|
«…Всюди можна побачити, якщо тільки в тебе є на це очі, блискучі Різдвяні гаї, прозорі марципанові замки – одне слово найдивовижніші, найчудовіші речі». Е.Т. А. Гофман «Лускунчик і Мишачий король», переклад Є. Поповича.
По-перше, це надзвичайно оптимістична історія, а формування оптимістичного світосприйняття учнів як ніколи на часі для нас. Адже песимізм – не спосіб здолати ворога. Причому гофманівська різдвяна казка не просто дуже світла, це немов світло, що прорвалось крізь густу темряву. І тим вона ще оптимістичніша, бо дає надію, що, якою б темною не була ніч, світло її завжди перемагає. По-друге, твір цей – літературний «антифобіант» (за аналогією до «антидепресант», термін К. Богун [2]), просто реальна знахідка для нас у час війни. Бо вчить протистояти страху, не боятися темних сил, які зазіхають на світ добра (Мишачий король та його військо символізують усіляке зло, кероване тим, хто взагалі не має права бути у владі). Як зазначає Т. Бакіна, «зооморфний обрaз королеви Мишильди тa ïï підземного королівствa, причини конфлікту із людьми, способи його вирішення у Гофмaнa мaють бaгaтознaчний, символічний xaрaктер, по-різному зчитувaний, і як безжaльнa іронія щодо зaзіxaнь нa тотaльну влaду, і як безневиннa ситуaція дитячоï гри» [1, с. 30]. І що не менш важливо – казка в дуже тактовній формі (не прямими напучуваннями, як це й властиво високій художній літературі) вчить не боятися темряви. Позаяк майже всі основні події не просто відбуваються в темну пору доби, а головні персонажі перемагають пітьму як у прямому, так і в переносному значеннях слова. По-третє, «Лускунчик» – яскрава історія про емпатію. А «емпатія - це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє бути не самозакоханими самітниками» (Ніл Ґейман) [6]. Те, як Марі щиро співпереживає Лускунчику, не може не викликати захоплення. А ще – це історія про взаємодопомогу, яка робить справжні дива. У ході викладання казки варто увиразнити, як самовіддано допомагають одне одному Марі й Лускунчик, та наголосити, що саме така їхня активна взаємодія стала запорукою перемоги над Мишачим королем і його військом. По-четверте, казка вчить бути справжніми бійцями, не здаватись попри найскрутніші обставини. І в найстрашніших умовах намагатися втримувати психологічний баланс, щоб робити те, що маєш робити. Матеріал твору дає нам широкі можливості для формування психологічної пружності наших учнів. Докладніше про особливості такої роботи, прийоми і види навчальної діяльності можна прочитати в нашій статті [11]. Зокрема важливо звернути увагу на епізоди, в яких і Марі, і Лускунчик виявляють психологічну стійкість (поранений Лускунчик жертовно вступає в бій з мишачим військом; Марі, щоб урятувати героя, таки вгамовує страх і кидає черевичок у «найгустішу купу мишей, просто в їхнього короля» (тут і далі переклад Є. Поповича [4, с. 31]). І п’яте. До того ж ця історія ще й гендерно збалансована, і не лише тому, що головні герої – Лускунчик і Марі. Серед персонажів чимало осіб і жіночої (мати й сестра Марі, Пірліпат, королева, Мишільда, сестри Лускунчика), і чоловічої статі (тато й брат Марі, дядечко Дросельмаєр, король, звіздар, годинникар). Можна ще багато продовжувати, чому. Але те, що актуальність твору зросла для українських читачів ще більше у зв’язку з нашою воєнною ситуацією, не помітити просто неможливо. І психологи, і дитячі письменники взагалі стверджують, що під час війни і дітям, і дорослим дуже потрібні казки.
