«Батьки і діти, діти і батьки, нам нічого ділить на спільнім полі»
Б. Олійник

Найбільш глобальним зрушенням останніх десятиліть у планетарних межах стало стрімке прискорення інформатизації суспільства, зокрема й українського, та трансформація його у принципово нову сутність, яку нині прийнято означувати як «суспільство знань».
Ознаками цього нового стану є:
- різка гуманітарна та інформаційна нерівність людей, не пов’язана з їхнім майновим чи соціальним статусом (людина впливова, визнана та зреалізована може бути глибоко некультурною, з несформованими смаками та деградованою мораллю);
- різке пришвидшення зміни поколінь, коли втрачається зв’язок на рівні побутових реалій і культурно-соціальних матриць уже не між онуками та дідами (як було у 20 ст.), а в межах одного десятиліття;
- комунікація та самореалізація особи перестає залежати від місця її фізичного перебування та сьогочасного реального оточення (відтак, на рівні «живого прикладу» наслідуються не лише традиційні культурні зразки, а й віддалені: харчуватися «як японець», одягатися «як в Парижі», вірити у африканське вуду, спілкуватися в Мережі з товаришем із Австралії та працювати в тій таки Мережі на фірмі, офіс якої розташовано в Італії) тощо.
Все це фактично знищило механізми матричного насаджування ідеологем, котрі добре зарекомендували себе в часи тоталітаризму та були цілком вживаними ще якихось 15-20 років тому. Сучасну дитину загалом неможливо втиснути в межі однієї певної матриці (навіть якщо ця матриця видається комусь найкращою), оскільки поряд завжди існує безкінечна множина інших світоглядних матриць. Відтак, якщо ми хочемо, щоб українські діти ставали (чи хоча б залишалися українськими), мусимо створювати не найправильніші на наш розсуд, а найбільші конструктивні та конкурентоздатні у межах сьогодення матричні форми, у даному конкретному разі – видання для дітей.
Водночас, виявилося (як і передбачали фантасти!), що людина «комп’ютерна» поступається «книжній»: хоча перша здатна швидше виконувати обробку інформації та автоматично точно реагувати на сторонні подразнення, друга зберігає потенціал до творення та значно стійкіша до стресових ситуацій, більше здатна оптимально пристосовуватися у змінних умовах. На підсвідомому образному рівні це відобразилося у стрімкій міфологізації образу «книжника-бібліотекаря» у масовій культурі (поява поряд із суперменом-археологом образу безстрашної та всезнаючої жінки-бібліотекаря в «Мумії», образу божественного світу як таємної бібліотеки, куди допущені лише обрані в «Бібліотекареві», зрештою, бібліотеки як перетину часів і народів у «Ночі в бібліотеці» тощо). У дитячій літературі поворот до людини читаючої означений чудовою «Чорнильною» епопеєю Функе.
Так само людина віруюча в усіх релігіях є людиною «книжною», оскільки Бог даний людству як Слово… І повернення, зокрема українського суспільства, до віри неминуче веде його до читання як акту самопізнання.
Отже, можемо твердити, що межа між «масою» і «культурою» викладена томами прочитаних людиною книжок.
Відтак, створюючи рік тому «КЛЮЧ», ми чітко усвідомлювали, що скоро прийде час природної активізації уваги суспільства до читання, насамперед дитячого, і виникне нагальна потреба в ресурсі, який дасть змогу в межах єдиного поля вирішувати індивідуальні завдання кожного.

Головна ідея «КЛЮЧа» полягає в тому, що він розроблявся з урахуванням викликів саме «суспільства знань» і дає змогу:
а) отримувати знання щодо царини літератури для дітей на тому рівні гуманітарної та інформаційної здатності користувача, на якому той перебуває на цей час (водночас доступні «дитяча» та «доросла» рецензії, суто наукові статті, нейтральна фактична інформація) і самостійно нарощувати свій потенціал;
б) бачити паралельно погляди кількох поколінь учасників процесу, що, на мою думку, дає змогу долати нерозуміння позиції одне одного;
в) бути активним учасником подій у царині літератури для дітей, не залежно від місця свого перебування чи віку (до нашої розмови долучені початківці та знані фахівці, присутні в залі, й такі, що нині перебувають у США, Австрії чи інших містах України).
Нині маємо розділи: «Новинки», «Забуті книжки», «Знакові книжки», «Під ключ», «Слово письменникові», «Наукові дослідження», «З погляду викладача» та «Дискусійний клуб», зорганізований як форум.

