Даринка Стус навчається у четвертому класі приватної початкової школи MySchol міста Ужгорода.

Дівчинка мріє у майбутньому стати письменницею. Розповісти найцікавіші у світі історії та виразити в слові найнеймовірніші почуття.

Нині вона захопилася яскравою самобутньою творчістю дитячих письменників Закарпаття. Особливо вразили її високомистецькі й водночас такі грайливі та невимушені твори Лідії Петрівни Повх.

КЛЮЧ певний, що не лише Даринці, а й усім нам буде цікаво знати, як саме й коли у душі пані Лідії народилася Поезія та чи бува не ранили її перші критики.

– Чи пригадуєте Ви, коли був написаний перший вірш?

«Свій перший вірш я написала, здається, у вісім чи дев’ять років. А було це так.

Нам у школі задали намалювати вдома пейзаж. Я намалювала два високі дерева, яким вітер нагинав крони. Потім, так сталося, я намалювала деревам очі та роти, і дерева не то перемовлялися, не то творили щось вітрові. Тільки… Про що ж ті дерева перемовляються? І я швиденько придумала два рядки і записала їх під малюнком…

Це і був мій перший вірш. Він загубився у часі. Як і малюнок».

– Хто був першим критиком Ваших віршів?

«Коли в мене віршів уже назбиралось, я принесла їх своїй першій вчительці. Вона прочитала їх уважно, похвалила, десь щось виправила. А коли в школі було свято, вона попросила мене прочитати один із них зі сцени.

Свято було в клубі, батьків зійшлось багато. Я вийшла на сцену і заціпеніла зі страху: не «йшли» мені слова, у горлі пересохло, а пам’ять – чиста дошка… Я довго не думала, а тут, на сцені, щось швиденько склала про «сніг, що тихо падає до наших ніг», «про дядька тетерева, що лічить вдень дерева», і швидко проказала та й побігла за куліси… І були оплески!

На другий день вся школа знала, хто серед дітей є поет. «Поетко, напиши щось про нашу школу!», «Про математику!», «Про те, як ми ходили у похід».

– Я знаю що у вас є багато віршів про школу, у якій збірці можна про них прочитати?

«Ці вірші можна прочитати у збірці, котра так і називається – «Вірші про школу».