Майстерний переклад казки Є. Поповича в ніжному скороченні є в нашому підручнику для 5 класу [8]. Зокрема і за цей переклад Є. Попович отримав найвищу перекладацьку премію – імені М. Рильського. Варто зазначити, що вперше в цю перекладацьку версію, здійснену ще в 1979 році, нами внесено редакторські зміни, пов’язані з необхідністю збереження змістової точності, національного колориту оригіналу. Саме тому перший розділ, поданий у підручнику, має назву не «Новорічний вечір», як було в попередніх виданнях, а «Святвечір», як і є в тексті Гофмана (Der Weihnachtsabend). Як відомо, події казки відбуваються не на Новий рік, а саме на Різдво. Відповідно це й відтворено у відредагованому нами перекладі (замість слів Новий рік і новорічні свята юні читачі знайдуть Різдво й різдвяні свята, як і є в першотворі). І Діда Мороза п’ятикласники також не зустрінуть у цьому варіанті перекладу, а про персонажів гофманівської казки прочитають таке: «…діти знали, що тато й мама купили їм усі ті чудові подарунки, які вони замовили, але знали й інше: що їх принесе добрий і щедрий святий Христос» [8, с. 203] (в оригіналі Heilige Christ). Отже, учням буде зрозуміло, чому казку Гофмана називають РІЗДВЯНОЮ. На такі особливості редакторської підготовки тексту звертаємо увагу в методичному керівництві до нашого підручника [10, с. 28]. Здогадуємось, що скутий вимогами тоталітарної системи, Є. Попович мусив таки замаскувати різдвяну казку під Новий рік із Дідом Морозом. Н. Лєпухова зазначає, що заміну Weihnachten на Новий рік тут «можна тлумачити як лінгвокультурологічну адаптацію до сучасної перекладачу української культури, в якій свято Нового року відігравало для дітей більшу роль, ніж свято Різдва на фоні тогочасної антирелігійної ідеології» [12, с. 91]. Узагалі переклад читається легко й дає можливість відчути всю чарівність Гофманового твору. Розподілити матеріал до уроків можна таким чином: Урок 1. Ернст Теодор Амадей Гофман. «Лускунчик і Мишачий король». Реальний світ і вигадка в казці (початок читацької подорожі). Урок 2. Образи Марі й Лускунчика, їхня непохитність у скрутних обставинах. Взаємодопомога як запорука успіху в боротьбі проти Мишачого короля. Фантастичні перетворення персонажів. Урок 3. Битва добра і зла. Символічний образ Різдва, різдвяної ялинки. Урок 4. Утвердження у творі ідей оптимізму, добра, людяності, любові. Значення мрії в житті людини [9]. Щоб учні відчули національний колорит казки та її символіку, на першому уроці доцільно подати фонові знання про особливості святкування Різдва в Німеччині, звернути увагу на те, що Гофман відображає національні традиції і звичаї, характерні для різдвяних свят. Так, невипадково історія образи Мишільди пов’язана саме з тим, що їй не дісталась запашна ковбаса, яку так любив король. Адже, готуючись до святкування, німці не лише випікали хліб, варили пиво, а й виготовляли ковбаси. Також варто звернути увагу школярів на значення горіха як символу родючості, довголіття та прихованої мудрості [1, с. 29]. Так, Т. Бакіна зазначає, що горіхи вважались німцями сакральною різдвяною їжею, «звичай гризти різноманітні горіхи в колі родини, друзів, на зібраннях молоді поширений на багатьох європейських територіях і продуктивний дотепер» [1, с. 29-30]. Тож, ґрунтуючись на різдвяних традиціях, Гофман увів у свій твір казку про надміцний горіх Кракатук, який володіє чарівною силою. Дуже популярними на Різдво серед німців і зараз є лускунчики, але їх уже нечасто використовують як інструмент для розколювання горіхів. Декоративними фігурками, на створення яких надихнула казка Гофмана, прикрашають ялинки, оселі, вітрини крамниць, площі та вулиці міст. У Німеччині навіть є Музей Лускунчика.
У підручнику ми подаємо методичну систему, яка забезпечить творче опрацювання казки. Представлено різнопланові запитання й завдання: репродуктивні, творчі, ігрові, інтерактивні, спрямовані на розвиток виразного читання, критичного мислення, мовлення. Також є прогностичні, які націлюють учнів на висловлення передбачень, як далі розвиватимуться події твору. Наприклад, перед «Казкою про твердий горіх» подаємо таке:
Значної ваги надаємо розвитку емоційного інтелекту учнів:
Крім того, підручник містить завдання, які заохочують до виготовлення різних саморобок на літературні теми, наприклад:
У ході вивчення твору доцільно використати ілюстрації українських художниць М. Пузиренко (яка саме за ілюстрування казки Гофмана внесена до Почесного списку Андерсена), С. Железняк, а також зарубіжних – наприклад, американки Р. Греф, богемського художника А. Шайнера та інших. Як ілюстративний матеріал до уроку можна запропонувати й інтерактивне видання «Лускунчика», підготовлене видавництвом «Біла Сова» [5].
