Слухати

Цвяхи

Перша дивина трапилася, коли до Сема в гості приїхав дід — до речі, теж Семен. Два Семени обожнювали дуркувати разом. Часом це дуже не подобалося мамі, але й не зупиняло реготу обох жартівників.

Дід Семен постійно вигадував цікавезні завдання. Цього разу він вирішив змайструвати з онуком дерев'яну годівницю для курчат. Насправді дідусь не мав жодних птахів, проте його друзі облаштували в себе на дачі невеличку ферму. Там мешкали кури, перепілки й кролі. Дідусь розповів, що вже зовсім скоро з яєць вилуп­ляться курчата. І саме для них потрібно зробити «дуже потрібну річ».

Сем зрадів можливості помайструвати. Він змалечку любив забивати цвяхи та що-небудь лагодити. До того ж це був гарний привід швидше поїхати в гості й потримати пташенят у долонях. Але ж Сем і гадки не мав, яка на вигляд та годівничка... Чесно кажучи, він узагалі вперше про таке чув.

Дідусь пояснив, що курчаткова годівничка — досить проста конструкція, така собі довга прямокутна тарілка. Такі приладдя здавна використовували в господарстві. Щоправда, раніше їх вирізьблювали з однієї великої колоди.

Своє будівництво Семен-малий і Семен-старий розгорнули біля будинку. Мама не дозволила винахідникам пиляти у квартирі. Альтанка на подвір'ї стала зручною тимчасовою майстернею.

Дід привіз усе необхідне для роботи: маленьку пилку, дощечки, молоток і потерту валізку з різним залізяччям. Здавалося, у цій старій валізці ніколи не прибирали, принаймні безлад усередині був ще той. Але ані дідові, ані онуку це нітрохи не заважало.

Спершу Семен-старший зробив олівцем необхідні позначки на дощечках, щоб годівничка була рівною та міцною. А потім малий Семен почав їх старанно пиляти — сам, без допомоги дорослого, хоча й під наглядом. Дід дуже пишався онуком у такі моменти.

Два Семени працювали злагоджено й успішно. І годівничка доволі швидко набувала впізнаваної форми.

Це було справді круто. Таке конструювання Сем доти бачив хіба на ютубі. Залишилося скріпити останню стінку майбутньої курчаткової їдальні.

Дідусь урочисто вручив онукові молоток і дав коротку вказівку:

— Семе, дивися, куди б'єш, і пальці скажуть тобі «спасибі».

Проте після цих слів вираз дідового обличчя змінився. Він почав стривожено порпатись у валізці, шукаючи цвяхи. Насуплені дідові брови підказували, що щось пішло не так. Цвяхи таки закінчилися. У валізі не було жодного: бодай іржавого, бодай зламаного, бодай чогось схожого на цвях.

Дідусь спохмурнів і мовив:

— Ех, малий, схоже, залізяччя нам не вистачило. Треба було докупити тих цвяшків...

Сем насупився. Думки роїлися в голові: «Невже через один нещасний цвях не буде годівниці? Невже всі їхні старання були марними? Невже курчата залишаться голодними? Невже?..» Хлопчик не збирався плакати, але сльози самі потекли по щоках.

Увесь цей час рудий кіт лежав під лавкою і дрімав. Або ж удавав, що дрімає. Поки Сем із дідом розгублено дивилися один на одного й на свою незакінчену роботу, котисько почав якось дивно поводитись. Сем помітив це навіть крізь сльози. Здавалося, ніби кіт хоче щось сказати. Він неквапно обертав головою вправо-вліво, а його довжелезні вуса колихалися, наче хвилі — плавно й повільно. Семові навіть почулося, що ті вуса шумлять: ш-ш-ш-ш-ш.

І от за якусь мить з-поміж котячих вусів викотився цвях. А потім іще один. Це були справжнісінькі металеві цвяхи! Хлопчик знову застиг і навіть трошки роззявив рота. Натомість дід підхопив знахідку й ледь не підстрибнув із радощів:

— Цвяшків якраз вистачить. Ото пощастило!

І майстри таки зробили годівничку. Хоча дідусь був певен, що цвяхи просто випали з його валізки раніше. Але ж Сем усе бачив!

    Джерело: Артеменко М. Цвяхи / М. Артеменко // Вусата історія : повість / М. Артеменко. – Харків : Ранок, 2023. – С. 11-17.