Історія коміксу

   Людство здавна намагалося поєднати зображення та текст. Починаючи від стародавніх малюнків з підписами і закінчуючи сучасними карикатурами і коміксами. Отже, що таке комікс? Комікс — це послідовна закінчена розповідь за допомогою поєднання зображення і тексту. Перші комікси «виросли» з європейської політичної карикатури, з якої комікс узяв багато чого — наприклад, бульбашки діалогів. У сучасному розумінні комікс з’явився у США в кінці 19 ст. і був спочатку суто розважальним жанром, за що і отримав власну назву «комікс», тобто, смішний, комічний. Сюжети були прості, примітивні і як правило, комікси друкувались у низькоякісних журналах. Це зіпсувало репутацію коміксів на довгі роки, лише відносно недавно комікс отримав визнання і респектабельніші назви, які б не дратували художників та авторів.

   Комікс як жанр дотичний до трьох видів мистецтва — літератури, живопису та кіномистецтва. Найбільше схожості комікс має саме з кіно, що доводить величезну кількість кіноадаптацій саме коміксів, і дехто говорить вже про явище кінокоміксу. Сучасне становище коміксів значно посилилось, тож з’явились нові назви до цього всього. Отже:

   1. Комікс — послідовність малюнків з короткими текстами (або без), що утворюють зв’язну розповідь.

   2. Графічна новела (Графічний роман) — велике за обсягом видання, роман у звичайному розумінні, у формі коміксу. Графічні романи видаються як правило окремими виданнями, готуються невеликими кількостями авторів — максимум троє. Автор-сценарист, художник, художник-колорист.

   Назву запропонували європейські художники, які у коміксах не бачили нічого комічного або смішного, зате чудово розуміли мистецький потенціал коміксу. У Франції та Бельгії комікс офіційно визнано дев’ятим видом мистецтва і підтримується державою. Для ще більшої респектабельності у англомовному світі іноді застосовується сполучення «послідовне мистецтво».

   3. Манга — японський різновид коміксу, який був запозичений японцями під час американської окупації, швидко асимільований та обріс цілою купою жанрових різновидів, традицій та значень. Назва дослівно перекладається як «Веселі картинки» і походить від однойменних альбомів карикатур та замальовок легендарного художника 19-го століття Касуціки Хокусая. Китайські та корейські різновиди східного коміксу відповідно називаються «маньхуа» та «манхва». Схожість цих слів пояснюється однаковим значенням та однаковими ієрогліфами для запису.

   Створення коміксу нагадує зйомку кінофільму. Автори сценарію пишуть сюжет коміксу, художник робить розкадровку та фігури героїв, художники-колористи працюють над кольором.  Зазвичай комікси випускаються студіями, але в принципі, автор-художник здатен і самотужки створити власний комікс, затративши значно більше праці та часу.

   Американський комікс на даний момент представлений кількома компаніями-виробниками. Дитячий комікс видає в основному компанія Дисней, на п’яти якому наступає компанія Хасбро. Комікси для дорослих та підлітків ділять два гіганти — DC та Марвел.  DC (Detective Comics) є однією з найстаріших компаній і їй належать права на найвпізнаваніших супергероїв світу — Супермен та Бетмен. DC презентує себе як компанію, чиї історії мають серйозніший тон, піднімають важливі питання і презентують традиційні американські цінності. Конкуренцію їм складають комікси компанії Марвел, які акцентують на тому, що це комікси «народні», про зрозумілих героїв, більш легкі і розважальні. Марвел належать права на таких героїв, як Людина-Павук, Месники та Люди Х. При цьому всьому, компанії не соромляться дерти ідеї один в одного, одночасно захищаючи свою «власність» арміями юристів. Відомими авторами американського коміксу є Френк Міллер, який співпрацював як з DC так і з Марвел, та Стен Лі, видатний автор коміксів, який створив більшість персонажів Марвел. Художник Стів Дітко був саме тим, хто першим зобразив персонажів Стена Лі.

