Означте найбільші виклики, які, на Ваш розсуд, нині стоять перед дитячою літературою та книговиданням для дітей в Україні

***

«Одним із найбільшим викликом на сьогодні є вдосконалюватись у толерантності та необхідність втриматись та розширитись на ринку пропозицій та розваг для зростаючих».

Уляна БАРАН (м. Львів).

***

«Дуже шкодить нашій дитячій літературі групівщина та упередженість, яку спостерігаю останніми роками. Клановість призводить до того, що чимало добрих книжок залишаються непоміченими, непрочитаними, неосмисленими, а натомість посередні твори можуть очолювати різноманітні рейтинги, складені «своїми» ж експертами. У перспективі це нічого не дасть. Погане і недосконале все-одно не матиме тривалого життя, а якісний твір рано чи пізно вирине нагору, бо доброго завжди мало.

Сьогодні переважає тенденція підтягувати, а то й витягувати текст ілюстраціями. Тож ілюстратори в нас значно випередили письменників. (До речі, і за гонорарами також). Нині маємо чудову поліграфію, гарні ілюстрації і значно слабші тексти. Але література – це передусім текст, а не його оформлення. Однак усі наші експертні оцінювання базуються на тому, як зроблена книжка, як вона виглядає, наскільки приємно її потримати в руках, а не на тому, наскільки текст є оригінальним за задумом і довершеним за втіленням.

Проте в літературі саме текст є первинним. А ілюстрації первинні в зовсім іншому мистецтві – образотворчому.

У цілому українська дитяча література активно розвивається. Таких сприятливих умов раніше вона не мала через нашу тривалу бездержавність. Хоча мені все ж бракує творів рівня «Лахтака» Миколи Трублаїні, «Тореодорів з Васюківки» Всеволода Нестайка, «Останнього намета» Ярослава Стельмаха, «Климка» Григора Тютюнника, «Звука павутинки» Віктора Близнеця, «Михайлика – джури козацького» Марії Пригари та інших наших класиків.

Нещодавно відкрив для себе пречудову повість Людмила Старицької-Черняхівської «Діамантовий перстень», написану репресованою письменницею і видану лише в часах Незалежності. Це підлітковий історичний твір рівня будь-якої світової літератури. А в нас про нього ніхто і не згадає. Зате багато говорять про те, що насправді не сягає потрібної якості і за певний час буде забуте»

Олександр ГАВРОШ (м. Ужгород).

***

«Набільший виклик — це панування перекладної літератури над українською на ринку дитліту. Видавці явно спокушаються відомими у світі іменами, назвами, екранізаціями, натомість шанси для українських авторів скорочують. Слабка увага кіноіндустрії на твори українських письмовців також не дає поштовху для продажів цікавих українських сюжетів у книжках.

Інший виклик — це зміна психології, поведінки дітей через зрушення в їхніх видах дозвілля, видах дозвілля їхніх батьків. Читання відходить на задній план навіть у сім’ях, де дітки від 1 до 3 років. Батьки мало читають дітям, замінюючи книжку перед сном мультиками, влогами. На мою думку, проблема дефіциту сімейного читання призводить не лише до непопулярності книжки в дитинстві, а й до підривання авторитету книги взагалі для особистості».

Олена ГЕРАСИМОВА (Київ).

***

«В наш час читання має дуже складного конкурента: відеоконтент. Короткі яскраві ролики швидко привертають увагу, не потребують особливих знань для пошуку та сприймання цієї інформації, вони продукуються так швидко, що їхня кількість фактично незчисленна і їх не можна додивитися до кінця.

 Тому зараз перед книговиданням стоїть чи не найскладніша задача: перетягти увагу від того, що не потребує знать і зусиль, але легко дає позитивні враження, до того, що потребує тривалого навчання та тренування, щоб почати сприймати інформацію – до читання. Вже з постановки задачі видно, що буде непросто.

Як на мене, порятунок не лише в створенні таких яскравих і захопливих книжок, що вони зможуть привернути увагу дітей, звиклих лише до відео. Тут потрібне формування престижності читання та авторитетності читачів. А це вимагає комплексної роботи письменників, книговидавців, педагогів, бібліотекарів та батьків.

