«Напевно, істини я не відкрию, коли скажу: всі діти від народження – поети. Так само, як і всі справжні поети на все життя лишаються дітьми!

Тільки дитина та поет можуть довго-довго, сидячи навпочіпки, роздивлятися, як у духмяній траві вовтузяться мурахи, милуватися різьбленими пелюстками волошки, а в шумі черепашки, прикладеної до вуха, не лише чути шерех морських хвиль, а й відчувати на обличчі солоні бризки прибою. Єдина різниця між поетом і дитиною в тому, що поет не тільки чує, бачить, а й уміє образно розказати про побачене людям…

Саме до таких поетів, які вийшли з дитинства й не полишали його, належить Андрій Пилипович М’ястківський...

Народився він 14 січня 1924 року в сім’ї селянина-чоботаря, при світлі каганця навчався грамоті, але дитинство його – це можна стверджувати! – попри всі нестачі та негоди було щасливе. Зеленокоса рідна Вінничина щедро напувала майбутнього поета зі своїх джерел, і дитинно-довірливі очі його жадібно вбирали в себе земну красу, щоби згодом оддати її людям у щемкому й задушевному слові.

Не випалила, не потолочила щире й лагідне серце поета й війна, котру він почав солдатом і солдатом переможно скінчив.

По війні, після закінчення Тульчинської медичної школи, А. М’ястківський кілька років працював сільським фельдшером. А закінчивши Вінницький педінститут, вчителював у рідній Соколівці. Та художня література вабила до себе, і А. М’ястківський іде на редакторську роботу.

Перша книжка письменника побачила світ у 1955 році. Тепер їх у А. М’ястківського – кілька десятків. Романи й повісті, оповідання, новели, переклади з молдавської та румунської мов і, звичайно ж, поетичні збірки.

Не забуває письменник і про маленьких читачів. Чудовим подарунком дітям стала його поетичні та прозові книжки: «Киця прокидається», «Яблука для мами», «Кличемо горличку», «Ходімо по райдузі», «Острів зеленого селезня», «Куди пішов дощик», «Через вогонь», «Фет Фрумос і Котигорошко» та багато інших.

Любов до пісні, до людини, до землі, що дала йому життя і прилучила до джерела поезії, позначається на всьому, що виходить з-під пера поета. Прочитайте його вірша, й ви проймаєтеся красою навколишнього світу, зрозумієте мову трав і дерев, збагнете життя лісу й саду і ще більше пристанете серцем до всього живого й сущого. Адже тільки людина, котра сама все це відчула й спізнала вповні, могла сказати:

Я напам’ять знаю всі дороги

Поміж кленів та поміж дубів,

Адже в лісі бігав босоногий

Кликати веселих голубів.

У гаю берізку знаю кожну,

Знаю поле, що не має меж,

А інакше полюбить не можна

Землю ту, на котрій ти ростеш!

Певен: ви ще не раз повернетесь до книжки, яку зараз тримаєте в руках, щоб пережити разом із поетом різнобарв’я доброти й духовної щедрості, і чекатимете од нього книжок нових. А їм – неодмінно бути!»

Анатолій КОСТЕЦЬКИЙ,

1984 р.

Джерело:

М'ястківський, Андрій Пилипович. Живе дзеркальце : Вірші / Передм. А.Костецького; Худож. О.Сосновська. - К. : Веселка, 1984. - 31 с. : іл. – С. 3.