Умеров, Н. Ведмідь-гора : вірші, оповідання та казки / Н. Умеров ; пер. з кримськотат. мови Д. Кононенко, О. Тимохіна; худож. К. Порфір’єва. – Сімферополь : Кримнавчпеддержвидав, 2010. – 195 с.: іл.

«Ця книжка присвячена школярам часів Великої Вітчизняної війни,

фашистської окупації, повоєнних років і сучасним школярам.
Їх усіх об’єднує почуття інтернаціональної дружби, любов до рідної землі, бажання бути у всьому першими, бути схожими до тих, чиїми подвигами ми пишаємося»
Нузет Умеров

У російських перекладах кримськотатарська література для дітей з’являлася від початку XX ст. (скажімо, видавництвом Г. Ф. Мириманова у серії «Библиотека школьника» 1927 р. була видрукувана «Татарочка Эсьма» Тимурджана Одабаша у перекладі Я. Богдановича з малюнками А. Андронова)1. Натомість, в українських перекладах кримськотатарська дитяча література почала широко з’являтися лише за часів Незалежності: входила до тематичних антологій, хрестоматій і підручників, друкувалася окремими книжками, як-от: «Жовта мить» Ю. Кандима (К., 1999), «Моя Батьківщина» (Сімферополь, 2002) та «Мій друг Руслан» (Сімферополь, 2000) Н. Умерова тощо. Неодноразово з’являлися окремі видання та збірники кримськотатарських народних казок, як от: «Сівач перлів» (К., 1990), «Мудра Джиранча» (К., 1999), «П’ять грон винограду» (Сімферополь, 2004), «Чарівне кільце» (Сімферополь, 2006), «Кримськотатарські народні казки та легенди» (Сімферополь, 2002 ; К., 2007), «Золоте яблуко» (Сімферополь, 2008) та ін. Зрештою, у 2010 р. читач отримав зібрання кращих перекладів українською Ольги Тимохіної та Данила Кононенка творів нашого сучасника, класика кримськотатарської дитячої літератури Нузета Умерова.
Це ошатне видання, у дизайні якого, як і в кримській природі, завдячуючи художниці Катерині Порфір’євій, панують сонце та море, а з кожної сторінки злітають у небо чайки, залишаючи в мареві вічної легенди блакитні обриси Ведмідь-гори, видане за сприяння та фінансування Президентського фонду Л. Д. Кучми «Україна» і, на мою думку, за своєю значимістю для кримськотатарської й української літератури для дітей, нашого спільного подальшого культурного поступу є знаковим. Адже, як сказав на презентації видання ректор Кримського Інженерно-педагогічного університету Февзі Якубов: «Нузет Умеров — просто поет, він поет від себе, із нутра! Його книга «Ведмідь-гора» зібрала навколо себе всі народи, культури, звичаї. Вона злободенна сьогодні і буде такою само завжди».
Поет, прозаїк, перекладач, журналіст, засновник сучасного напрямку в кримськотатарській літературі для дітей Нузет Абібулаєвич Умеров народився 13 листопада 1931 р. у Сімферополі, але у травні 1944 р. разом із мамою, братом і сестрою був депортований із рідного Криму до Узбекистану.
Зі шкільних років віршував, та по закінченні школи вимушений був працювати токарем, слюсарем, шахтарем у Ангрені Ташкентської області. Згодом таки вступив до міжнародного літературного інституту ім. М. Горького у Москві. Навчався в одному семінарі з Р. Рождественським, Є. Євтушенком, Б. Ахмадуліною, Дж. Петерсоном та ін. Тоді ж опублікував першу дитячу книжку «Шахтарське містечко» (1962), оформлену одним із Кукриніксів — М. О. Соколовим (згодом увійшла в коло обов’язкового шкільного читання СРСР).
По закінченні навчання 1963 р. повернувся до Алма-Ати. У 1968 р. став членом Союзу письменників СРСР. Працював головним редактором Головної суспільно-політичної редакції Державного комітету Казахстану з друку, завідувачем редакції художнього перекладу видавництва «Жазушы» («Письменник»), заступником директора Бюро пропаганди Союзу письменників Узбекистану, головним редактором газети «Ленин байрагъы» («Ленінське знам’я»), яка з 1992 р. була переведена з Ташкента до Сімферополя під назвою «Янъы дюнья» («Новий світ»). Повернувшись разом зі своїм народом на батьківщину до Криму, до 2006 р. очолював це видання.
Нині живе і працює у Сімферополі, очолює Союз кримськотатарських письменників, член Спілки письменників України, академік Кримської літературної академії та заслужений журналіст України.
Нузет Умеров автор понад двох десятків книжок, виданих тиражем близько двох мільйонів екземплярів у Москві, Києві, Алма-Аті, Ташкенті, Сімферополі кримськотатарською, українською, російською, казахською та узбецькою мовами.
У збірці «Ведмідь-гора» його поетичний доробок представлений сімома розділами, впорядкованими за тематичним принципом: «Рідний край», «Наша школа», «Золота осінь», «Диваки», «Наші друзі», «Зима» та «Вже ніч». І хоча не всі поезії однаково вартісні, є серед них чимало справжніх знахідок.
