«Час війни» (2014–2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Володимир АРЕНЄВ

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив — то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Все, що ми проживаємо після 2014-го, а тим більше — після 2022-го почасти «досвід війни». От навіть з моменту окупації Криму це — зміна стари культурних зв’язків і зміна лексики, досвід спілкування із людьми, які втратили домівку, рідних… Це досвід тих, хто чекав тоді й чекає досі на повернення полонених, наприклад, чи хоча би шукає якусь звістку про них.

Не всі проживали цей досвід безпосередньо — а хтось за можливості намагався уникати його. Але зрештою після повномасштабного вторгнення навіть ці люди змушені були прийняти його.

Чи змінив він мене? Як і будь-який інший досвід, авжеж. Бо письменник — це не щось окремішнє від людського проживання, правда ж?

А як саме це вплинуло на мої тексти — хай аналізують літературознавці, якщо вважатимуть це за потрібне. Моя справа — писати».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Авжеж, починаючи з 2014-го року. «Порох з драконових кісток», «Дитя песиголовців», «Сапієнси», низка оповідань. Навіть тем, де війна не була основною темою, вона так чи інакше впливала і ставала важливою складовою: «Заклятий меч», деякі розділи з «Відчайдушного боягуза».

Ну а перша історія анімалістичного фентезі про трьох Музикантів, яка має вийти взимку 2025 року у «Видавництві Старого Лева», — ще одна книжка безпосередньо про війну. Точніше про її неочевидні, але дуже важливі аспекти, про які я хотів нагадати і нашим, і зарубіжним читачам (взимку повість виходить також польською мовою в журналі «Nowa fantastyka»; можливо, знову навіть раніше, ніж в Україні).

Питання «чому я пишу про війну» для мене звучить украй дивно. Я живу тут і зараз, в своїх текстах неминуче говорю про те, що мене хвилює. Хіба цього не достатньо як причини?

Більше того — правду сказати, я не дуже розумію, як я міг би десять років «оминати» цю тему.!

3. Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

«У дитинстві чимале враження — але негативне — на мене справила збірка «Діти-герої».

Жахлива книжка про згадці про яку досі нудить. Сподіваюся, ніколи в нашій літературі не станеться нічого схожого на неї.

А з гідного уваги?

Насамперед — повість покійного Юри Нікітінського «Вовчик, який осідлав бомбу». Книжка із загалом сумною долею: видавець надто довго примірявся, чи видати, чи ні, — і коли вона зрештою вийшла, прозвучала не настільки потужно, як мала всі шанси прозвучати. Це була перша повість Юри, присвячена окупації Донбасу і тоді ще гібридній війні на Сході.

Згадаю також «Ольвія. Зима змін» Олексія Гедеонова. Написана вона у жанрі історично- пригодницької повісті з елементами фентезі (а радше зі спробою відтворити міфологічне мислення, притаманне тогочасним ольвіополітам). Як це стосується нашої війни? Та ж напряму, адже автор писав її у Києві під час облоги 2022-го року — і паралелі там прочитуються цілком впізнавані.

Із зарубіжних не можу не згадати повість Террі Пратчетта «Джонні та бомба», яка присвячена подіям Другої світової війни. Це книжка з трилогії про Джонні Максвелла, але її можна читати окремо. От тільки українською її поки не видали…»

4. Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«Навряд чи це можна зарахувати до якихось масштабних програм, але на початку повномасштабного вторгнення ми з письменником Петром Яценком та кількома нашими колегами трохи допомагали зібрати книжки для українських дітей-біженців у Польщі.

«Не менш важливою мені здається ініціатива «Книжка на фронт». Так, це не для дітей і підлітків — але це те, що допомагає нашим воїнам не втратити відчуття підтримки. Зрештою, всі ми знаємо, настільки важливим і терапевтичним є читання художньої літератури.

Далі — багаторічна ініціатива «PEN-Ukraine», які разом із зарубіжними колегами забезпечують наші бібліотеки якісною та різноманітною англомовною літературою. Йдеться насамперед про бібліотеки у невеликих містах, часто — на Сході й Півдні країни. Чималу частину цих книжок складають саме дитячі й підліткові, від премійованих міжнародними нагородами книжок-картинок до, наприклад, «Гобіта».

«Книжка на фронт» я підтримував, власне, книжками, а програмі «PEN-Ukraine», допомагаю — як і багато хто — от власне руками. Надіслані зарубіжними колегами книжки треба розпакувати, проштампувати, розкласти по категоріях, а потім спакувати залежно від потреб бібліотек на тому чи іншому напрямку. Ніхто, крім нас, це не зробить.

Нарешті, от нещодавно стартував новий сезон конкурсу літературних підкастів КрутеЗНО. Там є окремі номінації для підліткового читання, а серед пропонованих книжок — твори наших авторів і авторок. Мене запросили туди як одного з амбасадорів конкурсу.

Щодо доцільності та ефективності — я не має відповідного рівня експертності, що їх оцінювати. Там, де можу і чим можу, — долучаюся. Але, повторююся, моє основне завдання: писати книжки настільки якісно, настільки можу. Аналітикою громадських ініціатив мають, певно, займатися фахівці з цього питання».