«… Розумієте, я дуже відповідальна людина: коли за щось беруся, то мушу це вивчити досконало. І коли я почала писати, то багато читала матеріалів з педагогіки, історії літератури; перечитала усі праці Маршака, Чуковського. Книжка останнього «От 2 до 5» у мене була і є настільною книгою.

У літературі для дітей є цілий ряд прийомів, які використовуються залежно від віку потенційного читача – для найменших, середніх школярів, котрі вже просто не годяться для старших. Для кожної вікової групи є свої понятійні ряди, інший мовний арсенал, запас слів, інша синтетика твору, різні синтаксичні будови. Для найменших дітей треба писати короткими реченнями, вживати менше означень, прислівників та прийменників, головну роль повинні грати дієслово та підмет… Тобто, розумієте, це ціла наука.

Крім того, я вважаю, що письменник, який пише для дітей, повинен бути цікавим і дорослому читачеві. Ви подивіться, «Алісу в країні чудес», «Робінзона Крузо» цікаво читати у будь-якому віці, хоча, приміром, останній твір не писався для дітей, але вважається дитячою книжкою. Вся справа у рівні викладу. Він має неабияке значення.

Пару років тому до Львова приїздили письменники та літературознавці з багатьох країн Европи. Було багато зустрічей та дискусій. Так от, у Европі зараз не відділяють літературу для дітей від загальної літератури.

Вони кажуть, що це все література, а хто що обирає читати – його особиста справа. Мовляв, сама книжка, своїм оформленням, зовнішнім виглядом повинна вказувати свою адресу. Для мене це спірне питання і тут є багато аргументів «за» і «проти» такої думки, але в одному я згідна – вся література повинна бути цікава дорослому читачеві.

А взагалі-то, я бешкетниця…

Це як?

Люблю бешкетувати у своїх творах. Часто «протягую» там речі, які дітям не зрозумілі, вони «не прочитуються» ними. А от для дорослих – це натяки на день сьогоднішній, щоб їм теж було цікаво.

Мені часто розповідають, що коли батьки читають дітям «Злочинців з паралельного світу», то малеча регоче в одних місцях, а дорослі – зовсім в інших. І ось це мені й подобається.

Це так як і з «Маленьким принцом» Сент-Екзюпері…

Так, він набагато глибший, ніж здається на перший погляд. Там є яскраві філософські моменти, які, між іншим, повинні бути присутні у кожній дитячій книжці. Я вже не кажу про дидактику.
Знаєте, ще років 20 тому, коли я тільки починала, то взагалі була дуже великим противником прямої дидактики в дитячих творах. Але з часом я трошки порозумнішала (посміхається), і зараз бачу, що дидактика теж потрібна. Деякі діти не сприймають алегорії, їм треба чітко написати – це можна робити, а це ні. Та відверто кажучи, я так не вмію і не люблю писати. Тобто напевне змогла б, але це мене не бавить.

З тексту помітно, що Ви досконало знаєтесь на віковій психології. Це досвід, знання чи щось інше?

Тут мабуть усього потрошки. Колись я товаришувала з двома «фройдистками». Дуже вже вони захоплювалися цим вченнями, носилися з тим Фройдом, як дурень з писаною торбою, і всіх тестували. Якось і мене вмовили. Виявилося, що у мене (за їхніми словами) у підсвідомості є відкрите віконце у дитинство. У дорослих таке зберігається рідко – знову ж таки за Фройдом. Воно не замулилося, його не закрили життєві негаразди та нові враження. Мабуть тому, що в мене було дуже щасливе дитинство – спокійне та яскраве.

Коли Ви це усвідомили?

Мабуть, коли мені було вже під 30.

Мене виховували з любов'ю, багато читали. Моя покійна мати за фахом педагог, все життя вчителювала. Батько мав дві вищі освіти, був дуже освіченою людино, вченим агрономом, виноробом. Він складав маленькі віршики, гарно малював, навчив мене грати в шахи. Тобто я росла в інтелігентній родині.

Спершу ми жили в Бердянську. У 1964 році, коли мені було дванадцять, батька перевели в Закарпаття, де він керував Середнянським винрадгоспом. Ми були забезпечені, адже цей радгосп був одним з найбільших в Україні. Але, на щастя, з мене не виросло ні егоїстки, ні сибаритки.

З дитинства я пам’ятаю все: не просто події та вчинки, а емоції, переживання, пам’ятаю, що мені подобалося, а що – ні, що хвилювало, і що залишало байдужою. І от коли я сідаю писати книжку – стрибаю туди, пишу як для себе маленької.

Не знаю, напевно ще ніхто так не самовизначався. Зазвичай кажуть, що писали для своїх дітей. Звичайно, я також, мене діти теж спонукали писати. Але от мій головний орієнтир-мірило – це моє дитинство, я стрибаю туди, там мені все зрозуміло, все ясно, все яскраво...»

Джерело:
Тужанський Д. Галина Малик : «Я пишу як для себе маленької»: [Електронний ресурс] / Д. Тужанський // Закарпатський інформаційно-діловий портал «Мукачево.net». –  23 берез. - 2010. – Режим доступу : http://www.mukachevo.net/ua/News/view/25906