«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Лариса НІЦОЙ

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Недаремне Міжнародний день письменника має повну назву «Всесвітній день миру для письменників». Коли лунають вибухи та звуки сирен – музи мовчать.

У моєму випадку моя муза нашіптує мені ідеї, але війна відібрала у мене сили. У мене немає сил сісти і щось писати, немає сил втілювати ідеї книжок у життя. Вони, творчі ідеї, безладно розкидані на письмовому столі, наче розсипані олівці, ніби їхній господар нашвидкоруч кудись збирався та так і лишив безлад, а повернувшись, так і не зміг скласти все докупи. Час застиг над цим столом».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Я писала для дітей оповідання до збірки про війну загалом ще до 2014 року – про мирні танки, розмальовані дітьми у квіточку, які стояли біля музею ІІ Світової війни в Києві і про те, що Україна мирна країна.

Також після першого вторгнення московитів до України 2014 року я написала дітям книжку про московсько-українську війну «Незламні мураші».

Одразу після повторного вторгнення 2022 року я написала другу книгу для діток – продовження книги «Автомобльчик». Перша книга, довоєнна, про автомобільчика – це казкотерапевтична книга, щеплення проти хуліганства. А продовження – на воєнну тематику. У книзі розповідається про те, як почалася війна, у місто зайшли ворожі танки, і автомобільчик змушений був рятувати родину.

Однак, рукопис цієї книги я поклала в шухлядку. Піддалася зауваженням деяких батьків, які оберігають своїх дітей від розмов про війну. Та вважаю це неправильним.

На всі дитячі питання батьки повинні давати чесні відповіді, звісно, враховуючи вікову психологію. На щастя, останнім часом до мене все більше звертаються вчителі, навіть іноземні, чи немає у мене ще книжок для діток про війну, бо  на прикладі моїх «Незламних мурашів» їм легко пояснювати дітям складну тему війни. Тож я думаю, що другу книжку про автомобільчика треба витягнути з шухлядки і таки варто надрукувати».

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

"У дитинстві мене дуже вразила книга, яка була довгий час улюбленою, Леоніда Смілянського «Сашко». Події розгортаються в Києві під час ІІ Світової війни".

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

"Державних програм не знаю жодних.

Громадські ініціативи: «Шефест» у Моринцях, «Сингаївський фест» у Первомайську, «Книжковий фестиваль» у Червонограді.

Мій багаторічний тренінг для батьків «Як прищепити дітям любов до читання», з яким мене запрошують у школи та культурні заклади.

Як показує мій особистий багаторічний досвід: найдієвіша промоція читання серед дітей – це зустрічі читачів із письменниками та розповіді авторів про свої книги. Після зустрічі з автором діти у своїй переважній більшості завжди хочуть придбати книгу й бігти її читати".