Слухати

Мій брат – янгол

Розділ третій,

у якому я дізнаюся про великий секрет і (майже) нікому про нього не розповідаю

Ви не повірите, але подіяло! Батьки, мабуть, дослухалися поради, і в мене незабаром буде братик. Почалося все з того, що мама стала дуже дивною. Вона вилежувалася в ліжку аж до десятої ранку. Не ходила на свою ранкову пробіжку. І найдивніше: не готувала нам свій супер поживний і корисний сніданок. Отой із авокадо, хлібцями, яйцем у «мішечок» і зеленим салатом — «я це не їм, я не цапок», як називає його тато. Натомість я хрумкала пречудові, дуже некорисні глазуровані пластівці, якими запасся тато. І навіть не заливала їх молоком.

А ще мама почала їсти дивні речі. Вона робила канапку з чорного хліба, малинового мармеладу і квашеного огірка. Запивала котлети молоком. Їла суп із печивом. А найгірше: вона постійно хотіла чогось незвичного, чого не було вдома, і майже завжди пізно вночі. Татко аж шість разів їздив до цілодобового супермаркету. Останнього разу — по солону карамель. От поясніть мені, будь ласка, як узагалі карамель може бути солоною?

Сьогодні, поки ми з татом сперечались, які пластівці смачніші — з полуничним чи банановим смаком, мама заварила собі кави. Понюхала чашку, позеленіла й вилила її в мийку. А тоді, хапаючи, ніби риба на суші, повітря, дременула в туалет.

— Буває, — здвигнув плечима тато.

— Мама захворіла? — стривожилась я.

— Нічого страшного. Ранкове нездужання, незабаром мине. Так уже було, коли…

— Коли що? — я не дала татові жодного шансу недорозповісти щось цікаве.

— Коли ти була у мене в животику, — мовила трохи бліда мама, яка щойно визирнула з туалету.

— То в тебе там… У мене… Буде старший брат! — застрибала я навколо столу.

Тато обійняв маму й погладив її по животику.

— Старший ніяк не вийде, — лагідно промовила мама, поклавши голову татові на плече.— Та й зараз ще зарано, щоб сказати напевне, хто у нас з’явиться: хлопчик чи дівчинка. І знаєш що, Оленятку? Хай це поки що буде великою таємницею!

— Гаразд! — кивнула я і дзиґою вилетіла надвір.

Оксанку я знайшла майже відразу. Вона саме колисала візок із новим немовлям, поки їхня мама виманювала середульших чотирирічок із велетенської калюжі, яка з’являється у нашому дворі щоразу після дощу. Близнюки стояли точно посередині. Натхненно тупали кросівками, розбризкуючи брудні ляпки навколо. І навіть не думали вилазити.

Я зазирнула у візок. Немовля загубило «дурника» й скиглило, наче цуценя. Оксанчин новий брат виявився лисуватим, зморщеним і з дрібними білими прищиками по всьому обличчю. Найбільше їх було на носі. Рук і ніг видно не було, але я подумала, що вони навряд чи вирізняються красою. Немовля раптом почервоніло, потиснулося, голосно пукнуло й зайшлося неймовірним вереском.

— Ну, такий собі, — оцінила я.

— Ти що! Та він найкрасивіший хлопчик у світі! — обурилася подруга. Ага, ті двоє, що чвакали в калюжі, також були найкрасивішими, якщо вірити Оксанці. А що виросло?

— НАШ буде красивішим! — голосно повідомила я, щоб почув увесь двір, і гордовито, поки подружка не почала розпитувати, чкурнула назад у під’їзд.

А ще за кілька днів ми з мамою і татом ходили до лікаря. Він довго возюкав якоюсь штукою по маминому животу, щось записував і, врешті-решт, показав нам мого брата. Щоправда, чорно-біла пляма на екрані зовсім не скидалася на немовля. Радше на пуголовка. Лікар повідомив, що ще не видно, хто в нас буде. Але я точно знаю — це братик.

Стефак, Мар'яна. Розділ третій / М. Стефак // Стефак М. Мій брат – янгол. — Тернопіль, 2023. — С. 14-17.