   Європейський комікс представлений двома напрямками. Перший — це британський комікс. Британські комікси серйозні, похмурі і провокативні. Саме британський комікс справив великий вплив на американський комікс, започаткувавши сучасну еру коміксів. На відміну від американського коміксу, англійські автори та художники не соромились піднімати політичні та гостросоціальні питання. Найвідомішими авторами британського коміксу є Ніл Гейман та Алан Мур. Саме графічний роман Алана Мура «Хранителі» вважаються початком сучасної ери коміксів. Крім того, Алан Мур є автором відомого графічного роману «V — значить Вендетта», маску Гая Фокса з якого за основу взяли собі протестні анонімні рухи, типу хакерської групи Anonimous. Ніл Гейман уславився легендарним графічним романом «Пісочний чоловік» та був автором серії «Книги Магії», у якому вперше з’явився образ хлопчика-чарівника в окулярах Тімоті Хантера, який несподівано дізнається про свою долю і про те, що йому судилося стати найсильнішим чарівником Англії. Оскільки такий персонаж мав неабияку схожість з Гаррі Поттером, але був випущений раніше, Нілу Гейману радили навіть подати в суд на Роулінг за лагіат. Втім, Гейман відмовився, заявивши, що «ідеї витають в повітрі».

   Другий напрямок європейського коміксу — це франко-бельгіська школа коміксу, яка, до речі, не обмежується саме Європою, а й включає в себе деяких художників Латинської Америки. Французькі художники вважають, що комікс є повноцінним видом мистецтва, відповідно, як вид мистецтва він вимагає особливого ставлення. Сюжети європейських коміксів для дітей мають повчальний характер. Загальновідомі галли Астерікс та Обелікс виникли спершу саме як персонажі, які б розповідали дітям про життя історичних галлів. Їх написав письменник Рене Госсіні, якому замовили вигадати історичних персонажів і він обрав саме період протистояння римлян та галлів. Бельгійський художник Ерже (Жорж Проспер Ремі) створив не менш відому серію про бельгійського репортера Тентена (іноді його називають Тінтін), пригоди якого по суті є дитячим географічним путівником, щоправда на даний момент дуже застарілим. Також дуже популярними є дитячі комікси про смурфиків від бельгійського художника Пейо (П’єр Кюлліфор). Завдяки шанувальникам коміксу, смурфики потрапили до книги рекордів Гіннеса.

   Дорослі комікси франко-бельгійської школи відрізняються психологізмом, філософськими та фантастичними сюжетами. Французи доволі агресивно проставляють себе американізації та комерціалізації, вважаючи, що мистецтво саме по собі є цінністю. Відомими авторами французького коміксу є чилієць Алехандро Ходоровськи, який співпрацював з не менш легендарним французьким художником Мьобіусом (Жан Жиро) та Енкі Білал, відомий завдяки серії «Трилогія Нікополя». Іронічно, але напрацювання Ходоровськи та Мьобіуса активно використовували Голлівуд та Люк Бессон, який уславився саме американо-французькими фільмами.

   Японська манга виникла під сильним впливом американського мистецтва та творчості студії Дисней зокрема. Особливістю манги є те, що вона видається у чорно-білому форматі. На це є кілька причин — по-перше, данина традиційній японській гравюрі, від якої манга і походить. По-друге, це пришвидшує та здешевлює процес виробництва. Нарешті, розклад життя мангаки просто не дає часу на колір. Манга та аніме тісно пов’язані, але не кожна манга екранізується, відповідно, не кожне аніме має першоджерело у вигляді манги.

   Першим, хто започаткував мангу у сучасному розумінні, був художник та аніматор Тедзука Осаму, який створив мегапопулярного персонажа Астробоя. Тедзука Осаму заклав основні принципи манги та аніме, але далі вони пішли кожен своїм шляхом.

   Манга чітко поділяється за віковими категоріями та за аудиторією. Кожен вид манги має свою назву та категорію. Наприклад, кодомо (діти до 12 років), сьонен (хлопці 12-18 років), сьодзьо (дівчата 12-18 років), сейнен (чоловіки 18-25 років), дзьосей (жінки 18-25 років) і т. д. Крім цього ділення, є ще ділення за жанрами, наприклад, махо-сьодзьо (про дівчаток-чарівниць), меха (про роботів), ісекай (про потрапляння в інший світ) та багато іншого.

