«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників Катерина ЄГОРУШКІНА Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?
«Війна для мене почалася у 2014 році. Коли старшій доні було лише кілька місяців, я започаткувала волонтерський проєкт «Посилки доброти», покликаний підтримати родини загиблих і поранених військових. За роки роботи вдалося зорганізувати і передати кілька сотень «Посилок доброти» дітлахам. Кожна коробка була наповнена добрими книжками, іграшками ручної роботи, наборами для творчості, одягом, взуттям і канцтоварами. Проєкт потрапив до «Зеленої книги української благодійності». У 2022 році почався новий етап, оскільки, рятуючи дітей від війни, наша сім’я переїхала на захід України. Таким чином, маючи затишне налагоджене життя на Київщині, ми змушені були шукати й винаймати житло, адаптувати дітей до нової реальності. Колись я мала надію, що на моїх дітях припиниться дія міжпоколіннєвої травми, одержаної внаслідок Голодомору, попередніх війн і радянської окупації України. Я опрацьовувала цей досвід, написавши для дітей книжки «Скриня» (про Голодомор) і «Пічка» (про події Другої світової), намагалася передати пам’ять без травмування. У книжці «Пригоди Штанька» я згадую про дівчинку, тато якої був військовим лікарем, а тепер «лікує зірки». У книжці «Історії хоробриків із Горішкових Плавнів» одна з історій присвячена білочкам-переселенкам, які втратили рідний дім. На основі цієї історії я розробили заняття для діток із досвідом біженства, яке проводила і в Україні, і за кордоном (загалом на волонтерських засадах провела близько ста таких занять)[1].
Також проводила заняття з казкотерапії з дітьми – сиротами війни, щоб підтримати їх і дати інструменти самодопомоги. З весни 2022 року почала збирати свідчення про війну, працюю над нон-фікшн книжкою для дорослих. Із-поміж провідних тем: дитинство, батьківство і роль культури в часи війни. Деякі тексти з книжки публікувалися у виданні Гете-інституту JADU[2].
Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?
«Так. До 2022 року: «Пригоди Штанька», «Історії хоробриків із Горішкових Плавнів», «Пічка». Після 2022 року: «Мої вимушені канікули». Написана у перші тижні вторгнення на основі розмов із донькою про війну (нині перекладена на п’ять мов, готується переклад шостою; одержала Премію Пітера Пена (Швеція), потрапила у ТОП-5 «Дитяча книга року ВВС»).
«Історії друзів із Горішкових Плавнів»: остання історія присвячена темі біженства і волонтерства. «Our World Ukraine» (США): про один день життя українського дошкільнятка у часи війни[3]. Вважаю, що непроговорені травмівні досвіди на нас мають більший вплив, ніж проговорені. Але також важлива форма цієї розмови, особливо із дітьми[4].
Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження? «Від війни плачуть» Тірци Атар, «Жовтий метелик» Олександра Шатохіна, «Абетка війни» Євгена і Соломії Степаненків, «Мене звати Мар’ям» Надійки Гербіш та багато інших.
Більша частина моєї бібліотеки з давнішими виданнями лишилася вдома, тому цей перелік не є вичерпним». Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні? «З-поміж державних програм можу відзначити ініціативи Українського інституту книги щодо видання і перекладів суспільно важливих видань. З державного сектору – ініціативи бібліотек і бібліотекарів. Особисто долучалася до письменницько-волонтерських ініціатив українського ПЕНу, їздила з колегами на Миколаївщину, Чернігівщину й Полтавщину. Проводила зустрічі з дітьми прифронтових і деокупованих територій.
Як на мене, для дітей важливий теплий контакт із книгою: через батьків, вчителів, письменників, друзів і бібліотекарів. Щоб книжка була приводом для зустрічей, спілкування, зменшення відчуття самотності, яке в багатьох загострилося через пережиті травмівні досвіди.
[1] Про цей досвід є тут: https://www.facebook.com/share/p/jiUFoktPiugbd6Dy/ , а текст і опис заняття – у польсько-українському часописі «Посестри» (https://posestry.eu/zhurnal/no-20/statya/nayvazhlivishi-gostinci, https://posestry.eu/zhurnal/no-20/statya/zanyattya-z-kazkoterapii-za-knizhkoyu-katerini-egorushkinoi-metodichna?fbclid=IwAR0UGNJiZkHQOslqbY1qmnHExpYgGNlhQLT4kfu5DAx0Dh5tgD5fsv0ygfk. [2] Про це є тут: https://www.goethe.de/prj/jad/uk/the/edu/26054483.html, https://www.goethe.de/prj/jad/uk/the/idt/25665405.html, https://www.goethe.de/prj/jad/uk/the/mma/25869970.html». [3] Докладніше про це в інтерв’ю «Суспільному»: https://suspilne.media/culture/737573-pro-ukrainu-dla-najmensih-egoruskina-pro-skladnist-rozpovidi-pro-vijnu-ditam-z-insim-dosvidom-ta-kulturnim-kontekstom/. [4] Докладніше про це – в інтерв’ю «Читомо»: https://chytomo.com/iak-napysaty-pravdu-ne-travmatychno-kateryna-iehorushkina-pro-svij-dosvid/».
|
Коментарі до статті