Сіяти вічне та добре

У бутті кожного народу є певні часові проміжки, певні міти, поза осмисленням і опануванням яких саме існування даної спільноти як Народу не можливе. Бо йдеться не про перемоги чи поразки, не про розрізнення «своїх» від «чужих», а про кардинальні, непоправні (байдуже, позитивні чи негативні!) зрушення в духовній, ментальній і, якщо хочете, фізичній структурі величезних людських мас. Найбільш знаним на загал подібним явищем є Голокост — не пояснювана з погляду здорового глузду драматична сторінка європейської цивілізації, не визначившись із власним ставленням до якої, по-суті, не можливо сьогодні стати європейцем у цивілізаційному значенні цього слова. Те саме стосується й Голодомору. З тією лише різницею, що цивілізований світ зовсім нещодавно, як на історичні масштаби, зіткнувся з цією драматичною історією власного становлення й лише вчиться жити із усвідомленням цього нового знання щодо себе.
Саме ось цим європейським підходом до вирішення питання Голодомору в межах літератури для дітей, намаганням вийти за межі нав’язливих декларацій і хворобливої зацикленості на «своєму» горі мені сподобалася невеличка тематична збірочка, впорядкована Людмилою Юрченко та видрукувана знаним своєю християнською спрямованістю видавництвом «Свічадо».
Видання має зручний формат, «м’яку» обкладинку, належний психолого-методичний супровід (звернення до юних і дорослих читачів, поради фахового вченого-психолога тощо), грамотне розташування текстів із урахуванням віку читачів і логіки чергування віршованих і прозових текстів. У оформленні наголошені реальність (використання світлин, реалістичні малюнки тощо) та світлість і оптимістичне звучання книги (відсутні не лише страшні, а навіть гнітючі зображення, всі діти на малюнках усміхнені тощо).
Фактично всі автори — жінки 1, що мають досвід виховання сучасних діток і роботи з ними, добре знаються на зарубіжній і українській дитячій літературі та є воцерковленими християнами. Відтак, пропоновані тексти — свідома спроба сучасного, інтелектуального та духовного жіноцтва виконати свою природну історичну місію — передати дітям Пам’ять народу, який вони являють собою. Тому кожний текст збірочки звучить як жива щира розмова мами зі своєю дитиною – маленькою чи трішки старшою – про речі складні, почасти невимовні, але реальні. Мама не лякає і не проголошує лозунгів, не закликає й не вимагає послуху. Вона просто пам’ятає, як це було, й той, хто любить, не забуде її слів…
У першому розділі (для молодших школярів) вірші про хліб О. Лісової, В. Слєпцова, Л. Любарської та Г. Щербак чергуються з низкою невеличких казок і оповідань. Зокрема, привертають увагу казочки О. Лісової «Добрі сусіди» та А. Дєточкіної «Де шукати щастя?», написані в кращих традиціях народної казки про тварин. Наполегливість маленьких мишенят як і щирі стосунки між родинами їжачків і зайчиків, здатність героїв допомогти одне одному в скруті та не занепасти духом, як і світлий весняний фінал оповіді без дидактизму розкривають перед дитиною справжні витоки сили добра та причини завідомого програшу злих сил.
Християнською проповіддю безмежної сили щирої віри та особистої відповідальності за спільноту проникнута казка-притча Л. Юрченко «Сталевий солдат та Небесний воїн». Буденну ситуацію, коли батько мусить пояснити синові незрозумілі малому зображення в книжці (світлини про Голодомор), авторка розгортає в «імпровізовану» чоловіком оповідь, в якій історія вигаданої країни Орелії та притчі про Св. Михайла прямо перегукуються з власним досвідом його дитини: батько певен, що «страшна історія» ніколи не повториться, бо «є ти, мій маленький лицарю», бо він, батько, виховує сина з вірою в нього та Божу правду.
Наступна розповідь – «Страшний сон» А.-М. Волосацької ще ближче підводить малого читача до реально-історичного сприйняття Голодомору. Малий Марко з нудьги ліпить коників із хліба та, задрімавши, «летить» тією колісницею… У своїй короткій мандрівці хлопчик зіткнувся з дітками-янголятами, котрі померли з голоду, й раптом усі бабусині та дідусеві «дивацтва» щодо збирання крихт зі столу, цілування випадково випущеного на долівку кусника тощо, стали зрозумілими і набули вищого сенсу…
А оповідання О. Лісової «Зернятко надії» та казка О. Лущевської «Шматочок надії», що завершують розділ, переносять читача безпосередньо в реалії драматичного минулого. Але й в даному випадку дитина стикається не з безвихіддю, а з дивом спасіння. Так, маленька Марійка, вся історія голодного існування родини якої вмістилася у кількох динамічних абзацах, випадково знаходить у старенькій спідничці жменю колись забутого знічев’я насіння й цього досить, щоб серед відчаю проросла надія. Так само й «колективізовані» корова Дібровка та пес Левко з оповіді О. Лущевської не лише спасаються самі, а й стають спасінням для родини Кравців.
