«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Тетяна СТРИЖЕВСЬКА

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Війна змінила всіх нас.

Щоб писати про Велику війну ДЛЯ ДІТЕЙ, мені ще потрібен час. Час, аби осмислити події, відрефлексувати, знайти правильний тон… Адже головне правило, коли пишеш для дітей, – не нашкодити, не травмувати ще більше.

Для себе знайшла вихід у тому, що зараз здебільшого пишу для дорослих. Ця аудиторія зріла. Я можу говорити руба, не боячись травмувати. З дітьми треба працювати філігранно, аби не спричинити ретравматизації».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Так, мій роман «Лінія термінатора» («ВСЛ») якраз про початок російсько-української війни. Роман вийшов друком у лютому 2022 року (презентація була запланована на 25 лютого 2022 року, і звісно ж, не відбулася).

Головний герой – Борис Макаров, старшокласник-переселенець з Донецька, якому вкрай важко дається життя «з чистого аркуша» в Києві. Ця історія відгукнулася багатьом: тисячі українців вимушені були залишити свої домівки після повномасштабного вторгнення росії… Я отримувала багато відгуків від підлітків, в яких вони зізнавалися, що відчували достоту все, як і головний герой.

Моя дитяча книжка «Різдвяний Бука» («ВСЛ») – про хлопчика Власа, який дуже чекав на свого тата з АТО…

Сподіваюся, незабаром вийде друком мій дорослий роман, в якому багато про Київ – революційний 1917 року, часів Революції гідності та повномасштабного вторгнення».

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

«Я з аптечною обережністю читаю зараз книжки про війну. Ці рани ще не загоїлися…

Можу відзначити якісну роботу моїх колег у таких книжках:

«Кіт Левчик і Святий Миколай» Наталки Малетич,

«Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус,

«Врятовані хвостики» Насті Музиченко,

«Привидуся» Оксани Давидової.

З юнацьких відзначу роман «Діти вогненного часу» Катерини Пекур і Мії Марченко».

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«Я долучаюся до будь-яких онлайн-ініціатив. Наприклад, «Читання-чаювання з письменниками», які організовує бібліотека імені Степана Васильченка. Ми обговорювали мої підліткові романи «Лінію термінатора» та «Кокони», а також дитячі книжки «Різдвяний Бука» і «Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма».

Мої колеги роблять багато, щоб промотувати читання. Їхні класні книжки – самі по собі спонука читати!

А скільки зараз майданчиків для того, аби зацікавити дітей! Ті ж фестивалі –  «Книжкова країна», «Книжковий Арсенал», «KyivBookFest»... Ті ж книгарні, які, попри війну, відкриваються в наших містах.

Я пишаюся своїми колегами – письменниками і видавцями. У такі складні часи вони роблять просто неможливе: пишуть книжки, дбайливо їх редагують, видають і промотують».