Петра Сороки не стало.

Не можу в це повірити...

Який світлий, який глибокий чоловік.

Скільки зробив, скільки ще міг зробити.

Яке справжнє його слово, зокрема, написане для дітей. Справжнє і самобутнє.

Таке улюблене дітьми і так мало донесене до дітей. Несправедливо мало.

Певно, років 8 тому надіслала мені його дитячі вірші Галина Манів — глянь, мовляв, яке письмо для дітей, а людина ніде видрукуватись не може.

Відтоді "Малятко" став маленьким його місточком до дітей.

Якогось року, читаючи гори дитячих віршів, які надійшли на "Коронацію слова" (я була членом журі), перечепилася об тексти одного-єдиного автора, який поміж інших (щось іще було гарне, та не таке) просто-таки світився своїм обдаруванням. Імена в конкурсі були зашифровані, але я не мала жодного сумніву, що це Петро Сорока, це його неповторний голос. Спитала в організаторів конкурсу дозволу взяти ці вірші. Потім списалася, і, власне, тоді вже познайомилася з паном Петром.

А кілька років тому стала просити його про прозу для найменшеньких. І коли в журналі вийшла друком оповідка "Чорнюшка" (№9, 2017), зворушений, пан Петро написав : "...«Малятко» отримав. Публікацією «Чорнюшки» задоволений. Це, по суті, моя перша дитяча прозова оповідка, надрукована у всеукраїнському журналі. Як я колись чекав такого дива..."

А я відповіла: "Така гарна дитяча проза — і оце перший видрук в дитячому журналі?.. Щось у нас не так".

У грудні 2017-го журнал подав дітям оповідку "Куди ішли зайці", а нині в травні до дітей пішов "Маленький дотепник". Мені мріялось, що за ці публікації 2017-го та 18-го Петро Сорока буде відзначений "Малятковою" премією імені Наталі Забіли. Не встиглося...

У листуванні пан Петро усе бідкався, що не може видати віршованих казок, та й дитячих віршів теж. А я все йому радила видавців... (Дяка Богу. Наприкінці 2017-го та початку 18-го у видавництві "Підручники і посібники" таки вийшли дві його віршовані казки: "Мандри Реп'яшка Чіпа" та "Це було у Дивограді". Чого варта сама лиш мова цих творів!).

Роки з півтора нагадувала панові Петру про вірші-мініатюрки для малят, бо задумала книжечку-вкадку в журнал на 14 віршів.

Наприкінці минулого літа він надіслав цілу пригорщу цих дитячих перлин! Сказав, що був на Закарпатті — і от там уже вони йому писалися. Задум книжечки почав втілюватись. Її вишукано ілюструвала Наталя Анікіна, яка, до речі, ілюструвала й оповідки Петра Сороки (тонке відчуття автора та його стилю).

Книжечка була запланована на лютий 2018-го, але редакційні реалії змусили пересунути її аж на серпень. І от вчора під ніч я надіслала пану Петрові листа про те, що книжечка прекрасно ілюстрована, номер із нею уже верстається. А з вкладки можна зробити повноцінну книжечку для малюків, якби ж видавець знайшовся.

Якби ж видавець...

Чомусь самобутні й справжні у нас так часто недооцінені, непочуті. Біжимо стрімголов до нових горизонтів, шукаємо відкриттів, біжимо мимо сонця шукати нових зірок...

Світла пам'ять Вам, пане Петре! І дяка за Вашу людяність, терпимість і терплячість, і за те, що слово людини і слово літератора були у Вас однаково справжніми і щирими.

Оксана КРОТЮК,

Київ, 5 червня 2018 р.