Другий розділ збірочки заснований на принципах використання «емоційного компоненту усвідомлення дійсності як провідного фактору розуміння дитиною негативної реальності» (с. 6). Авторам вдалося знайти такий образний ряд для своїх текстів, щоб дати змогу сучасній дитині не «прослухати», а «прожити» відчуття та переживання ровесників часів Голодомору, впустивши таким чином досвід минулого в структуру власної самості, зробити крок до осмислення шляхом співпереживання та розуміння. Так, в оповіданні «Хліб — то святе» Н. Павук шестилітня Оленка «приміряє» до себе досвід своєї ровесниці Оксанки, про яку дівчинці розповідає старший брат, Марічка з «Правди про відьму з-під лісу» Х. Процак, переповідаючи бабусі про «страшну бабу», на яку натрапили з однокласниками, дізнається драматичну історію виживання власної родини, а Тетяна Іванівна з оповідання «Шматок хліба…» Х. Процак усе життя дякує Богові, що простив їй малій гріх викинутого знічев’я хліба і таки вберіг від голодної смерті…
Трагічно і болісно розгортається перед читачем коротка історія життя малого Івася з «Івасикової шкоди» М. Морозенко, чия необережна (хоча й справедлива!) бійка з сином бригадира в школі обернулася загибеллю для родини. Щемко та справді дитинно звучать у вустах помираючої молодшої сестрички традиційні «Миколаївські» застереження, що їй дістанеться «солодка цукерочка», а Івасику – різка…
Так само й коротенький образок О. Данилевської «Червона мітла» на кількох сторінках вмістив цілий світ малого Василька, котрий і спам’ятатися не встиг, як замість рятуватися від голоду з батькової «лісової комори», лишився сином «ворога народу» на посміх Федька-активіста…
З іншого боку досвід Голоду художньо розкриває перед дітьми М. Павленко в оповіданні «Стіл». У центрі її оповіді  — окраса колись щасливої оселі — родинний стіл, що вже не одне покоління «не втрачав свого святкового, здорового вигляду» (с. 50). Але прийшли часи, коли родинні цінності вартують так мало, що їх ціни може виявитися замало, аби в «родині вижили усі й жили довго-довго»… Напрочуд виразно описує авторка, як остання річ з маминого віна — кавовий млинок не може змолоти вторгованого за стіл зеленого жита, як смердить риб’ячий жир в оладках із того товченого в ступці зерна, як важко ковтнути ті оладки, … як «ще одним способом угамувати голод» стає сон, а «якщо й сон погамувати голод не здужає, казка — це вже останнє, що залишилося» (с. 55). І ось родинний стіл приходить у казку — повертається як чарівний жеребець від чужого господаря, принісши повно-повнісінько всіляких наїдків… Але старшій Галинці як і мамі не спиться, бо «завтра на неї чекатиме новий день, і що вони з ним робитимуть?» (с. 56).
Найдовша у збірочці новела Зоряни Живки «Ангел на ймення Грушка» — певно, найвідвертіша та найбільш особистісна з усіх. Авторка розповідає безпосередньо про себе — ще зовсім молоду людину, що раптом усвідомила, що «своїй появі на світ Божий» завдячує «старій груші», яка ніколи не родить і вже навіть гойдати на собі не годна… Цьому неймовірному відкриттю передувало чимало подій — «духмяний, неповторний запах щойно спеченого хліба» і «родючої, чорно-масної, ситої землі навесні» (с. 61) у бабціній садибі, й дивне невміння всезнаючої мудрої бабусі розповідати звичайнісінькі казки… А ще раптом з’ясувалося, що «бабуся не вміла читати»!
Відкриття за відкриттям письменниця разом із читачами наближається до прихованої в пам’яті власного роду таємниці — Голодомору — часу й причини, події й наслідків — усього того, що дитина має почути від дідів, бо «колись у мене теж будуть діти й вони спитають: «А що ти знаєш про свою бабусю?» І саме ЦЕ називається «історія Батьківщини» (с. 65).
Вислухавши нехитру драматичну історію бабусі про «ті» часи та про грушу-дичку, що «Ангел Божий, а не грушка!», бо нікому не дала вмерти, рясно вродивши саме того страшного року, оповідачка можливо вперше відчула справжній жаль і до своєї «маленької бабусі», й до її «братика, що давно-давно загинув на війні», і до «прабаби-ткалі, що… лишила по собі домоткані рядна та строкаті дорожки», й до «усіх-усіх покривджених, замучених, закатованих, заморених…» (с. 70).
Зрештою, певно саме так і відбувається процес нашого вилюднення, доростання до Бога в собі шляхом осмислення себе як часточки родини, роду, народу, людства… І Людиною ти стаєш лише тоді, коли кожне з цих слів перестають бути абстракціями, а наповнюються твоєю щирою любов’ю до цілком конкретного Божого творіння, до його завжди єдиної на весь Всесвіт історії буття.
Можливо, саме тому прозорою квінтесенцією життя «по-українські» звучать рядки єдиної вміщеної в другому розділі збірочки поезії — «Співають коники у житі» О. Кротюк:
«Співають коники у житі,
А жито мріє на ланах.
Отак би в світі жити й жити,
Аби лиш хліб у хаті пах». (с. 58)
Сподіваюся, що слідом за цією насправді світлою та художньо вартісною збірочкою з’являться й інші ще кращі книжки, в яких драматичні сторінки українського буття будуть нарешті розказуватися дітям із родинним теплом, на рівні народного осягнення життя та з погляду Вічності, а не чинної програми чи «панівної» ідеології…

Наталя Марченко

1. Єдиний автор-чоловік – Володимир Слєпцов.

Дивіться також інші матеріали про це видання:
1. Батіг Л. «Зернятко надії». Дітям про Голодомор / Л. Батіг // Релігійно-інформаційна служба України. – Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/studios/announcements_of_editions/45368/
2. “Зернятко надії” — перша збірка художніх творів для дітей про Голодомор // Вікіпедія. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Зернятко_надії
3. «Зернятко Надії : художні твори для дітей» // Буквоїд. – Режим доступу : http://bukvoid.com.ua/news/child/2011/11/02/084151.html