У ході роботи з’ясувалося, що:
- варто постійно поповнювати кожну рецензію посиланнями на інші відгуки та матеріали (дає змогу оперативніше працювати бібліотекареві);
- розповідати не лише про колись «забуті» книжки, а й про несправедливо «непомічені» нині (дає змогу зорієнтуватися видавцям);
- є книжки, що перебувають на рівні «поза критикою», тому є сенс виставляти зразки такого роду видань із позначкою «Без слів» у розділі «Під ключ»;
- спонукати дитячих письменників до оприлюднення своїх поглядів на специфіку та сучасний стан дитячої літератури, спогадів, роздумів про творчий доробок колег шляхом анкетування та інтерв’ю (через співпрацю з «гонорарними» часописами та сайтами, радіо- та телепрограмами);
- не лише виставляти, а й архівувати першодруки та передруки наукових статей і тематичних наукових збірників тощо, оскільки вони раптово зникають із Мережі, та залучити до співпраці мистецтвознавців, фольклористів, фахівців із редакторської справи та книгодрукування, психологів і філософів тощо;
- розділ «З погляду викладача» ще не набув свого чіткого вияву, оскільки прикладні аспекти дитячого читання (зокрема, в практиці бібліотечної роботи) частково відображаються в інших підрозділах сайту НБУ для дітей, а суто шкільні аспекти викладання літературних курсів на сьогодні перебувають за межею наших інтересів. Щодо викладання тематичних курсів у вузі та методик керування дитячим читанням, то матеріалів такого ґатунку ще просто не надходило.
У подальшому «КЛЮЧ» міститиме ще розділи: «Автореферати» та «Персоналії» (останній має певним чином систематизувати матеріали у межах ресурсу) 1.
Щодо «Дискусійного клубу», то, на наш подив, найжвавіше там поновлюються «Новини». Хоча за задумом, головним його завданням був неупереджений відбір кращих видань і розмови «за інтересами». Водночас, досвід показав, що є сенс виставляти там розклад тематичних радіо- та теле- ефірів, а також посилання на цікаві Мережеві адреси.
Визначаючи шляхи подальшого руху, ми провели анкетування, яке засвідчило, що найцікавішими для загалу виявилися ідеї заснування рейтингу «КЛЮЧове видання - вибір бібліотек» і науково-практичного щорічного семінару «КЛЮЧові питання літератури для дітей України». Також було внесено низку пропозицій щодо удосконалення ресурсу, починаючи зі зміни кольору шрифту, та завершуючи можливістю «погортати» сторінки рецензованих книжок.
Також анкетування дало змогу окреслити найбільш значимі, КЛЮЧові на сьогодні проблеми в царині літератури для дітей. Зокрема це:
1. Формування книжкового ринку кількома великими видавництвами (по-суті, смаками кількох людей!) та запитами купівельно спроможної, але не завжди зі сформованим смаком частини населення. Як наслідок, відбувається насаджування примітиву та псевдодуховності, аматорства у видавничій справі та, зрештою, – валу низькопробних книжечок, серед яких губляться насправді вартісні.
2. Відсутність ідеології читання та, зокрема, національних проектів розвитку дитячого читання утруднює популяризацію книги та формування культури читання.
3. Незадовільний стан із книгорозповсюдженням призводить до реальної відсутності якісної книги на полицях книгарень і, як наслідок, – втрати до неї інтересу споживача.
4. Розрив між поколіннями призводить до відсутності реалістичної літератури для дітей і прірви між сучасними запитами читача-дитини та пропонованим літературним каноном.
5. Відсутність системних досліджень реальних потреб різних груп читачів не дає змоги адекватно формувати книжковий ринок і рекламувати книжку як сучасний продукт.
6. Невизначений статус літератури для дітей як наукової та освітньої царини призводить до її непопулярності серед дослідників, що, в свою чергу, веде до браку цілісних ґрунтовних наукових досліджень і неможливості створення інституцій відбору (чи добору) текстів, вартих підтримки та рекомендування для використання в школі.
7. Вихід бачиться у кооперації та співпраці всіх, задіяних у сфері дитячого читання, шляхом створення організацій, що займатимуться менеджментом цих взаємодій. Мета подібних зусиль, на думку респондентів: «протистояти свавіллю цинічних урядовців», «спонукати державних діячів, аби вони …сприяли бодай книговиданню для дітей», «втовкмачувати суспільству, що без дитячої літератури не може зростати ніяка нація».

