«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Ірина МАЦКО

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Мій досвід війни розпочався ще у 2014 році, коли почався Майдан. Тоді зламалася моя довіра до світу, до того, що війна це те, що було колись давно і більше не повториться.

Дитиною, я любила дивитися фільми про ІІ Світову війну, звісно, в радянській інтерпритації. Але ці жахи, здавалося, ніколи вже не повторяться. Це минуле. У 2014 після першого загиблого на Майдані у мене був шок від того, що це відбувається зараз, що в наш час за свої переконання і вільний вибір у моїй країні можуть гинути люди, молодь. А потім десятки, сотні і тисячі загиблих. Це був злам у моїй свідомості, втрата безпеки та довіри до світу. Як дорослішання, коли ти розумієш, що у світі не все справедливо і правильно. Попри те у рідному Тернополі у 2015 році я відкрила творчу студію для дітей, яка успішно функціонувала до 2022 року, першого дня початку великої війни. Звісно, допомагала, волонтерила, втілила у життя проект для слабозорих, заснувала конкурс для творчих дітей, читацький клуб, проводила літературну студію для дітей «Майстерня казки».

23 лютого 2022 року я провела перше заняття у творчій студії на новому місці і вже 24 лютого змушена була її закрити через початок війни. У Тернополі на той час ще було більш-менш безпечно, але на скільки, ніхто не знав, і в другий день війни я з дітьми, мамою та моїм майбутнім чоловіком виїхали у Польщу. Я ніколи не уявляла собі переїзду до іншої країни, тому ми змушені були адаптовуватися до нових умов швидко, шукати роботу, винаймати житло, починати життя з початку.

Батьки моєї мами були вимушено переселені з теренів Лемківщини (Польща) у 1946 році й цей досвід, їх спогади, туга за рідним домом, де вони народилися, я ввібрала у себе. І навіть не уявляла, що наше покоління буде мати таку долю, що українці так масово змушені будуть переселятися у пошуках безпечного місця, залишати свій край, у якому народилися,.

До повномасштабного вторгнення і у період із 2014 до 2022 року моя письменницька діяльність була зосереджена на темах генеалогії «Книга мого роду» від ВСЛ, прищеплювання людських цінностей у дитячих творах і казкотерапії. У цьому напрямку вийшли книжки «Казкові перлинки», серія казкотерапевтичних книжок із історіями Олесі: «Хочу! Хочу! Хочу! Купи мені, купи!», «Ручки помий, вірусам бій!», «Обережно, Гаджетоманія!» та інші.

Також писала реалістичну прозу про виклики, з якими стикаються підлітки та молодь у період дорослішання, про стосунки з батьками, що є ключовим у становленні підлітка: «Перехідний вік... моєї мами» та «Кава по-дорослому».

У збірках для дорослих під загальною назвою «Душевні рецепти» я писала про пошук себе, становлення особистості. Також проводила заняття з казкотерапії з дітьми у своїй студії «ІРИска», щоб підтримати їх і дати інструменти самодопомоги, організувала проект казкотерапії для слабозорих дітей «Історії тих, хто бачить серцем».

Початок війни змінив моє життя і напрямок творчості.  Ми виїхали в Польщу і, здавалося, про письменництво можна було забути. Те, про що я писала і що було актуальним до війни, стало далеким і зовсім не на часі. Так минуло кілька місяців і зрештою там, далеко від дому, народилася перша терапевтична казка для дітей, які виїхали з України, шукаючи спокій, – «Коник-Вогник, який запалив зорі». За цією казкою телеканал «Хмаринка» створив мультфільм. А далі, переживаючи, як і більшість українців все, що відбувалося на фронті, одна за одною почали народжуватися казки про наших героїв, відомих усім нам: Валерія Залужного, Катерину Поліщук, Михайла Діанова та інших. Загалом девять казок про тих, на кого має рівнятися молоде покоління, а ми не маємо права забувати, як і сотні й навіть тисячі таких же, про кого ми ще маємо писати. Другим напрямком стали легенди за історією України, щоб зацікавити нею дітей». 

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Про війну почала писати вже після повномасштабного вторгнення, весною 2022 року. Збірка історичних легенд «Легендарна Україна. Історії вільних» вийшла друком наприкінці 2023 року. Це дуже важлива для мене книжка, оскільки показує історію України від часів Трипілля до сьогодні через сім моїх авторських легенд. Такі легенди як «Дідусів садок» про податок на дерева у радянський період і «Підземний світ і невловимий Роман» про вояків УПА – унікальні, написані за реальними фактами і водночас так, щоб дитина, пізнаючи історію, зацікавилася цим періодом нашої минувщини. Ілюстрації до книжки створила Оксана Берсан із Бахмута.

Зараз працюю над другою частиною збірки, адже ще багато тем не відкрито, не описано. Наприклад, історія про Січових стрільців, таємниці корони нашого першого короля Данила Галицького, тема кобзарства тощо.

Ще однією книжкою, яка вийшла навесні 2024 року, і є результатом написання казок про героїв, стала збірка «Героїчні казки». Знаково, що за 2024 рік було надруковано вже два наклади, книжка зайняла перше місце серед дитячих книжок за продажами Vivat.

Наступні книжки, які поки що в роботі. Це твори як для дітей, так і для підлітків, дорослих також на теми війни у різних її проявах. Як із погляду тих, хто в окупації, емігрантів, а також тих, хто досі так чи інакше виправдовує та тримається ще ідей двомовності та не бачить різниці.

Таких тем є дуже багато і їх потрібно піднімати, проговорювати, даючи можливість проживати цей досвід, звільняючись від болю, який не даватиме жити і йти далі. Звісно, тут важлива форма розмови, особливо, якщо йдеться про дітей». 

Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?

«Битва за місто» Володимира Чернишенка,

«Дім» Катерини Тихозорої,

«Мої вимушені канікули» Катерини Єгорушкіної,

«Мене звати Мар’ям» Надійки Гербіш та багато інших».

Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?

«Важливими є різні форми промоції читання: гранди на видання чи переклади, літературні фестивалі, книжкові клуби, зустрічі з авторами, авторські тури тощо. Зокрема Український інститут книги у 2024 році провів два мистецьких конкурси на організацію й проведення заходів із промоції читання. 

Особисто я долучалася до одного із конкурсів як експерт в оцінюванні поданих заявок. Дуже гідні та потрібні видання були у переліку і мені приємно, що змогла долучитися до того, щоб вони були надруковані та потраплять до бібліотек, до читачів».