А ще, як на мене, майбутнє за проєктами, які поєднуватимуть книжку, відеогру, анімаційний чи ігровий фільм тощо, щоб охопити й залучити найбільшу кількість дітей, аби ті, хто, наприклад, полюбить мультфільм чи гру, прийшли до бажання прочитати книжку. Звісно, це потребує від письменників і книговидавців нових знань і умінь та об’єднання з фахівцями з інших сфер.

Та перед українським книговиданням стоять й інші, специфічніші проблеми.

В умовах гібридної війни основною зброєю стає інформація та вплив її на свідомість людей. Тож найважливішими є формування критичного мислення і звички брати інформацію з вітчизняних джерел, а не з тих, які можуть бути сформовані недружніми сторонами. Саме читання як вміння сприймати структуровану інформацію є одним з ключів до перемоги. І зрозуміло, що саме в дитинстві формуються звичка читати та любов до книжки.

Звісно, привчання до читання та розвиток критичного мислення – не єдині виклики. Українські книжки повинні просто існувати, для того, щоб мати змогу формувати критичне мислення чи конкурувати з відеоконтентом. Перед українським книговиданням зараз стоїть задача вижити в умовах війни, локдаунів, економічної нестабільності та тиску з боку російського книговидання. І не просто вижити, а видавати доступні для читачів книжки. А тут вже потрібна підтримка держави. Підтримка і видавців, і письменників, і бібліотек»

Оксана ДАВИДОВА (Київ).

***

«Виклики сьогодення для видавництв і типографій бачу в тому, що нове покоління українців все більше використовує комп'ютерні технології, як для розвитку дітей так і для пошуку інформації. Звичайно паперова книга не зникне і буде потрібна як і театр, кіно, чи скажімо музей. Разом з тим нові технології дають можливість сучасну книжку зробити витвором мистецтва і це ми бачимо на прикладі А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги , Старого Лева та ін. Такі книги ніколи не втратять своєї актуальності і будуть передаватися наступним поколінням»

Лариса ДЕМ’ЯНИШИНА (м. Одеса).

***

«Загальна складна соціально-економічна й політична ситуація в Україні та світі; відсутність активної промоції читання з боку держави, суттєвої підтримки видавничої галузі; вкрай слабке просування творчості українських авторів на світовій арені»

Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ (Київ).

***

«Непродумана політика у частині децентралізації сфери культури (закриття бібліотек). Відсутність державної програми підтримки книгарень. Відсутність системної підтримки вітчизняних авторів. Танці з бубоном навколо пільг усього ланцюжка книговидання (можуть дати, а можуть забрати). Відсутність інституту літкритики та його державної підтримки. Відсутність суспільного розуміння ролі й ваги письменників у творенні цінностей, а відтак, брак їх поцінування (без державної підтримки промоції книгочитання, проектів на кшталт «Живі письменники» та низки опосередкованих кроків годі сподіватись на позитивні зміни)»

Жак ЖАБ’Є (м. Львів).

***

«Друкувати поменше книг – перекладів іноземних авторів, а більше – сучасних українських»

Еліна ЗАРЖИЦЬКА (м. Дніпро).

***

«Творити так, щоб завжди давати нові, цікаві і корисні знання своїм читачам. Творити так, ніби вже є державна підтримка на рівні просування українських авторів на світовий ринок. Творити так, ніби вже є масштабне просування книжок видавництвами. Творити так, ніби вже є популярними теми письменників та книжок в медіапросторі».»

Валентина ЗАХАБУРА (Київ).

***

«Найприкріше, що відбувається помітний занепад книговидання в Україні за останні два роки. Тому виникає побоювання за масове, на належному рівні видання книг для дітей. Турбує також незадовільний стан бібліотечної справи в країні. Для письменників залишається викликом створення книг для підлітків – читабельних, сучасних, притягальних для саме для читачів такого віку»

Олесь ІЛЬЧЕНКО (м. Женева, Швейцарія).

