«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Мар’яна СТЕФАК

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу , письменницьку індивідуальність?

«Мій особистий досвід війни, мабуть, не такий багатий, як у інших українців. Я мешкаю з родиною у маленькому селі неподалік районного центру на Заході України. Тут відносно тихо і безпечно. Так, лунає сирена, діти ходять до укриття. Але нема всіх тих жахіть, які на власні очі бачать люди прифронтових міст і сіл. Хіба щоразу, коли зустрічаємо навколішках кортеж із воїном «на щиті», не розумієш, чому має бути ТАК. У душі радієш, що це не хтось із рідних чи близьких, а потім мучишся пекучим соромом за ту митьєву радість.

Це такі собі емоційні гірки: то ти радієш, що трохи змогла задонатити на важливий збір, то руки опускаються, бо бачиш ще десяток і всі термінові, а на карті уже порожньо; то тішися, що твої діти живуть звичним життям у рідних стінах, то почуваєшся найпаскуднішою матір'ю, бо не вивезла їх закордон; то відчуваєш гордість за брата, котрий служить із 2022 року, то палаєш від гніву: чому саме він?!

Якщо описати одним словом досвід війни, то це "розгубленість", коли ти ніби знаєш, як правильно, але чомусь саме оце "правильно" – завжди боляче, страшно і повне невідомості. Виявилося, що війна – не про патріотів-героїв, романтизованих у книжках, які я читала з дитинства, а про намагання жити і робити правильний вибір, незважаючи ні на що.

Мене як письменницю змінив лютий 2022 року. До цього війна здавалася далекою, наче в іншій країні. Знаєте, коли кажеш "ой, ой, як погано" і живеш своїм життям. Коли ти особисто не знаєш когось, хто "там", все сприймається менш емоційно. Мабуть, тому у моїй дебютній підлітковій повісті "Ключ Горгона" головний антагоніст Змій Горгон насправді не таке вселенське зло, як його змальовують. Там нема епічних битв. Лише боротьба із собою, переживання наслідків неправильного вибору.

Наразі підписано угоду на другу книгу  фентезійного циклу – повість «Вовчі діти». І ось тут зло це вже винятково зло, яке слід знищити, інакше воно знищить тебе. Я більше не шукаю в ньому ознак людяності, дитячих травм чи причин його поведінки, які могли б хоч якось його виправдати. Як каже головна героїня: "Вони здохнуть всі до одного". 

До речі, саме через брак ідеї щодо справді злого антогоніста зараз на павзі наступне фентезі. Я впевнена, що сучасному читачеві потрібен хтось, хто відповідає реаліям. Інакше просто в нього не повірять.

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Наразі я ще не писала на тему війни. Писала на дотичну тему – про втрату, але це втрата ненародженої дитини ("Мій брат – янгол"). Я ще не готова помістити війну в центр сюжету, відчуваю, що бракне досвіду. Вважаю, що якщо писати про війну, то необхідно це робити дуже якісно. Щоправда, в "Мій брат – янгол" таки трошки зачіпається тема війни: однокласник головної героїні, з яким у дівчинки конфлікт, чекає тата з війни. Спочатку хлопчик поводиться доволі агресивно – саме у цей час тато пропадає безвісти, потім сумує, малює малюнок для тата, а далі, коли батько повертається, хоч і поранений (ампутація ноги), радіє і ділиться з героїнею секретом здійснення найзаповітнішого бажання. Усе це не описується "в лоба", радше між рядків. Але, коли спілкуюся з читачами, бачу, що вони це все помічають, готові обговорювати, ділитися думками.

Книжки про війну необхідні. Як і про смерть, про втрату, про складні родинні стосунки. І так, для дітей також, бо вони частина суспільства. І вони варті того, щоб дорослі були з ними чесними! Єдине, варто робити це обережно, відповідно до віку і розвитку дитини».

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

"Дубочок з війни"  Ганни Осадко. Від неї і гірко, і радісно, і сумно, і щемливо тепло. 

Із перекладних – "Крадійка книжок" Маркуса Зузака і "Хлопчик в смугастій піжамі" Джона Бойна. Обидві книги – унікальний погляд дитини, що опинилася в епіцентрі війни, яку почали дорослі. 

А ще "Лабіринт фавна" Корнелії Функе – це книга, яку можна безкінечно розбирати на частини і аналізувати, і щоразу буде новий погляд».

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«Завжди слідкую за заходами лабораторії дитячого читання "Барабука" та Українського Інституту Книги. У рамках заходів із промоції читання від УІК була запрошеною гостею до Сопівськогой ліцею: дуже гарно поговорили з дітьми про купу всього: як створюється книга, як стати письменником, почитали уривки "Ключа Горгона", поговорили про українську міфологію.

Нещодавно побувала на читанні-чаюванні, організованому Бібліотекою ім. Степана Васильченка м. Києва. Це просто неймовідний досвід: особлива, затишна атмосфера однодумців!

Взагалі, я відкрита до спілкування: якщо запрошують, із радістю спілкуюся. Шкода лише, що переважно онлайн.

У лютому побувала на дуже потужній міжнародній онлайн конференції «Як заохотити дитину до читання: 50 незвичних способів» від "Я і моя школа". Чудові лекції про те, як зацікавити читанням!

Мені здається, українських дітей недооцінюють, вважаючи, що вони не люблять читати. Завжди, у всі часи були "читуни" і "нечитаки". І навіть в одній сім'ї можуть бути ці дві протилежності. Я це знаю напевно, бо у нас так: старший син, котрий у 9 років читав Гаррі Поттера, і донька, котра згідна максимум на кілька сторінок детективного квесту.

Я б радила насамперед не тиснути. Адже книжка – це насамперед спосіб отримання інформації. Вона може бути аудіокнигою, або коміксом, або графічним романом, не обов'язково паперовим "товстунцем". Головне, щоб книга була доступною, в полі зору. Рано чи пізно дитина, котра росте в адекватному оточенні, знайде свою книгу. А потім все одно буде відкат, розчарування читанням, а тоді повторна закоханість.

Так відразу і не скажеш, що буде дієвим для промоції читання серед дітей. Різні вікові категорії мають різні мотиви, кумирів, думки котрих цінують. До молодшого читача можемо достукатися лише через дорослих на родинних заходах. А підлітки, мабуть, частіше дослухатимуться думок букблогерів.

Знаєте, мені пощастило побувати на цьогорічному Книжковому Арсеналі. Я бачила кілометрову чергу людей, багато молоді, підлітків, дітей. Гадаю, із читанням все у нас, українців, добре».