«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Саша ВОЙЦЕХІВСЬКА

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Певно, "досвідом війни" можна назвати цю нову, незнану досі різноманітність одночасних відчуттів.

Коли радісно через відбій, але разом із тим ти чув вибух і не знаєш чи це робота ППО чи влучання. Коли святкуєш День Народження доньки і читаєш новину про те, що в лікарні померла Вікторія Амеліна. Коли дізнаєшся, що чекаєш на таку бажану другу дитину і вже починаєш боятися за її життя. Коли вона народжується під повітряну тривогу й ти вже знаєш, що пологові також бувають цілями росіян.

Також "досвід війни"– це нові значення слів. "Коридор". "Мопед". "Ракета". "Літак". "Двохсотий". Безліч таких слів. Не на одну абетку вистачить.

Ці прості слова зі складними значеннями, стали основою моєї книжки «Яблучна шарлотка, спечена в горах». Бо зі словами тепер треба бути обережними. Вони набули і надалі набувають нових значень.

У згаданій книжці я писала про щасливу родину: тата, маму і трьох донечок. Ще місяць тому ця родина викликала в мені тепло й ніжність. А після загибелі від обстрілу Львова Євгенії, Дарії, Ярини й Емілії Базилевич, щоразу на реченні про "тата і його чотирьох дівчат" у мене розривається серце.

Чи могла я колись подумати про те, що ці слова набудуть такого значення? Точно ні. Це і є моє відчуття поняття "досвіду війни"».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Так, у 2024 році у "Видавництві старого лева" вийшла моя книжка «Яблучна шарлотка, спечена в горах».

Я понад два роки уникала теми війни у своїх рукописах. Мені здавалося, що я не маю слів, якими можна говорити про війну в дитячих текстах. Просто не розуміла, як скріпити докупи "сміятися", "стрибати" і "вибух" чи "сирена". Аж поки не побачила, що війна повсякчас є у дитинстві моїх донечок.

Війна будить їх уночі й змушує спросоння переходити в наше коридорне сховище. Вона навчила старшу доньку розбиратися у типах ракет і решті повітряних цілей. Додала їм страхів, мрій і радостей.

Тож коли автор хоче писати не просто для дітей, а й про них, то має прийняти цю реальність. Наші діти років 4-6 не знають іншого дитинства. Вони мають лише це. І моє письменницьке завдання говорити з читачами про зрозумілі їм речі.

Так з’явилася моя «Яблучна шарлотка, спечена в горах». Це книжка про війну, що триває. Про гру в сховищах, новий вид турботи про інших і буденні речі сучасних українських дітей.

А ще я взяла на себе відповідальність написати про те, що війна колись обов’язково закінчиться. Так, ця, наша війна. Та, в якій ростуть наші діти. Бо вони мають бути певні, що це тимчасово».

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

«Для мене такою книжкою є "Війна, що змінила Рондо" Романи Романишин і Андрія Лесіва.

Як на мене, в ній чудово показана не лише війна, а й її наслідки. Ми часто читаємо її з старшою донькою і говоримо про те, що після війни ми всі будемо іншими, але ми однаково будемо щасливі. Що ми повернемо собі свою Україну, але на деяких територіях нам доведеться побудувати нові міста, бо старі, на жаль, не вціліли. Але попри це, ми пам’ятатимемо про них і берегтимемо цю пам’ять».

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«Долучалася до "тижня читання" та ініціативи "Живі письменники" від Барабука.

Як глядачка з донькою ходили в Дім Франка на "ЧиТанці". Більше не пригадаю, але цілком можливо, що про щось та й забула».