Щодо власних спостережень, то маю відзначити наступні тенденції:
- ринок наситився й постало питання вирізнення у ньому насправді якісних видань (допомагає рецензування, рейтинги, опитування);
- видавництва й автори вже готові не просто продукувати будь-що, а виконувати соціальне замовлення (проблема формування списків «затребуваної» літератури);
- за ринкових умов на слуху лише видання, здійснені потужними видавцями. Натомість, і серед репертуару маленьких видавництв є гарні книжки та цікаві автори (проблема донесення інформації про місцеві знахідки до загалу);
- фактично на ринку присутні всі відомі в світі типи та види книжкової продукції для дітей, за винятком хіба арт-буків (проблема напрацювання методики роботи з новими типами видань);
- книжка уже сприймається як продукт, відтак пора вчитися грамотно купувати й обирати книжку (донести до користувача стандарти якості, алгоритми поцінування книжки як мистецького явища тощо);
- з’явилися нові різновиди (скажімо, «книжки для родинного читання», які не можуть бути запропоновані дитині поза дорослими коментарями);
- домінує нереалістична книжка. Це погано. Навіть у біографічних жанрах превалює художня вигадка. А світ перейшов до реалізму. Почалася постпоттерівська епоха. Останнє жодним чином не заперечує присутність і важливість у дитячому читанні фентезійної чи казкової книжки;
- відсутній позитивний герой-одноліток. Фактично немає текстів про позитивно налаштованих діяльних ровесників-переможців. Позитивний герой здебільшого позиціонується як упосліджений, але духовно досконалий, чим нав’язується неправомірна думка, буцім людина духовна не може бути людиною успішною;
- значно посилилася увага до ілюстрування та оформлення книжок для дітей (проблема мистецтвознавчого фахового дискурсу);
- фактично всі значні видавництва намагаються продукувати аудіо-книги та диски. На часі поява перших книг із віковим цензом доступу (здебільшого це довідкові чи біографічні видання);
- як не дивно, мало друкується фольклорних книжечок. Домінують одні й ті самі тексти. Не перевидаються насправді унікальні цікаві казки (скажімо, впорядковані Л. Ф. Дунаєвською), потішки, прислів’я та приказки, дитячий фольклор тощо;
- домінує авторська казка. Але зникла віршована та драматична казка;
- при значних успіхах в поезії для дітей останніх років, лавину зайчиків, їжачків, котиків і білочок, про котру колись із сумом говорив Є. Гуцало, замінили в дитячій поезії ослики, бегемотики, мавпенята та папужки, що навряд чи можна назвати «оновленням» поетичного дискурсу;
- фактично відсутня шкільна тематика, хоча дитина, як і раніше, проводить у школі третину свого часу, та й вільний час, зазвичай, теж відданий домашнім завданням. Натомість, у дитячій літературі останніх десятиліть школа (у кращому разі!) – тло, місце тимчасового перебування героя;
- у текстах фактично відсутні реалії часу: ні негативні (формалізм у навчанні та стосунках, духовна і матеріальна вбогість поряд із показною розкішшю тощо); ні позитивні  (авторські школи, сучасні діти-герої, цікаве життя в Пласті тощо). Натомість, у нашому житті присутні як «вулиця» та «діти з особливими потребами», так і добрі дитячі організації, спорт, подвиг…
Окремо маю зауважити, що, оскільки шкільництво має здебільшого досвід «проганяння» дітей невольницьким шляхом «історії літератури», а не досвід керування читанням (який має бібліотека), то саме бібліотека повинна нині прийти на допомогу школі, зокрема й методично. Мають бути поновлені щотижневі походи до бібліотеки хоча б у молодшій школі! Окрім того, слід згадати, що саме бібліотека –  благодатне поле для взаємодії родини та громади зі шкільництвом на «нейтральній» території. Скажімо, у бібліотеках варто започаткувати дні «Бабусиних книжок» (коли старше покоління розповідає про книги свого дитинства), «Книжкові вікторини для батьків» (діти читають батькам 10-к новітніх книжок, а тоді влаштовують конкурс на кращого знавця дитячої книжки серед мам, татусів), волонтерські загони студентів, покликані привести в бібліотеку не лише читаючих дітей, а й тих, хто не читає уже в третьому поколінні!!!
- радянська звичка продукувати тексти на «суспільно значимі теми» (пригадаймо Ленініану й т.п.) трансформувалася у намагання при кожній нагоді експлуатувати патріотичні та духовні теми, відтак, саме Україна та Бог стали улюбленими темами графоманів від дитячої літератури! (проблема «відфільтровування» шумовиння та вирізнення й промоція якісних книжок);
- є значні здобутки в дитячій історичній і біографічній книжці. Але пора вчитися бачити минуле як факт буття, а не пісню чи легенду, т. т – вигадку по суті! Так само й щодо достойників – це не вигадані персонажі, а ті, хто реально передував нам на цій землі;
- окремо про видання релігійних організацій: йдеться не лише про християнські книжки. Маємо пам’ятати, що в Україні більше сотні найрізноманітніших церков і конфесій! Відтак, маємо відстежувати, що саме вони пропагують серед дітей!;
- також на ринку фактично відсутні п’єси для дітей і сучасні інсценівки, сценарії свят тощо (проблема укладання хоча б репертуарних збірочок);
- за останні п’ять років значно покращилася ситуація з критикою та рецензуванням (виросло число захистів дисертацій із проблематики, хоч і безсистемно, але з’являються рецензії в ЗМІ, з’явилися спеціалізовані мережеві ресурси), але, на жаль, все відбувається спорадично, відсутня взаємодія між ЗМІ та видавництвами і дослідницькими центрами. Відтак, відсутня постійність, всеохопність і належний рівень рецензування та відстеження процесів у літературі для дітей.

