ж… Немає нічого міцнішого, ніж морські традиції.

А ще згадується 2 травня того ж 2014 року. Крим окуповано, впали Донецьк і Луганськ, на черзі Одеса. За нею — Миколаїв Запоріжжя Дніпропетровськ… І — все.

Одесі було чи не найважче. Влада т а міліція практично перейшла на бік заколотників, військові зачинилися в казармах. Суди й прокуратури переслідують все українське. То ж у тому, що вона з хвилини на хвилину відокремиться від України — сумнівів майже не було. Але заколотники припустилися величезної помилки. В ейфорії від близької перемоги вони почали відстрілювати тих, хто вийшов на мітинг спротиву. Першою жертвою став морський піхотинець із Криму Ігор Іванов. Це було їхньою фатальною помилкою, адже морські піхотинці нікому не вибачають загибелі товариша. Вони голіруч кинулися на озброєних найманців. За ними пішла решта патріотів. Ошелешені «переможці» не витримали рукопашної та кинулися врозтіч. Під вечір стало ясно, що Одеса, а, значить, і Україна, вистояла.

І цим людям я маю розповідати, що таке патріотизм?!

А тут ще й слова бібліотекаря І. А. Павліщевої, що теж вирвалася з Криму: «…зустріч плануємо провести під девізом: «З його (Ваших!) книжок зростає українство».

Ой-ой-ой…

Що було далі — дивіться самі.

Маю в темпі  підписати півтораста примірників «Сторожової застави», придбаних волонтерами. Бажано додати до підпису ще й кілька  приємних слів. Бідна моя правиця…

На зустріч прийшли і майбутні курсанти. Поки що з мамами і татами.

З усіх сил намагаюся гідно тримати марку.

Здається,  мені вірять…

Вдячний начальникові ліцею капітану першого рангу В. А. Шмигановському, що підтримував мене у найвідповідальнішу мить.

«Сині води», «Джури  і Кудлатик», «Сторожова застава»…О, ці запитання  майбутніх адміралів!

Цікаво, що відповість письменник?

Радник командувача ВМС ЗСУ Олександр Сивак вболіває за мене. Адже він був ініціатором цієї зустрічі. Схоже, пан Олександр задоволений.

Головний редактор газети «Флот України» Олена Сивак  теж задоволена.

Коли ж буде про любов?

Здається, в книжці не так, як у фільмі.

Вручаю завідуючій бібліотекою І. А. Павліщевій  підписаний комплект «Джурів». Ірина Анатоліївна делікатно замовчує, що  роздобула вже два. Правда, без автографів.

Письменника — на абордаж! За нашими спинами   лаштується черга до столика, де я підписуватиму книжки.

«Ви пропустили апостроф»…

Яке це щастя — відчувати свою дотичність до майбутнього українського флоту!

Не обійшлося і без надзвичайної події.  Ліцеїсти-вартові, що несли охорону території,  почувши, що автор роздає книжки з автографом, кинули свої пости і приєдналися до  черги. На щастя, підступний ворог скористатися цим не встиг. Все ж хлопці разом із книгами отримали і по кілька нарядів поза чергою. Що поробиш: книга книгою, а дисципліна — дисципліною…

Володимир РУТКІВСЬКИЙ,

м. Одеса.

***

Борець за чесність в української історії та великий пригодницький романтик… Незважаючи на поважний вік, він з жвавими очима юнака виступає перед підлітковою аудиторією, і діти відповідають йому увагою і взаємністю. Це Володимир Григорович Рутківський — видатний український письменник, поет і журналіст, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка та низки інших літературних нагород. Його ім’я внесено до Міжнародного Списку пошани імені Г. К. Андерсена.

Кілька днів тому Одеський Військово-морський ліцей мав честь приймати Володимира Григоровича. Атмосферу творчої зустрічі, яку ми назвали «З його книжок виростає українство», важко передати словами. Треба бачити, як зачаровано вдивлялися в його очі та слухали його натхненну розповідь ліцеїсти, викладачі та навіть суворі військові. Нам всім здавалося, що ми разом побували і на Синіх Водах, і в древньому містечку Римів, і в дніпровських плавнях, де народжувалося легендарне українське козацтво, і в старовинному селищі Хрестителеві, що на Черкащині, де наш гість з’явився на світ Божий.

Володимир Григорович розповів про народження своїх книжок, які в Україні та за її межами стали справжніми бестселерами, бо написані не тільки з глибоким знанням української історії, а й із великою вигадкою та любов’ю. Серед них щемлива автобіографічна повість «Потерчата», історична тетралогія про джурів, роман «Сині води», неймовірні казкові повісті «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», збірки віршів тощо.

Цікава розмова зав’язалася довкола історичного роману В. Рутківського «Сторожова застава», за якою Юрієм Ковальовим було знято перший український пригодницький фільм-фентезі. Ліцеїсти дивилися його в повному складі. Пісні для саундтреку фільму написали відомі українські музиканти. Зокрема, Фагот із гурту ТНМК виконав пісню «Мантра», а акапельний гурт «Пікардійська терція» — пісню «Наша земля».

Готуючись до зустрічі з письменником, учасники театрального гурту ліцею «Інтрига» разом із бібліотекарями заздалегідь обговорили його твори. А на самому заході приємно вразили письменника своїми влучними запитаннями, на які він із задоволенням відповів.

Наприкінці зустрічі Володимиру Григоровичу подякував начальник Військово-морського ліцею капітан 1 рангу Віктор Анатольович Шмигановський, а юні ліцеїсти-артисти подарували письменнику квіти.

Чудовим завершенням зустрічі стала величезна черга ліцеїстів, які хотіли отримати книгу з дарчим написом автора. Це красномовний показник поваги до творчості письменника.

Насамкінець хочеться сказати, що такі постаті, як шановний Володимир Григорович Рутківський, є зразком цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являє собою приклад патріотизму та відданості своїй країні та своїй українській мові. Твори Рутківського — наче скарбнички з коштовними зернятками, з яких проростає справжнє українство.

Ірина ПАВЛІЩЕВА,

Завідувач бібліотекою Військово-морського ліцею,

М. Одеса.