Якщо хтось скаржиться вам, що не може знайти гарну книжку своїй дитині, то насправді він не шукав або не мав бажання її знайти. Всі експерти «Граней-Т» погоджуються, що дитяча література в Україні швидко й успішно розвивається: заповнюються ніші, з’являються нові імена, випробовуються нові жанри і теми, порушуються актуальні проблеми. Про тенденції, які нині панують у літературі для дітей, розповідають письменники Валентина Вздульська, Сергій Пантюк, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Юрій Бедрик та Андрій Кококтюха.

– Проявляються чимало тенденцій, які не можуть не тішити: збільшення уваги до дитячої літератури, освоєння нових жанрів і тем, молоді автори друкуються відносно легко (порівняно з ситуацією на розвинених ринках, де автор три роки може чекати лише на те, щоб його рукопис прочитали у видавництві).

Що ж до суто української специфіки написаного, то не можна не відзначити певні ретроградні нюанси. Дитяча література взагалі за своєю природою схильна до консерватизму, це нормально. Але українські тексти для дітей досі залишаються в полоні багатьох стереотипів: ґендерних, національних тощо. Також вони схильні до ідеалізації дитини й дитинства, до мовного пуризму (мова дитячої літератури так само є консервативною), до численних табу, до ігнорування численних тем (історичних, постколоніальних тощо).

Дослідники, вивчаючи ситуацію в дитячій літературі Заходу на зламі другого тисячоліття, зазначають, що на неї вплинули два глобальні фактори, революційні за своєю природою. Перший – це зміни соціополітичного клімату в 60-х роках на Заході разом із протестами проти расизму, сексизму, пацифістськими й екологічними рухами, що породили появу в дитячих книжках так званого «неореалізму». Він зруйнував панівні до того табу на такі теми, як секс, наркотики, алкоголь, насильство, антисемітизм, расова, статева проблематика, проблемна родина, складна дитина тощо. Ці теми почали усвідомлюватись як надзвичайно важливі, про них почали писати дітям. Другий фактор – це «швидкий капіталізм», в умовах якого дитяча література стає заручницею індустрії, великих корпорацій та прагнення надприбутків. Економічні обставини українського книговидання я коментувати не наважуся. Але щодо першого фактору – зрозуміло, що «неореалізм» в українську літературу для дітей не прийшов: вона досі переважно живе поетикою 19 століття, часто ігноруючи сучасні виклики.

– Найбільш помітною є тенденція до повільного, але цілеспрямованого розвитку по висхідній. Є й тенденція до втрат – незрозуміло чому занепала історична проза для дітей та юнацтва.

– Вона розвивається, і це дуже добре. З`являються видання різного формату, розраховані на різний вік, уподобання, смаки, пріоритети. Поезія, колискові, фантастика, детективи, іронічні оповідання, мелодрами, містичні історії тощо. Література розважає, грається, вчить, відкриває різні світи, пояснює, як влаштовано Всесвіт, що таке кохання й добро, як стати сильним та досягати мрії, як навчитися розумітись на економіці, праві, психології, фінансах, медицині – справжніх «дорослих» речах.

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

– Гадаю, головний «тренд» сучасної літератури для дітей в Україні – її розмаїття. Як і завжди в нашій культурі, це відбувається не «завдяки», а «всупереч». Єдине вагоме «завдяки» – то, мабуть, таки робота видавництва «Грані-Т». Ми бачимо зараз книги різних жанрів, яких, скажімо, ще десять років тому не було. Плідно працюють для дітей Володимир Рутківський, Галина Малик, Іван Андрусяк, Сашко Дерманський, Олександр Гаврош, Зірка Мензатюк, Ірен Роздобудько, Леся Воронина, Андрій Кокотюха та інші визнані автори. Гадаю, на черзі – опанування авторами і пропозиція для читачів юнацького і молодшого шкільного віку все нових і нових книжкових напрямів: екшн, хорор, детектив, лірична, іронічна і пригодницька казка, фентезі й нон-фікшн-література та багато інших пропозицій. Можливо, незабаром з’являться і книжки на кшталт Селінджерового «Ловця у житі», які змусять тих же підлітків на деякий час забути про комп’ютер… Як поміркований оптиміст, я вірю у позитивний і невпинний розвиток української дитячої літератури.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