Так, по-дорослому тривожно звучить заголовний вірш збірки «Ведмідь-гора»:
О, море!
Не жартуй так! Цить!
Не вийшли б жарти боком…
Як збудиш, і тебе Ведмідь
Враз вип’є ненароком!
За сном незрушного у зовнішній скам’янілості Ведмедя, якого раз-по-раз пробує розбурхати недалекоглядне море, чується не лише відголоски давніх легенд, а й мудрий глибинний спокій древнього народу, який знає власну потугу та міць.
Так само у вірші «Моя Батьківщина» поет знаходить прозорий і зрозумілий дитині образ, аби показати, як кожен із нас поступово доростає від розуміння малої батьківщини до усвідомлення Землі як Батьківщини людства: вийшовши із дідусем за поріг рідного дому, хлопчик бачить світ довкола, але згодом, піднімаючись вище й вище з кожним зі своїх старших братів, відкриває все ширші обшири.
Чимало в збірці тонких настроєвих пейзажних мініатюр («Куш-Кая», «Тиша», «Струмок» та ін.), захоплюючих казок і оповідок («Невезучий Баходир», «Покарання», «Чарівний глечик», «Казка про дурня», «Золоте зернятко» та ін.), веселих замальовок із життя дітей і тварин («Лошадко», «Індик», «Санчата», «Новосілля», «Годинник», «Місяць» та ін. ), спостережень за казковими (а тому малопомітними для неуважних!) перетвореннями в буденному житті («Жолудь», «Нещастя», «Ведмедиця», «Чотири художники» та ін.). Та повсякчас увага автора прикута до щоденного буття кримськотатарської малечі: його герої готують національні страви і святкують весілля, чекають гостей у новозбудованій оселі та бавляться з друзями, — власне, з радістю й щирою довірою до життя шукають свого місця в розмаїтому та не завжди до них справедливому світі…
Окремої розмови потребує прозовий доробок Нузета Умерова — оповідання та казки. Останні стилістично та за настроєм нагадали мені вишукане плетиво чарівних оповідок Оскара Вайльда з їх ніжною душевністю та тонким багатобарвним деталізованим світом. Але в казках кримськотатарського класика відбилися насамперед прості та величні мрії його народу (скажімо, в «Королівстві блакитних троянд» йдеться про «принца без громадянства», якому вдалося збудувати своє королівство й стати щасливим поряд з коханою).
Щодо оповідань, то найближчими доробку письменника в українській літературі для дітей видаються сповнені оптимізму та віри у людей твори покоління «дітей війни», зокрема, Гр. Тютюнника та В. Рутківського. Так само стійко та по-дитячи оптимістично герої Н. Умерова переживають дорослі трагедії свого життя, так само за докладними, психологічно бездоганно виписаними картинами буденного «маленького» життя дитини постає велика складна доля її народу. Навіть Л. Д. Кучма, котрому випала нагода одним із перших прочитати книжку, відзначив у ній саме «радість слова, що пронизує душу».
Натомість, цей світлий і оптимістичний письменник зазвичай обирає для своїх розповідей не просто психологічно складні, а ще й драматичні, чи й глибоко трагічні в своїй невирішеності сюжети. Та про щоб він не розповідав — про перші кроки у поезії («Мої перші вірші») чи пошуки порозуміння між людьми в сучасному Криму («Мій друг Руслан»), майже містичне опанування власним страхом («Золото моєї бабусі») чи цілком реальні трагедії винищення єврейських родин («Сімферополь, Училищна, 6») і тихої смерті полоненого («Втеча»), сьогочасні змагання школярів за власну гідність і право бути повноправними громадянами своєї батьківщини («Даєш футбол!», «Лист до Президента») чи драматичні історії щоденного буття кримськотатарських родин («Моя рідня») — страшний і неправильний «дорослий» світ постає перед читачем у сповненому оптимізму переломленні світлого дитячого погляду. Відтак, герої Н. Умерова внутрішньо дуже близькі завзятим людинолюбним шибайголовам В. Нестайка. Особливо цей внутрішній зв’язок відчутний у творах про буденне життя кримськотатарської дітвори. Скільки теплого гумору та народної мудрості чується в розповіді про глибинні перегуки української та кримськотатарської мови («Диктант»), перший власноруч зварений суп («Сюрприз») чи неймовірне полювання на ведмедя («Мисливці») тощо.
Знайомство з цією щемкою й дуже доброю книжкою пробуджує в душі забуте відчуття дитячого щастя від раптового порозуміння з незнайомим, але таким «своїм» дорослим! Н. Умеров, справді, як той струмок із однойменного вірша, легко струменить поряд, наспівуючи свої прості на перший погляд пісні, напуваючи, радуючи, звеселяючи… І лише згодом розумієш, що в цьому невпинному світлому русі, в дзвінкому мелосі прозорої оповіді відлунює Вічністю голос Рідного Краю — єдиний камертон, до якого (як і до дитячої душі!) ніколи не підлаштуєшся…

1. Зберігається у фонді рідкісних видань НБУ для дітей.

Наталя МАРЧЕНКО