Отже, головна наша мета в процесі викладання літератури – не комікс заради коміксу, а комікс як засіб привернення (або повернення) уваги до художнього твору. На підсумковому етапі вивчення повісті-казки цікавою також може бути робота за плакатом, створеним на основі малюнка всесвітньо відомого мультиплікатора Хаяо Міядзакі. Повторити й узагальнити вивчене допоможуть такі запитання та завдання [8, с. 256-257].
Плакат на основі малюнка Хаяо Міядзакі
Отже, вивчення казки «Лускунчик і Мишачий король» може стати для п’ятикласників і яскравою читацькою пригодою, і зануренням у світ різдвяних див, і пізнанням цікавинок німецької та рідної культур. А головне – сходинкою до особистісного зростання й психологічною підтримкою, так потрібною нашим учням і під час війни, і в поствоєнному світі.
Список використаних джерел
Жанна КЛИМЕНКО, докторка педагогічних наук, професорка кафедри методики викладання світової літератури Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.
|
Уперше до шкільних програм саме для текстуального вивчення в 5 класі введено казку «Лускунчик і Мишачий король» [7]. Раніше вона була представлена лише в списку для позакласного читання. Чому цей романтичний твір Гофмана зараз саме те, що треба українським школярам?
Особливу роль у творі відіграє ялинка як символ Різдва, різдвяного дива. Ось як колоритно її описує Гофман: «Велика ялинка посеред вітальні була рясно обвішана золотими й срібними яблуками, і на кожній гіллячці, наче пуп'янки й квітки, вабили око обцукровані мигдалеві горіхи, барвисті цукерки та інші ласощі. Проте, мабуть, найбільшої краси ялинці додавали сотні маленьких свічок, що, мов зірочки, поблискували в її темному вітті. Ялинка променіла ними і привітно запрошувала дітей натішитися її квітками та плодами» [4, с. 7]. Учням можна розповісти, що ялинка не завжди була атрибутом Різдва. У Німеччині її стали масово ставити у своїх домівках і оздоблювати вже в ХІХ ст. І саме з Німеччини ця традиція помандрувала до інших європейських країн. Гофман зображує, як традиційно в ті часи німці прикрашали свої ялинки – яблуками, що символізували біблійний фрукт, горіхами, солодощами, свічками. П’ятикласникам буде цікаво дізнатися, що подібне оздоблення лісової красуні було популярним і в Україні. Такий висновок вони зможуть зробити й самі, зокрема порівнявши два описи святкового деревця – гофманівський і поданий в галицькій пресі 1907 року: «Поряд із яблуками на ній висять золочені горіхи, помаранчі, вже у власному кольорі, фініки, печиво. На ній можна побачити троянди з цукру – оздоби з великоднього торта, заховані ощадливою мамою, квіти, виготовлені з білої шкіри, й пуп’янки тюльпанів з тонкого білого паперу…» [3]. Прикметно, що саме з ялинки в казці починаються дивовижні події, адже під цим різдвяним деревцем Марі вперше побачила Лускунчика.
Варто також ураховувати зауваження психологів про те, що зараз у дітей різного віку спостерігається брак концентрації уваги та уяви, саме тому учні краще сприймають зображення, зокрема й комікси [13]. У зв’язку з цим на допомогу вчителю можуть прийти сторінки коміксів, які ми ввели в наш підручник майже до кожного прозового твору. Так, спеціально до вивчення казки Гофмана було створено комікс за уривком цієї казки (автор сценарію – Ж. Клименко, художниця – А. Кравець) [8, с. 252-253]. В основу коміксу ліг матеріал розділів «Лускунчик», «Дива», «Битва», «Хвороба» і першої сторінки «Казки про твердий горіх». Є чудовий англомовний комікс американської художниці Н. Ендрюсон (видавництво First Second), уривки якого можна використати з метою привернення уваги до самого твору Гофмана [14]. Наприклад, дати учням такі завдання:
Коментарі до статті