***

«Наповнити літературу духовними смислами, стимулювати дітей до розвитку, демократії, толерантності, терпимості і перемоги над негативом. Потрібен герой, за яким підуть юні читачі»

Інна ІЩУК (м. Одеса).

***

«Популяризація читання. Потрібно відновити концепт «Книга – найкращій дарунок» та популяризувати його через сайти подарунків тощо. Бо сайти про книжки читають саме ті, хто любить книгу. Потрібно нести її туди, де вона маловідома. Потрібна державна підтримка українського книговидання саме для дітей. Прозорі конкурси проєктів. Максимально можлива фінансова підтримка. Залучення меценатів та спонсорів».

Євгенія КАНЧУРА (м. Житомир).

***

«Проблема розвитку дитячого читання і популяризації читацької культури; відсутність державних і освітніх програм, спрямованих на розвиток читацької грамотності школярів, підтримку бібліотек, авторів, видавництв»

Тетяна КАЧАК (м. Івано-Франківськ).

***

«Фахове об’єктивне рецензування дитячих творів; незалежна експертна оцінка дитячих книг щодо їх рейтингової оцінки, преміювання; конкурентоспроможність української дитячої літератури/дитячої книжки у світі; художня досконалість тексту для дітей».

Віталіна КИЗИЛОВА (м. Старобільськ).

***

«Надмірне захоплення дітей цифровими технологіями і як наслідок розвиток цифрового недоумства. Глобалізація шкільної освіти, тенденція до інтеграції мови й літератури, що може призвести до нівелювання ролі літературної освіти в розвитку особистості школяра, зашкодити процесу формування його української ідентичності»

Жанна КЛИМЕНКО (Київ).

***

«Дуже багато викликів...

Встояти на ногах молодим видавництвам. Наприклад, “Фонтан казок” не пережив пандемію. “Братське” також зникло. І так далі.

Конкуренція з закордонною літературою (перекладною).

Конкуренція з “дорослою” літературою: бути автором дитячих книжок це немов не так серйозно, як бути автором дорослих книжок. До дитячих авторів менше інтересу у масмедіа.

Впізнаваність авторів та книжок: зараз нема впізнаваності. Потрібно піарити письменників, книжки.

“Допотопні правила” ринку наблизити до цивілізованих: зараз договори з авторами часто підписуються, коли книжка вже вийшла друком, мізерні гонорари за рукописи, видавництва не піарять книжки, які випускають і т.д.

На нашому ринку відсутні літагенти: письменник має бути сам собі літагентом, юристом, піарником і т.д.

Вихід на закордонний ринок: презентувати наші книжки за кордоном, перекладати їх, показувати на міжнародних ярмарках»

Саша КОЧУБЕЙ (Київ).

***

«Нечитання переважної більшості батьків і дітей, книжка перестала бути цінністю, а важливість праці письменника зрозумілою загалові»

Кузько КУЗЯКІН (Київ).

***

«Встояти»

Ольга КУПРІЯН (Київ).

***

«Скочування у кон’юктурщину та графоманство»

Галина МАЛИК (м. Ужгород).

***

«Найбільший виклик для мене, як для авторки дитячої літератури – втриматися на плаву у фінансовому плані, не вигоріти, не зневіритися. Потрібні вищі гонорари, краще розуміння особливостей письменницького фаху з боку видавців, більше можливостей видаватися і видавати різні жанри дитячої літератури від жахастиків до соціальної фантастики. Більше можливостей фахової підготовки для письменників, більше фахових рецензій для оцінки літературного процесу»

Мія МАРЧЕНКО (Київ).

***

«Переборювати упередження до сучасної української літератури. Виділяти різні категорії дитячого, підліткового та молодіжного читання, щоби і видавці, і читачі, й потенційні покупці книг краще розуміли, чого очікувати та що шукати. Знаходити шлях до читача, не вступаючи в конфлікт з цифровими технологіями й не протиставляючи книги та інтернет, але використовуючи нові можливості на користь»

Наталія МАТОЛІНЕЦЬ (м. Львів).

