«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Валентина ВЗДУЛЬСЬКА

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Я не мала досвіду окупації, ВПО чи біженства, проте була гранично до цього близька як мешканка Київської області. Російські танки наші захисники зупинили за 30 км від мого дому.

Мій досвід війни – це втрата родичів, друзів, авторитетів, засинання і прокидання під гул дронів і ракет.

Проте навіть цей, мінімальний у порівнянні, досвід фактично поставив хрест на написанні художньої літератури як того, що потребує «роботи душі». Ми всі є травмованими, і в моєму випадку це, за класикою, означає мовчання. Здатність до публіцистичного письма лишилася, оскільки в ньому менш задіяні емоції й саморефлексії».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Я не писала для дітей про війну, оскільки не готова до рефлексій і осмислень на цю тему, яка є надміру травматичною для мене. Настільки, що породжує німоту й елементарну нездатність видобувати із себе слова.

Саме тому я із надзвичайним захватом сприймаю дитячі тексти, де ця тема і цей досвід проговорюються й осмислюються. Чи то за казковими лекалами, чи то реалістично. Проговорювання допомагає долати травматичні досвіди, тому я вітаю кожну мудру й зважену книжку для дітей на тему війни».

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

Це «Книжковий злодій» Маркуса Зузака як зразок книжки, що без прикрашання може в динамічний і захопливий спосіб занурити підлітків в історію Другої світової війни, б?є по «нерву» емпатії. Також, якщо мова про коло юнацького читання, це «Пастка-22» Джозефа Геллера.

Загалом я вважаю, що занадто багато дитячих, підліткових і юнацьких книжок різних епох неприпустимо романтизують війну, про що ми чуємо давно і постійно.

У запитанні нічого не було про фільми, але, гадаю, також варто згадати художній «1917» Сема Мендеса і документальний «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова».

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«У перший рік повномасштабки я активно долучалася до багатьох сторітаймів для дітей за кордоном і в Україні, збирання книжок. Таких ініціатив було надзвичайно багато. Здавалося, що кожна мама, яка цікавиться дитлітом, вважала своїм обов?язком організувати читання чи збір книжок у тому місті Франції, Німеччини, Великої Британії, Польщі чи Іспанії, де вона тимчасово перебувала.

Серед масштабних проєктів, до яких долучилася як експертка, можу відзначити «Валізку з книжками» від Гете-Інституту. Завдяки цій ініціативі велика кількість бібліотек поповнилася терапевтичними книжками для дітей на тему війни. Також Гете-Інститут проводив заходи на Франкфуртському книжковому ярмарку, спрямовані на те, щоб розповісти міжнародній аудиторії про українську дитячу літературу часів війни».