Дебютна повість Віктора Полянко «Приборкання Кичери» – переможець конкурсу «Дитяча Коронація слова»-2021 у номінації «Повісті». Рукопис привернув увагу експертів (серед яких мала честь бути) найперше чітким і природнім україноцентризмом героїв: межі українського світогляду (і світу як такого) постають тут як єдино можлива буденність, а правильність і обов’язковість поваги до них, відстоювання своїх завоювань – єдиний спосіб вирішення питання. Вирізняло повість і те, що текст був гарно написаний, легкий, динамічний, із яскравими мовними партіями герої, направду різними характерами дорослих і дітей та пригодами, що захоплюють дух.
Після виходу 2022 р. у серії «Дитяча коронація слова» київського видавництва «Ліра» повість прийшла до широкого читача, заполонила уяву дітей і викликала резонанс серед дорослої аудиторії. Відтак можемо з радістю засвідчити, що в літературі для дітей України з’явився цікавий самобутній автор, а малі читачі отримали твір, вартий безцінного часу їхнього дитинства.
Сюжет повісті розвивається за класичним зразком «подорожнього щоденника» та з дитячою докладністю й безпосередністю (бо мовиться від імені десятилітнього Мирося) покроково описує похід родиною в Карпати. Але поступово доволі буденна мандрівка перетворюється у справжній «кіношний» квест, у якому сплітаються історія та містика, політичні й особисті таємниці, екологія довкілля та духу. Читач буквально поринає у вир подій!
Беззаперечним успіхом автора, на мій розсуд, є вихоплена з життя (підозрюю, власного) та високо художньо відтворена атмосфера природної родинності в творі. Тато Дмитро, мама Оля, Мирослав і трирічна Яринка – зовсім не «лакована» ідеальна сім’я! Кожний із них – беззаперечно складна і далека від досконалості особистість. У кожного свої наміри та очікування, бачення життя й близьких. Але разом вони – Сила! І це «разом» на очах маленького читача виявляється в дуже буденних у дитячому досвіді речах: вмінні поступитися, вибачити, допомогти, посміятися й поплакати, взяти на себе рішення й розділити спільний страх тощо. А ще – у здатності до спільної! Гри (а не лише приготуванні їжі чи т. п. «серйозних» справ). Бо саме так, коли дитяча гра й дорослі обв’язки для усіх у родині однаково! важливі й захоплюючі, формується спільний світогляд, передаються цінності та постають характери.
На своєму шляху герої стикаються з низкою неочікуваних (та що там, – неймовірних!) локацій і абсолютно буденними персонажами, котрі при ближчому знайомстві виявляються зовсім не тими, ким так природно здавалися. Найяскравіша серед них – Катерина, місцева «бізнесова» жіночка, за надміру крикливою зовнішністю та поведінкою котрої криється «ватний» світогляд, невиправно спотворена радянщиною душа та звичайна людська непорядність і жорстокість. Всі інші другорядні персонажі у повісті, на жаль, прописані поверхово й лише відіграють відведену їм сюжетом роль.
Окремо варто спинитися на мові твору. Найперше – на природності діалогів та внутрішньої мови героя-дитини у творі. Здебільшого читач перебуває у родинному колі Мирося й мимоволі піддається магнетизмові їхньої «вічної» незмовкної балаканини про все на світі! Усі щасливі сім’ї, переконана, впізнають себе у цьому живому плині теревень, де серйозне та кумедне сплавилися на віки-вічні, а дитячі питання перетворюються на справжні дорослі відкриття. Водночас, кожний член родини має неповторне мовлення. У Яринки воно ще формується, як і її характер, тато схильний «зависати» у своєму внутрішньому «я», а мама – відверто кепкувати й «роздавати розпорядження». Натомість Мирослав підкуповує щирістю своїх зізнань читачеві та вмінням модерувати загальну розмову, природньою здатністю «вписуватися» у ситуацію так, аби кожний задіяний почувався добре, – отим винятковим даром, що називають «чуйність». Чимось він навіть нагадав мені Гекльберрі Фінна: спокійним і трішки зверхнім аналізом дорослого життя, здатністю співчувати, бажанням зрозуміти і потребою діяти, зрештою, абсолютною самодостатністю та невиправною довірою до світу.
У дорослого читача може викликати питання мовлення пані Катерини, котре є відтворенням відвертого пащекування російсько мислячої людини над українською мовою, а навіть не власне суржиком. На скільки знаю, це перший випадок використання такого роду художнього засобу в тексті для дітей. І на мій розсуд зроблено це вміло та цілком виправдано. Спотворене мовлення відтворює спотворену душу персонажа.
Про повість Віктора Полянко можна писати ще багато, бо в ній автор порушив чимало складних питань нашого сьогодення та художньо тонко змалював образ сучасника. Але мені цей текст найбільше запам’ятався непідробною дитинністю світовідчуття автора. «Підкорення Кичери» занурює читача у вітаїстичний, сповнений гри та руху, довіри до Божого світу та любові світ Дитинства, де завжди можливо все, а все, «що ще буде», обов’язково станеться на краще.
Переконана, що нині, коли війна нівечить дитинство тисячам українських дітей, ця книжка може стати «місцем сили» для багатьох. У ній достатньо любові, родинності, віри у перемогу добра та радості.
Хочеться вірити, що письменник, попри всі складнощі українського воєнного сьогодення, продовжить писати та подарує юному читачеві нові життєствердні, захопливі та яскраві твори.
Наталя МАРЧЕНКО.
Коментарі до статті
Розмову експертів "Коронації слова" навколо повісті можна переглянути тут: https://www.facebook.com/watch/live/?ref=watch_permalink&v=440607234290904
Послухати автора та побувати на презентації повісті в у Центральній міській бібліотеці для дітей рідної авторові Олексадрії можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=Z_T72On3F8s
Віктор Полянко - цікавий блогер.
Чимало про письменника, а також про веломандрівки, історію та краєзнавство та багато іншого дізнаєтеся у його блогах:
http://mandrivnik.net/,
https://nivrokoo.wordpress.com/,
https://ukchess.wordpress.com/,
https://victorpolyanko.wordpress.com/