Десятирічна Аліна Басірова – ученця спеціалізованої школи №173 міста Києва.

Дівчинка захоплюється історією та малюванням. А ще дуже любить читати про подорожі у часі, котрі дають змогу і пофантазувати, і дізнатися багато цікавого про те, трапилися в минулому насправді.

Ось чому її зацікавила творчість Олександра Гавроша, письменника, який доклав багато зусиль, аби на сторінках дитячих книг ожили герої української минувшини.

КЛЮЧ сподівається, що усім буде цікаво знати, як саме з’явилася ідея чудового циклу О. Гавроша «Музей пригод» і що чекає на відданих читачів письменника найближчим часом.

– Я дуже люблю читати ваші книги. Вони такі кльові! Там можна знайти і пригоди, і захопливі історії героїв. А найбільше мені сподобалось те, що можна потрапити у портал переміщення в часі. Я, наприклад, дуже люблю історію та історичні події, і теж би дуже хотіла потрапити в іншу епоху. Ех, пощастило вашим героям, що вони це змогли зробити! Мені цікаво, що Вас надихнуло написати такі круті історії?

«Надихнуло мене те, що я теж залюблений в історію. І про минуле мені цікавіше писати, ніж про сучасність. Тим паче, що наша справжня історія недостатньо прописана в українській літературі для дітей. Тому захотілося розповісти юним читачам про нашу справжню минувшину, але зробити це нетрадиційно, легко, захопливо, у вигляді пригод сучасників, які несподівано потрапляють в історію.

Такі переміщення у часі – давній літературний прийом. Згадаймо відомий роман Конан Дойля «Загублений світ», написаний понад століття тому. Були і в нашій літературі такі мандрівки у часі. Так, Володимир Владко у романі «Нащадки скіфів» розповів про давню Скіфію на теренах України.

Я ж прагнув висвітлити ті постаті і події, які ще не були охоплені в українській літературі «попаданцями», як нині характеризують мандрівників у часі. Нині це вже окремий рівноправний жанр. Тому мої герої «Музею пригод» вивчають першу друкарню у Києво-Печерській Лаврі, пробують урятувати Тараса Шевченка від арешту, подорожують у 1939 рік до Карпатської України, є свідками на весілля Івана Франка у Києві. Видавництво «Фоліо» підготувало до друку «Замок любові» – вже п’яту частину цього книжкового серіалу – із подорожжю в наше середньовіччя. (Всього за авторським задумом має вийти сім повістей).

Своє завдання я бачу не тільки в створенні захопливого чтива. Насамперед прагну подати читачеві у доступній формі необхідні знання про певний період нашої історії».

– Скажіть, які книги Ви читаєте? Можливо, є улюблений жанр?

«Я читаю різні книжки. Головне, аби твір був якісним. Із задоволенням, наприклад, беру до рук класику – те, що пройшло випробування часом. Певна річ, що працюючи над «Музеєм пригод» читаю все, що можу знайти про той період історії, над яким працюю. Щоб написати одну власну книжку, доводиться перечитувати сотню інших».

– Чи будете ще про когось із відомих українських постатей писати книги?

«Обов’язково! Так сталося, що пишу про відомих людей не тільки дитячі твори, але й дорослі (маю роман про Тараса Шевченка «Донос») і чимало п’єс – про князя Корятовича, закарпатського будителя Духновича, художника Адальберта Ерделі.

Художня біографістика – нині популярний жанр не тільки в літературі, але й у кіно. Людям цікаві справжні історії видатних постатей, дізнаватися, що вони теж страждали, зазнавали невдач, але все-одно увійшли в історію людства».

– Чи є вас якісь ритуали перед написанням книги?

«Я не забобонна людина. Якихось особливих ритуалів у житті не маю. Перед написанням книжки мені важливо глибоко зануритися в матеріал, добре розібратися в ньому і мати можливість повної концентрації на тривалий період. Аби нічого не відволікало від творчого процесу, коли письменник перетворюється у творця».