– О, це цікаве питання, варте окремої розмови! Література для дітей стає дедалі розмаїтішою, що дуже втішає. У давноминулі часи, коли книжки дітям в Україні випускало одне видавництво – «Веселка», щороку складалися обширні плани, що охоплювали різні жанри і різну тематику. Звісно, все те відбувалося під недремним ідеологічним контролем. Відколи планова радянська економіка благополучно упокоїлася, а книговидання зайшло в затяжну кризу, почали домінувати книжки, які вважалися найуспішнішими на ринку: казки, казкові повісті. Майже не з'являлося нової реалістичної прози, яка б висвітлювала проблеми сучасних дітей, історичної літератури, науково-пізнавальні видання звелися до енциклопедій. Тепер же література стає більш різноманітною, повнокровною, охоплюючи дедалі ширшу тематику. Вільна від ідеологічних нашарувань, вона мовби вертається у старе річище, заповнює покинуті на якийсь час протоки й рукави різних жанрів і тем. Можливо, це не дуже вдале порівняння. Одного разу мені вже дісталося за те, що на якомусь зібранні говорила про нагальну потребу в соціально-психологічній прозі. Модна молода авторка чомусь сприйняла це як зганяння всіх до одного колгоспу, як посягання на казкову, чарівну літературу. Я зовсім не заперечую проти казок (сама пишу їх), мало того, вважаю, що засилля винятково реалістичної літератури було б таким же небажаним, як і засилля казки.

Виходять нові серії пізнавальної, біографічної літератури, як-то серія про дитинство видатних людей видавництва «Грані-Т», серія про спорт, уже й до поезії руки дійшли. Окрім того, в дитячу літературу прийшло чимало нових авторів, серед них і вже відомі творці літератури «дорослої» (Ірен Роздобудько, Сашко Гаврош), і зовсім молоді автори, як, наприклад, одинадцятикласниця столичного гуманітарного ліцею Оля Русіна.

Тож наша література для дітей твориться, багатшає, стає дедалі цікавішою. Я б навіть сказала – дозвольте куликові похвалити своє місце проживання! – що в сучасній українській літературі найуспішніше розвивається саме література для дітей.

Юрій БЕДРИК, письменник

– Це запитання – радше до вас, а не до мене. Це ж вам у видавництво надсилають у незмірних кількостях найсвіжіші рукописи, і ви читаєте їх усі – як ті, що стануть бестселерами, так і ті, що кануть до кошика.

А якщо про типологію авторів, – то наша особливість, як на мене, в дуже малій кількості «чистих» дитячих письменників. Найкращі твори для дітей останнього часу, за невеликими винятками, написані літераторами «дорослими». А може, вона й не наша? Зрештою, був час, коли я і сам із дитячих письменників найдужче любив Екзюпері, Джеральда Даррелла й Марселя Еме.

– Більшість авторів – жінки. Тематика відповідна. А це – як неповна родина, ефект такий самий. Нема чоловічого начала.

– Я таки зачепилася за коментар Юрія Бедрика і не можу не сказати, що навала рукописів у нашому видавництві – це далеко не показник тенденцій у сучасній літературі для дітей. Це показник того, про що зовсім не хочеться згадувати в цьому контексті :).

Ми як соціально відповідальне видавництво придивляємося не лише до кипіння творчості в письменницькому середовищі. Парадоксом сучасності може стати чудова у всіх сенсах книга для дітей, якій бракує… читачів. А бракує їх тому, що в повсякденному житті більшості українських родин книга фігурує тільки у формі шкільних підручників. Звідки дитина матиме смак до книг, культуру читання, якщо вона не бачить елементарного батьківського прикладу? Тому ми підходимо до проблеми з іншого боку – зріднення, зміцнення українських родин почерез книги й сімейне читання, увагу одне до одного, обговорення спільних проблем, сімейних, садочкових, шкільних подій. З родини все починається, нею все й завершується. Кожен із батьків готовий прихилити небо для своєї дитини, але часто не звертає уваги на елементарні речі – живе повноцінне спілкування.

Отож, книга залишається інструментом, однак не хочеться вживати поважні слова на зразок «становлення», «розвитку», «виховання». Книга стає інструментом для розмови з дитиною про багатогранний і барвистий світ, у якому вона живе, про всі його радощі, страхи, болі та просвітлення. Така розмова буде цікава усім її учасникам, тобто трьом найріднішим поколінням – дідусь і бабуся, мама і тато, діти. І в такій розмові неодмінно потрібно згадувати, окрім казкового позитиву, ще й тонкі, дражливі чи навіть недавно татуйовані теми: чому мама відрізала тата на фотографії, чому деякі діти жебракують, чому інколи тато стає «інопланетянином», чому батьки заробляють мало грошей? Як сказала пані Зірка Мензатюк, нині є гостра потреба в соціально-психологічних творах, де все по-чесному, названо своїми іменами, зрозуміло, інколи боляче і навіть страшно, проте в житті не буває все казково прекрасно. Коли дитина має розуміння, вона вже озброєна для різних життєвих капостей, вона здатна зрозуміти іншого, бути толерантною і людяною. І наш книготерапевтичний напрямок діяльності з кожним днем усе більше актуалізується.

Підготувала Тетяна Терен