   Найпопулярніші у світі  є представники жанрів саме кодомо та сьонен. До кодомо належать загальновідомі «Покемони» та «Дораемон». Сьонен представлений у світі такими творами як «Наруто», «One Piece» та «Bleach».

   Особливістю розповсюдження манги є своєрідний процес її публікації. Спершу молоді мангаки намагаються запропонувати свої твори відомим журналам, які працюють у відповідних жанрах. Найвідомішим у світі є журнал Shonen Jump. Більшість відомих мангак починали свою кар’єру саме з цього журналу, такі як Масасі Кісімото (автор «Наруто»), Ейїтіро Ода («One Piece») і Тайто Кубо («Bleach»). Потім, якщо манга успішна і популярна, випускають танкобон (дослівно: «окрема книга») та екранізують її у вигляді аніме.

   Серед мангак були відомі жінки, такі як Руміко Такахасі, яка створила популярний серіал «Ранма ½» та творча студія CLAMP, група японських художниць та письменниць, які створили серіали «Картоловка Сакура» та «Крила», які були пізніше екранізовані у вигляді аніме.

   Китайська маньхуа, на відміну від японської манги, випускається кольоровою, зазвичай нижчої якості і відрізняється більшою шаблонністю. Більшість маньхуа походять з Гонконгу і спираються на традиційні китайські сюжети. Втім, влада КНР примудрилася двічі придушити розвиток маньхуа — під час Культурної Революції Мао Цзедуна та під час кампанії боротьби з піратством у 90-х роках. Тож китайська маньхуа лишається низької якості.

   Корейська манхва навпаки, отримала своєрідні традиції та історію розвитку. Як і китайська маньхуа, корейська манхва випускається також у кольорі, але відмінністю є формат коміксу. Корейська манхва відрізняється дуже вузьким і довгим форматом. Також, у корейській манхві немає чіткого поділу кадрів, вона швидше читається як сувій. На відміну від японської манги, манхва дуже рідко екранізується у вигляді аніме, але частіше її екранізують як ігровий серіал з акторами, наприклад, дорама «Що сталось з секретарем Кім?» за однойменною манхвою.

   В Україну комікси у сучасному розумінні прийшли після розвалу Радянського Союзу. Спершу це були дешеві російськомовні журнали коміксів, які у кризові дев’яності проіснували дуже недовго. Втім, і у нульові їх існування швидко припинилося завдяки розвитку інтернет-мережі. Найбільш відомим журналом був журнал коміксів К9, який пропагував комікс як жанр і публікував короткі історії. Графічних новел донедавна ніхто не випускав.

   Найбільший поштовх до розвитку українського руху коміксу дала саме Революція Гідності. Звісно, і до Революції в Україні випускалися комікси, такі як Максим Оса, Даогопак або комікси за творами класичної української літератури (доволі низької якості), але масово комікси почали з’являтись лише після подій 2014-го року. До того часу український споживач надавав перевагу російськомовній продукції та класичним коміксам, які друкувались у Росії.

   На даний момент комікси активно завойовують полиці книгарень і входять до прейскурантів магазинів. Донедавна комікси можна було придбати лише російського видавництва у спеціалізованих магазинах, зараз вони вже з’являються на полицях книгарень. Звісно, через особливі вимоги до друку ціна на комікс лишається високою, але все таки, потримати в руках справжнє україномовне видання класичного коміксу, типу «Вартові» або «Пісочний чоловік» це справжнє задоволення! Проте у більшості випадків комікси перекладаються групами ентузіастів і публікуються піратським способом через інтернет. Особливо це стосується манги, більшість зразків якої перекладаються російськомовними шанувальниками цього виду коміксів.

   Підсумовуючи сказане, можна зауважити, що комікс як жанр мистецтва продовжує розвиватись. Він піднімає ті ж питання, що й інші види мистецтва і має свій арсенал засобів виразності.

Денис МОТУЗЮК,

редактор І категорії інформаційно-бібліографічного сектору

Полтавської обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного

(м. Полтава).