Катастрофи — прекрасні?

Смолич Ю. Прекрасні катастрофи : наук.-фантаст. романи / Ю. Смолич ; мал. О. Довгаля. – Київ : Молодь, 1956. – 444 с. : іл. – (Бібліотека пригод та наукової фантастики).

Смолич Ю. Прекрасні катастрофи : повість / Ю. Смолич. – Київ : Грані-Т, 2010. – 112 с. – (Українська дитяча класика).

Чим інколи заворожують книжки, написані майже століття тому?

Можливо, схожість ситуації — нехай на іншому рівні «кола життя» — збурює підсвідоме прагнення вичитати між чужих знаків слова, що мають значення сьогодні, бо у круговерті перемін хочеться упевнитися, що хтось колись благополучно дав усьому тому лад… Чи ні?..

«Бував Смолич усяким, та все ж була в ньому інтелігентність, культура.

І ще було щось дитинне, беззахисне».

Олесь Гончар.

Юрій Смолич завжди видавався мені постаттю напрочуд цікавою і значущою. З його відверто «заплямованою» для «радянського» керівництва і так само для «національного проводу» біографією, недочитаністю «широко знаних» творів і громадською «всеприсутністю» при абсолютній людській самотності, він залишається для мене напрочуд чесним і відвертим у своїх нескінченних ігрищах із системою та власною слабкістю… Певно тому, що зазнайомилася спершу з книгами його спогадів і роздумів, далі була чудова автобіографічна трилогія про дитинство і юність, згодом прочитала фантастику… а відзначені радянською критикою і нагородами реалістичні «ідейні» романи та публіцистика так і залишилися нечитаними…

Найменше цей хворобливий, сутулий, короткозорий чоловік (класичний «ботан»!) пасував на роль авантюриста чи

героя. Здається, єдиним смаком у його бутті мала бути порохнява на фоліантах і присмак лікарняних пігулок, а єдиною таємницею — «пограбована» сусідська яблуня та, можливо, випадкова бійка… Але в тому слабкому тілі жив бунтівний дух, пройнятий думками про неспокій, душа, спрагла пригод і чину... Зрештою Смолич став віртуозним «гравцем» на життєвому полі, бездоганно вдаючи із себе іншу людину та творячи карколомні сюжети,..

нехай і в літературі. Навіть ім’я, вибите на його надгробку, — «Юрій Корнійович» — несправжнє. У метриці письменник записаний Георгієм, сином Корнелія. Та радянська міліція, видаючи у 1931 р. паспорт, «спростила» по-батькові до «Корнійовича», а розмовне Юрій приросло до нього змалку…

Детям нравятся стихи Геннадия Глушнева

умные, добрые, полные звука и света.

Стихи Глушнева маленькие шедевры.

Н. Готовчиков

Хотите узнать, почему мальчишка вдруг стал черничного цвета? А почему тыква крепко уцепилась за изгородь? И может ли жучок поселиться в кармане? Угадайте, какое животное спит, свернувшись буквой О, а в каком овоще живет золотистый рой пчел? Ответы на эти и многие другие вопросы вы найдете в стихотворениях Геннадия Глушнева.

Комар Б. Векша : повість / Б. Комар ; худож. оформ. М. Штаєрмана. — К. : Дитвидав УРСР, 1960. — 110 с. : ілюстр. — (Історична бібліотека).

Комар Б. Векша : повість / Б. Комар ; ред. серії та авт. передм. О. Гаврош. — К. : Грані-Т, 2010. — 135 с., портр. — (Українська дитяча класика).

Коли світ невпинно й кардинально змінюється, як ніколи хочеться ясності. У собі. В оточенні. У виборі, який тобі нав‘язують чи пропонують…

Можливо тому, діти, котрі щомиті ростуть і незворотно змінюються, так не люблять півтонів і етичної невизначеності, так прагнуть щирої «справжньої» правди та абсолютного «непогрішимого» знання...

Можливо тому, «заторможуючись» у своїй дорослості, люди втрачають цю дитинну спрагу істиного і, зрештою, остаточно «завмирають»…

«Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!».
Цей слоган ми чуємо постійно, але, здається, так само постійно не усвідомлюємо, що насправді живемо у країні багатоликій і багатоголосій, у обширах неймовірно древніх і розмаїтих культур, на просторах, що увібрали у себе ледь не всі можливі на Землі прояви природи. Я до того, що в межах української книги для дітей були і залишаються митці, які в силу обставин чи особливостей обдарування писали не лише українською мовою, друкувалися не лише у вітчизняних видавництвах... інколи, тільки у зарубіжних…
Та якщо, Богу дякувати, книги нещодавнього лауреата Шевченківської премії Володимира Рутківського змогли за життя автора «вийти в люди» зі стін і вітчизняних видавництв також, то Анатолія Домбровського (і не його одного!) все ще з успіхом перевидають наші сусіди…
Чому не ми?!!

Наталя Марченко

Домбровский А. И. Голубая тень белого камня : повесть / А. И. Домбровский. – М. : Дет. лит., 1970. – 64 с.

Время от времени, полагаю, не только у меня возникает потребность все отложить и почитать какую-нибудь книгу Гайдара, удивительного советского автора книг для детей и юношей, умевшего рассказывать об играх, в которые каждый из нас играет наедине с самим собой, так же увлекательно, как и обо всем, что происходит наяву, в реальной жизни.

По-моему, Аркадий Гайдар был единственным писателем, сумевшим на многие годы увлечь советскую детвору придуманной им игрой — в тимуровцев, которой он посвятил повесть «Тимур и его команда». В большинстве его повествований герои, играя, преодолевают неимоверные трудности, совершают добрые дела, а то и подвиги. И сам он тоже всю жизнь играл, преимущественно в «войнушку». Когда в школьные годы нам то и дело напоминали, что не такие уж мы несмышленыши, чтобы уклоняться от ответственности: вон, мол, Гайдар в пятнадцать лет командовал полком, ни говорящие это, ни слушающие их и не помышляли, что, оказавшись волею случая командиром, будущий писатель, ведя красных бойцов в атаку на отряды зеленых, в общем-то играл во всадника, скачущего впереди (отсюда и псевдоним — Гайдар).

Cулименко, С. А. Добрий трилер: незвичайні пригоди шк. експедиц. загону у Крим. горах, описані Вітею Сокирком, туристом і художником : повість / С. Сулименко ; худож. В. Савадов. – Київ : Чорлі, 1997. – 80 с. : іл.

Серед книжок, котрі пройшли повз читача (чесніше сказати, — повз критиків) непоміченими, інколи опиняються насправді достойні видання. Особливо гостро ця «непрочитаність» книги для дітей була відчутна наприкінці 90-х років, коли не те що дитячі видання, а й самі діти опинялися за межею виживання, полишені напризволяще і батьками, і громадою…
На повість С. Сулименка я звернула увагу, оскільки вона побачила світ у видавництві «Чорлі», заснованому в буремні 90-і одним із корифеїв української літератури для дітей Всеволодом Нестайком, і була адресована підліткам, кількість оригінальних українських творів для яких і досі мізерна.
Видана у кращих традиціях «Веселки» книжечка привертає увагу належно відредагованим текстом і значною кількістю соковитих, сповнених суто кримського колориту ілюстрацій В. Савадова. Ці реалістичні, наче вихоплені з розкадровки яскравого динамічного бойовика картини якнайкраще пасують так само фільмографічному, сповненому динаміки, мальовничих (буквально видимих) сцен і діалогів тексту.