|
«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників Ганна ОСАДКО
«Змінив і дуже. Я би сказала – кардинально. І не лише мою письменницьку індивідуальність, а й усе моє життя. У другий же день повномасштабного вторгнення мій чоловік, Олександр Осадко, пішов добровольцем на фронт і вже 9 липня 2022 року загинув на Донеччині, врятувавши життя побратима. Відтоді я вчилася – і досі вчуся – жити. Знаходжу сенси і мотиви, аби жити. Намагаюся віднайти себе. І в цьому останньому – у віднайдені себе – мені допомогло письмо. Власне лише після загибелі чоловіка я почала писати дитячу прозу. Доти – лише дитячі віршики та дорослу поезію. Чому саме дитячу проза? Сама дивуюся досі. Мабуть, суть у тому, що мені треба було передусім віднайти в собі самій знову оту малу дитину, аби почати все спочатку. Обійняти її, поговорити з нею, розпитати, що вона хоче, що вона любить і чого боїться, до чого прагне і про що мріє. Тому отаке от пізнє повернення до себе істинної, до себе дитинної і стало причиною появи аж трьох дитячих книг – «Дубочок з війни», «Чарівний глечик» і «Панголін шукає любов».
Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна? «Так, моя перша прозова дитяча книга «Дубочок з війни» написана через два місяці після загибелі чоловіка. І вона не лише про війну, а й про смерть. Насправді це звучить жахаюче – «дитяча книга про втрати». Але нема на те ради. У такі часи живемо. І в такі часи помираємо. Що стало причиною написання? Я тоді поїхала на резиденцію у Польщу, в Красногруду, аби не збожеволіти самій у чотирьох стінах. Але від себе не втечеш, твої думки завжди з тобою. І я вкотре й вкотре думала і згадувала, переживала щодня наново свою втрату. І коли до мене зателефонувала знайома та розповіла, що в неї загинув на фронті чоловік, уже кілька днів очікують на тіло, але вона досі не може розказати своїй маленькій донечці, що тата вже немає, бо не знаходить потрібних слів, я вирішила – треба писати… «Дубочок з війни» – це спрощений, дитячий варіант моєї родинної історії, побачений очима і проговорений голосом 11-річного хлопчика Юрчика. Власне, я зберегла у тексті всю реальну канву, але зменшила вік своїх дітей, Юрка та Софійки, аби книга була близькою дітям. Працюючи над нею, консультувалася із дитячими психологами, дослухалася до порад бета-рідерів, адже це надважлива і дуже тригерна тема – переживання втрати найближчих. І так, такі книги – дитячі книги про війну і про втрати – мають право на існування. Не можна замовчувати, не можна вдавати, що нічого не відбувається. Але потрібно знайти потрібні слова, аби біль перетворився на ще більшу Любов і Вдячність, а не на розпач і злість».
«Власне, нічого не можу порадити, я якось, відколи мої діти виросли, трохи випала з контексту дитячого літературного процесу. Ну, хіба вікопомна книга «Аграфки» «Війна, що змінила Рондо».
Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні? «Із цим питанням теж не можу похвалитися особливими знаннями. Останні два роки я взагалі «закупсулювалася» і не надто активна у розмаїтих програмах і промоціях».
|
Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?
Коментарі до статті