«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Анна БАГРЯНА

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Війна застала мене в Болгарії, де я живу вже багато років, тому, звісно, мій «досвід війни» – більше внутрішній, емоційний. Це постійні переживання за Україну, за своїх рідних і друзів, особливо за тих, які воюють.

Із самого початку був страх, була паніка, було бажання робити все можливе, щоб хоч якось долучитися до перемоги. Я продавала свої картини та вироби ручної роботи, щоб зробити внесок на підтримку ЗСУ, виступала у болгарських ЗМІ – розповідала правду про нас, про нашу історію, адже в Болгарії, на жаль, російська пропаганда іноді просто зашкалює.

Із початку повномасштабного вторгнення росії в Україну я була в Києві лише двічі – буквально по кілька тижнів. Щодня проводила зустрічі зі своїми читачами у бібліотеках і навчальних закладах, долучалася до різних культурно-мистецьких заходів і проектів.

Звісно, війна не могла не вплинути на творчість. Тема війни у моїх нових творах присутня. Щоправда, не у всіх. Та й пишеться зараз значно менше, ніж до 2022 року.

Щодо «досвіду», можу сказати ще й таке: війна навчила нас цінувати те, що маємо, і, взагалі, для більшості українців змінила систему цінностей».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Роман-фентезі для підлітків, який я пишу ще із січня 2022 року, пов’язаний із російсько-українською війною, розпочатою у 2014 році. Мій головний герой – переселенець із Донеччини.

Коли почалася повномасштабна війна, я на певний час закинула своє писання. Повернулася до нього відносно нещодавно і багато чого змінила як у вже написаному тексті, так і в самому задумі твору.

Не знаю, що з того вийде і коли я нарешті допишу цей роман, але вважаю, що тему війни варто підіймати у літературі для дітей.

 Інше питання – як це робити. Певно, тут треба зважати на особливості дитячої психіки. А ще дуже важливо не перетворити художній твір на засіб пропаганди, як це було в радянські часи. Діти цього не люблять. Вони все знають і все розуміють. Особливо – українські діти, які бачили війну на власні очі.

Також важливо, щоб художньо вартісні твори про війну перекладалися й іншими мовами».

3. Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

Із сучасних українських – «Вірші з війни» Бориса Гуменюка та роман Тамари Горіха-Зерня «Доця».

4. Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«Долучалася до багатьох проектів, наприклад, до поетичних і прозових антологій, присвячених війні, які видавалися в Україні та в інших європейських країнах. Також брала участь у заходах, присвячених війні, які організовували болгарські літератори.

Для промоції читання серед дітей важливо проводити зустрічі з письменниками у навчальних закладах і бібліотеках. Можливо, конкурси на найкращий відгук про прочитану книжку чи щось подібне. Дуже важливо донести до сучасних дітей і підлітків, що читати книжки – це модно і круто».