Які практичні кроки видаються мені найбільш дієвими?
1. Заснувати рейтинг «Ключове видання – вибір бібліотек».
Має підбиватися щороку на День дитячої книги та давати право видавцеві (чи книгорозповсюджувачу) позначати у подальшому видання, що ввійшли до трійки переможців логотипом (золотий, срібний, бронзовий) «КЛЮЧ» як своєрідним «знаком якості».
Оцінюється не текст (т.т. автор), а видання загалом. Обираються книжки лише з нових надходжень до шкільних і дитячих бібліотек (з 01.01 по 01.01), орієнтуючись на думку бібліотечних працівників, які, в свою чергу, мають спиратися на думку читачів. Експертна рада на основі загальних списків обирає десятку кращих у кожній віковій і кількох жанрових категоріях. Сформований список розсилається до всіх бібліотек, де кожне видання отримує від 1 д о10 балів. Таким чином формується остаточний рейтинг.
2. Заснувати «Гільдію критиків і рецензентів», офіційна участь у якій даватиме право брати в книгарні чи видавництві примірник книжки на рецензування з умовою його подальшого надання місцевій бібліотеці, але й зобов’язує раз на місяць писати рецензію та двічі на півроку статтю! Списки членів із переліком рецензій (+ вказівка на «взяту» книжку) будуть відкрито виставлені на КЛЮЧі та раз на півроку звірятимуться: якщо людина не підтвердила своїх напрацювань, вона позначатиметься як така, що втратила право на безкоштовний примірник. Якщо за півроку знову набере 6 рецензій і статті – поверне права «члена гільдії». Тематику статей можна буде узгоджувати з часописами, збірниками та сайтами через КЛЮЧ, як і перелік видавництв, які погодяться на таку співпрацю.
3. Заснувати мережевий науково-практичний семінар «КЛЮЧові питання літератури для дітей України» (із щорічною підсумковою конференцією та виданням однойменного науково-популярного збірника), котрий би забезпечував постійний фаховий моніторинг ситуації у царині книговидання для дітей на рівні практичних запитів і викликів, надавав автуру для фахових видань і серій, підтримував належний рівень розмов у радіо- та теле- ефірах, а також давав змогу сформувати високопрофесійну багатоаспектну незаангажовану експертну раду при НБУ для дітей. 
4. Провести акцію «КЛЮЧі Св. Миколая», покликану щорічно поповняти фонди дитячих бібліотек України новими виданнями. Пропоную, шляхом громадської ініціативи добитися, щоб перші 3–4 год. книжкової виставки до Св. Миколая в «Українському домі» офіційно віддали очільникам нашої держави, високопосадовцям, «зіркам» тощо. Простелити «червону» доріжку, зібрати пресу, попросити, щоб прямо на місці працювало поштове відділення, вивісити адреси всіх дитячих бібліотек України та дати можливість кожній державній людині забезпечити власними силами хоча б одну бібліотеку десятком нових книжок чи передплатою на часопис. На цьогорічному «Медвіні» я  підрахувала, що, потративши три тисячі гривні (ціна не надто шикарного родинного вечора у ресторані!), можна придбати 50 дуже вишуканих книжок або сотню гарних!
А яка це була б промоція книжки, коли б усі Українські Президенти та очільники політичних сил прийшли дізнатися, що нині видається для дітей та купили книги для бібліотек рідного села чи міста! А з ними – депутати, мільйонери та просто «зіркові» тусовщики… Проведена раз на рік, така акція фактично вирішила б проблему поповнення бібліотек новими книжками!
5. Зініціювати акцію «Перезавантаження». Адже «Бібліотека – єдиний насправді «реальний комп’ютер», бо саме тут можна наживо все те саме, що в комп’ютері – лише віртуально: спілкуватися з друзями, вести пошук інформації, реалізувати найдивовижніші плани та задуми!

Залишається лише задати бібліотечній системі «нову програму»!

1. Можливо, з часом виникне потреба також у «Алфавітному покажчику» рецензованих творів. Але досвід засвідчує, що зазвичай пошук ведеться за автором книжки, тому ми обрали формування розділу «Персоналії» як першочергове.

Наталя МАРЧЕНКО,
кандидат історичних наук, книгознавець,
автор-координатор ресурсу «КЛЮЧ»

Із матеріалів круглого столу «КЛЮЧові питання дитячої літераутри України»