***

«Домінування розважальності, зокрема прагнення авторів сподобатися малому читачеві будь-якою ціною – коли твір «солодкий», а користі для розвитку не дає. Переважання уваги до сюжету, а не до образів героїв твору. Певне ігнорування патріотичною літературою, особливо прикре в постколоніальній, воюючій країні».

Зірка МЕНЗАТЮК (Київ).

***

«Один із найбільших викликів – нерозуміння владою важливості книжки для дітей, відсутність фінансових пільг для дитячої літератури і законодавчих стимулів для розвитку українського книговидання.

Недостатня увага до конкурентоздатності дитячої книги на тлі ігрових та інформаційнх ресурсів Інтернету, падіння читацького інтересу, зниження культури сімейного читання та проблеми з вихованням майбутніх читачів»

Леся МОВЧУН (Київ).

***

«…головний виклик – зниження рівня української книги через брак заохочення. Зниження кількості книг на читача в рік через зниження частки видатків на закупівлю книг для бібліотек, навчальних закладів. Слабкість промоції літератури, відсутність фахової літературної критики»

Марія МОРОЗЕНКО (Київ).

***

«Промоція і поширення сучасної дитячої і підліткової досі лишається найбільшим викликом. Спитайте кого з сучасних письменників знають діти, а їхні батьки. Отож! Промоція «живих письменників» має бути головним пріоритетом держави. Завдяки «Хрестоматії» нарешті відбулась спроба осучаснити українську літературу в молодшій школі. Але цього замало. Звісно, це виклик більше для держави. Видавцям же варто шукати нових способів і шляхів, аби потрапити до своїх читачів. Вірю, що разом усе вдасться»

Анастасія МУЗИЧЕНКО (Київ).

***

«На жаль, у нашій країні професії “дитячий письменник” немає. Нема соціальної захищеності письменника. А тому дитяча література - доля ентузіастів. Не видно й будь-якої турботи від держави і для книговидавців дитячої літератури»

Олексій НАДЕМЛІНСЬКИЙ (Одеса).

***

«Якість друкованої продукції, за винятком відомих і поважних видавництв, недостатня, наприклад, перевидання безпрограшних у сенсі продажу книг як от: збірників казок досить поширене явище, але ці тексти переважно не відредаговані.

Твори зарубіжних письменників (сучасників і класиків) часто перекладені з російського варіанту або переклад низької якості.

Бібліотеки для дітей не завжди орієнтуються, якими книгами поповнювати фонди, тому на полицях багато книг випадкових. Тобто відсутня державна цілеспрямована програма, яка стосується дитячої літератури, дитячого читання та книговидання»

Лілія ОВДІЙЧУК (м. Рівне).

***

«Найбільший виклик – зберегти в дітях людяність та здатність споживати великі текстові обсяги. Для цього, я вважаю, маємо збільшити кількість годин на читання у школі та, можливо, ввести книжкові аптеки, де б дитині прописували книжки від поганого настрою, для вирішення певних психологічних проблем, для покращення комунікації в колективі, розвитку емпатії тощо»

Олена ОСМОЛОВСЬКА (Київ).

***

«Найбільшою проблемою донині залишається донесення книги до споживача – і юного читача безпосередньо, і дорослого, котрий з ним поруч, як важливої ланки у потраплянні «книжкового продукту» до маленького адресата. Йдеться про катастрофічну малу кількість книгарень по країні, а також про невиправдано мізерну підтримку з боку держави бібліотечних фондів і самих бібліотек – осередків просвіти та соціалізації. Крім того, важливо розширювати можливість долучення громадських ініціатив до спільних з бібліотеками та закладами освіти і культури соціально-освітніх програм задля розвитку масового читання як сталої культурної потреби.

Не менш важливим має стати запровадження системи фінансової підтримки авторів (бідово відсутня по факту), особливо таких, котрі мають хист до живого спілкування і активно зустрічаються з читацькою спільнотою. І, звісно, держава має законодавчо усіляко сприяти розвитку українського книговидання задля зростання людини читаючої та свідомої нації загалом»

Євгенія Пірог (Київ).

