Гуманістична ідея свободи й людяності 

«…гумор для мене – це насамперед спосіб знизити напругу, трохи «пригасити» інтенсивність емоцій.

Спосіб розказати про болючі, а інколи й зовсім невеселі речі – зробити їх легшими для сприйняття, «стравнішими» для співрозмовника.

Тобто, гумор для мене – це ще й про дбайливість та милосердя. Про стратегію виживання».

 «Мені найперше йшлося про те, щоб пригадати, якою я сама була у віці моєї героїні.

Які проблеми мене діймали, які були прикрощі, що здавалося нездоланним, про що я мріяла і про що фантазувала, чого прагла?».

Мія МАРЧЕНКО.

Повість Мії Марченко «Майка Паливода обирає професію» (Харків : Читаріум, 2021) – яскравий зразок сучасної української урбаністичної шкільної прози, твір, у якому органічно поєдналися вітчизняна нестайківська традиція (героїв-«видумляк», сердечності та глибинного гуманістичного пафосу) і загально європейський концепт вітаїстичного індивідуалізму (наголошення критичності мислення, толерування взаємин і раціоналізму вчинків).

Опиняється у центрі оповіді та виступає безпосереднім оповідачем яскрава, із власним характером, мовою та зовнішністю героїня – дев’ятирічна Майка Паливода. Оригінальність її натури, відповідність характеру та вчинків сьогоденню та, водночас, «вічним» загальнолюдським ідеалам, справдешність і повнота художнього втілення образу ставлять цю героїню в один ряд із кращими зразками літератури для дітей. Майка діяльна і безпосередня, чесна та смілива, думаюча та любляча дівчинка. Її творча фантазія, постійне намагання аналізувати та прямо втручатися у життя, здатність вчитися і змінюватися, не уникаючи помилок і відповідальності, – «найдидактичніша» складова повісті.

Героїня постійно тримає увагу ровесника-читача. З нею цікаво і весело. Її вчинки неочікувані, думки оригінальні, а висновки – мудрі та (що важливо!) виснувані зі зрозумілих дитині-читачеві засновків і висловлені у формі парадоксу чи хоча б під неочікуваним кутом.

Майка не лише емоційна та рефлексуюча, вона героїня мисляча та раціональна. Дівчинка постійно аналізує події, вчинки, власні й чужі емоції, слова, спогади – увесь той огром світу, що її оточує. Власне, її спосіб обдумування та прийняття рішень, споглядання та оцінки людей і фактів складає основу цього тексту, його неповторний живий колорит, визначає стилістику й тон оповіді.

Варто відзначити живу, сучасну, органічну мову повісті. Це справжнє міське мовлення українською, відповідне вікові героїв, природнє у конструюванні новотворів («бездівчиновий результат») і гуморі, вкрапленні англіцизмів і вигуках («Котячі дупці!») тощо. А що Майка дуже начитана дівчинка та любителька кіна, її мовлення пересипане відсиланнями до улюблених текстів і фільмів. А ще вона частенько згадує відомих жінок минулого й сучасного, ніби постійно «промацючи» відлунням із їхніми вчинками й вибором свій шлях. Часом ті порівняння видаються кумедними, але щоразу вони доречні та цікаві.

Так само художньо достовірно та повноцінно виписані й інші персонажі повісті: йоршистий закоханий чотирнадцятилітній підліток – брат Майки Захар, «равлик» – кузен Ед, протилежні навіть за кольором шкіри подруги дівчинки – Меліка та Аня, «татова королева» Катя, Юрась і Давид. За кожним із них розгортається власна складна історія, кожний переживає трансформацію та розкриває себе в ході оповіді. Серед них немає «поганих» і «гарних», але кожний певним чином змінює Майку та змінюється сам, набуваючи у її сприйнятті інших рис: брат, дорослішаючи, віддаляється, але засвідчує вчинками, що вони (навіть ставши відчутно різними за віком) залишаються так само рідними один одному, «Юрась-який-їсть-козюльки» стає «Юрасем-який-тримає-слово», натомість Аня (хоча має причини для очерствіння душі – у неї померла мама) з близької подруги обертається на підступну злючку тощо.   

Дорослі герої повісті (що рідкість!) також не «провисають». Це живі, різнохарактерні та цікаві персонажі, з власними історіями, виразним індивідуалізованим мовленням і вчинками. Рідних Майки пов’язують насправді родинні взаємини: «суперзвичайна і частенько нудна мама» страшенно схожа до своєї суперової донечки вмінням сприймати й любити життя та близьких такими, які вони є, та встигати всюди; розважлива мудра бабуся чудово вміє виправляти власні помилки, а тато – слухати й сприймати всерйоз дітей. Батьки інших героїв розмаїті як це трапляється загалом у житті: тато Меліки залишив їх із мамою, повернувшись до Африки, але побутові негаразди залагоджуються любов’ю; «татова королева» Катя обійдена увагою батька та загнана в кут вимогами егоїстичної мами-блогерки; тато Давида формує сина подібним до себе й т.д. Навіть епізодичні образи бібліотекарок «пані Колібрі» та «пані Драконки» запам’ятовуються та викликають живу емоцію, завдячуючи колоритним описам і гумору.

Персонажів у творі багато й різних, а їхні стосунки з Майкою та між собою відображають усю гаму ситуацій та емоцій, зокрема реальну напругу, що виникає на межі неминучих зіткнень. Авторка з гумором і розумінням щоразу демонструє читачеві прийнятний вихід із «безвихідних ситуацій». Часом абсурдні та драматичні, часом просто неочікувані та креативні рішення Майки постають перед читачем у її вибухово веселій, беззахисно щирій і милосердній до всіх і до себе самої розповіді.

У чиїхось інших вустах усі описані в книжці ситуації цілком могли б стати основою драми (Майка, з її видумляцтвом і чутливістю, нестандартною зовнішністю та «звичайною» родиною – ледь не ідеальна мішень для цькування; її стосунки з братом і друзями насправді складні; вона дуже «незручна» дитина для дорослих і т. д.). Але Майка ставиться до життя зі щирим гумором і цікавістю. Ця легкість, ця здатність сміятися та відпускати, бачити в усьому насамперед іскру радості, а не полум’я гніву чи образи – «стратегія виживання», особливий душевний талант героїні.

Світ сучасного дитинства присутній у повісті у всій повноті його проблем, запитань, рішень і, головне, – вибору. Письменниця напрочуд делікатно та зрозумілим юному читачеві чином розкриває складні теми сучасного родинного життя (як от стосунки братів і сестер, взаєморозуміння між поколіннями, відповідальність між близькими та ін.), а також загальні соціальні проблеми (як от, расової, майнової, ґендерної нерівності та ін.).

Гуманістична ідея свободи й людяності домінує тут без жодної дидактики. І це прекрасно!

Книжка ошатно видана. Іронічні ілюстрації Олександри Болотової гармонують зі стилістикою тексту, обрамляючи й тактовно акцентуючи розповідь.

Повість Мії Марченко «Майка Паливода обирає професію» легко читати й хочеться переповісти.

Чарівне мудре «видумляцтво» живого дитинства наповнює цей твір так щедро, що післясмак прочитання ще довго бринить у серці чистою радістю Людяності, навіть коли ти геть зовсім подорослішав і зачерствів.

Наталя МАРЧЕНКО.