***

«З’являється багато книжок невисокої художньої вартості, з граматичними огріхами та неякісним оформленням. А ще, шукаючи сенсацій та рвучись чимскоріш «у Європу», автори заходять на «мінні території», які наша мораль не завжди готова і трактувати, і тим більш приймати»

Наталка ПОКЛАД (Київ).

***

«Найбільшими викликами, які нині стоять перед дитячою літературою та книговиданням, безумовно, є цифрові технології та світова пандемія. При цьому світова пандемія виступає фактором ще більшого посилення позицій цифрових технологій.

Непродумана політика держави у питанні підтримки авторів та книговидання веде до поглиблення кризи в цій галузі»

Віра ПРАВОТОРОВА (Київ).

***

«Шукати нових авторів. Публікувати не розкручених авторів».

Ольга РЄПІНА (м. Дніпро).

***

«Інтернет, гаджети, електронні іграшки».

Галина РОДІНА (Київ).

***

«Глобалізація і недостатня державна підтримка видавництв та бібліотек».

Роман РОСІЦЬКИЙ (м. Зборів).

***

«Продавці книг пасуть задніх. Покупець еволюціонував, видавець так, а продавець ні. Зараз продавці книжок вимирають, як динозаври. Книжки продавати нікому. Книги перекочували в магазини типу FMCG. Залишається видавцям робити книгу, яка сама себе продає: розкручених авторів; світові бести; вчимось читати, писати; динозаври; поні; книга для дівчат і т.і. А видавати Твори вже небезпечно, бо продавці книг не читають і їм ні про що розповідати шукаючим»

Олег СИМОНЕНКО (Київ).

***

«Відсутність інтересу до читання у дітей і об`єктивної промоції дитячих книжок.

Химерне поповнення фондів бібліотек, особливо шкільних і сільських, якісною та різноманітною літературою.

Сумнівні, а іноді і руйнівні для дитячої психіки теми в дитячій літературі та їх активне просування»

Ольга СІМОНОВА (Київ).

***

«Вихід за класичні рамки і пошук нових тем і форм, однозначно веселі й смішні книжки-картинки для дітей — їх хочеться більше, небанальні персонажі (хочеться відходити від тітоньки Сови, котиків, ведмедиків і вовчиків й натомість створювати нових, яскравих, харизматичних персонажів казок), менше дидактики, більше розваг, книжка як пригода, книжка як феєрверк емоцій, книжка, яка викликає сміх, подив, книжка, яку хочеться перечитувати ще.

На плечі видавців також лягає питання популяризації читання, читання батьками для дітей, позиціонування книжки як цінності, читання як одного з якісних варіантів дозвілля, імовірно, це і пошук форматів відкритих читань, перформативних читань, публічних читань дітьми для дорослих.

Хочеться, щоб в діджіталізованому світі діти все ж вибирали книжку. Одне із завдань видавців і письменників, думати, як це зробити? Як зробити так, що батьки обирали купити досить дорогу дитячу книжку, а не чергову іграшку? Ця культура читання і промоція читання — у фокусі має тримати не лише дітей, але й батьків, бо батьки обирають»

Слава СВІТОВА (Київ).

***

«Найбільшим викликом є итримати чергову економічну кризу і довести свою конкурентну здатність на українському ринку. Якщо переживемо це, переживемо все»

Юля СМАЛЬ (м. Вайден, Германія).

***

«Найбільший виклик у літератури один: вона стрімко програє новим технологіям. Діти, які бачать мультики та ігри на гаджетах раніше, ніж книжки, не мають навички оживляти слова силою уяви, і через це їм читання «нудне», не динамічне. Та це проблема всього світу.

В Україні є кілька власних, специфічних викликів:

- низький рівень достатку населення, через що потенційні споживачі не можуть постійно купувати книжки і підтримувати гривнею книговидавців та творців літератури;

- низький рівень читацької культури серед дорослих;

- вітчизняні автори все ще не здатні витримати конкуренції зі світовими (і тому їм потрібно читати більше світової літератури свого жанру, аби знати сучасні тенденції і, можливо, за потреби включати їх у свою творчість);

- брак фахових редакторів у дитліті, які могли б гарні ідеї авторів доводити до досконалості»

Анна ТРЕТЯК (Київ).

***

«Дозволю собі обмежитися лише однією заувагою. Фактично, зменшується сумарний потенціал читання в Україні. Більшими темпами девальвується жанр поезії. Сучасна практика викладання (текст, контекст, підтекст…) та суспільного «оцінювання» літературних творів (фестивалі, конкурси, премії, рейтинги…) заганяють поезію до ніші молодшого шкільного віку, з усіма негативними наслідками. Не місце розводитися щодо важливості саме поезії для формування багатогранної особистості – за умов фактичної наявності таких тенденцій, як ентропізація, спрощення, примітивізація загалу.

На цьому шляху чимало роботи. Але, для початку, варто було б, при заснуванні будь-яких форм «змагальності» літературних творів, передбачити наявність двох окремих головних номінацій – «Прозові твори» і «Поетичні твори». Попри єдину вербальну матерію висловлювання, це – окремі галактики у єдиному Всесвіті. Навіть побіжний погляд на таке «розмежування» засвідчить позитиви усвідомлення поетичної творчості як окремого об’єкту уваги: у шкільній сфері, у спілкуванні дітей та підлітків, в родині, у письменницькому, літературознавчому, видавничому та експертному середовищі тощо»

Григорій ФАЛЬКОВИЧ (Київ).

***

«Діти дедалі менше читають, віддають перевагу відеоіграм, фільмам, мультфільмам, соціальним мережам. Для дітей книжка вже не є ані джерелом знань, ані приємністю, ані розвагою, а літературні герої перестали бути для них прикладом»

Роксана ХАРЧУК (Київ).

***

«Дитяча література і досі має для суспільства вторинне значення. А має бути на першому місці. Які смисли нині закладаємо, які стратегічні цілі вкладає в себе сьогодні дитяча книжка – такий результат завтра і отримаємо»

Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ (Київ).

***

«Найбільший виклик – протистояти індустрії мультиплікації, якість якої не завжди висока, а захоплює вона дітей більше, ніж книга. Особливо тих дітей, які іще не навчилися читати. Книга має бути надзвичайно цікавою, захопливою, яскравою – такою, щоб її захотілося не випускати з рук, доки не прочитаєш, не перечитаєш знов і знов»

Оксана ШАЛАК (Київ).

***

«Не втратити тих позицій, що вже напрацьовані, розвивати і далі конкурентноспроможність наших книжкових видань, підтримка авторів і створення для них кращих умов оплати праці у книговидавничій сфері. Потрібно ще більше медіаресурсів для популяризації читання, популяризації бібліотечних просторів, популяризації сучасниз авторів»

Аліна ШТЕФАН (м. Дніпро).

***

«Розвиток сучасної української літератури, особливо за кордоном, тобто можливість бути почутим в інших країнах світу, допомога сучасним авторам, мотивація та заохочування до читання, мотивація авторів – наприклад, у підніманні тем, які важливі саме сучасним дітям та підліткам.

Формування сучасних читацьких залів, клубів читання та мистецьких подій, пов’язаних з книгами, які були б цікавими насамперед дітям та підліткам – зустрічі з авторами в ігровій формі: книжкові маскаради, літературні квести, імпровізації, постановки тощо».

Наталя ЩЕРБА (м. Івано-Франківськ).

***

«Література для дітей та юнацтва, на нашу думку, нині знаходиться в своєму розквіті. Щороку на літературній карті з’являються нові імена дитячих письменників, розширюється тематичний і стилістичний діапазон їхніх творів. Водночас у добу інформаційного суспільства очевидним є явище зниження в дітей інтересу до читання книг. Відтак одним із завдань сучасної шкільної літературної освіти є методично продумана організація освітнього середовище та підготовка якісного навчального забезпечення шкільного курсу літератури для ефективного розвитку читацьких, пізнавальних інтересів сучасних школярів, формування компетентних читачів»

Таміла ЯЦЕНКО (Київ).