Дискусійний клуб
Запрошуємо до дискусійного клубу «Ключа»! Правила форуму дивіться тут.
Дискусійний клуб / Новини / Всеукраїнський письменницький марафон "Рідною мовою"
Всеукраїнський письменницький марафон "Рідною мовою" |
|
|---|---|
urccyl
|
Дорогі львів’яни!
21 лютого з 15.00 до 21.00
У приміщенні Великої сесійної зали міської Ратуші
відбудеться
Всеукраїнський письменницький марафон «Рідною мовою».
Шість годин поетичного та прозового слова, музики і співу
під поетів, музикантів та акторів з усієї України.
Акція некомерційна і неполітична. З доброї волі письменники їдуть з усіх кінців нашої країни до Львова, щоб своїм голосом стати на захист мови титульної нації.
До акції долучилося понад 50 учасників, серед яких Роман Іваничук, Василь Герасим’юк, Марія Матіос, Ігор Калинець, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська Ірена Карпа, Галина Вдовиченко, Людмила Таран, Дмитро та Віталій Капранови, Ніна Бічуя, Андрій Содомора, Грицько Семенчук та багато інших письменників.
|
 15 лютого 2011, 20:05
|
|
|
Nata
|
21 лютого, на День рідної мови, у Львові Всеукраїнський письменницький марафон «Рідною мовою» об’єднає не лише провідних письменників, але й улюблених співаків та акторів. Вокальна формація «Піккардійська терція», чоловічий октет «Орфей», сестри Горгішелі, Наталка Криничанка, Андрій Бочко, актори Львівського театру імені Леся Курбаса та, дуже імовірно, Тарас Чубай виступатимуть під час письменницького марафону на знак солідарності з письменниками України. Акція триватиме шість годин – з 15.00 до 21.00. у Великій сесійній залі Ратуші з радіотрансляцією на площу Ринок і об’єднає письменників різних міст та різних поколінь. Ініціювали марафон львівські письменники Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та дослідниця літератури Уляна Гнідець. Організатори самі не сподівалися такої потужної хвилі підтримки: інформація миттєво поширилися через соціальні мережі, ініціативу підхопили інші міста – Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Луганськ, Ужгород, там так само влаштують читання в рамках марафону . У львівському марафоні візьмуть участь: Роман Іваничук, Олег Лишега, Ніна Бічуя, Галина Чубай, Людмила Таран, Василь Герасим’юк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Іван Малкович, Ігор та Ірина Калинці, Галина Вдовиченко, Дмитро та Віталій Капранови, Галина Крук, Остап Сливинський, Ксеня Харченко, Віктор Неборак, Іван Лучук, Марія Кривенко, Любомир Стринаглюк , Ірина Старовойт, Оксана Кротюк, Віктор Мельник, Марія Морозенко , Олена Степаненко, Дмитро Лазуткін та багато інших. Акцію підтримують Оксана Забужко, Юрко Іздрик, Марія Матіос, Лариса Денисенко, Павло Мовчан, Ірена Карпа, Леся Романчук, Марія Бурмака, сестри Тельнюк, котрі не зможуть приїхати, але надішлють на підтримку акції листи. Письменники обстоюватимуть свою громадянську позицыю. Жодної комерції чи політики – лише любов до рідного слова та захист національних цінностей. Контакти координаторів: Мар’яна Савка: 067 760 10 82 Маріанна Кіяновська: 067 720 93 41 Уляна Гнідець: 067 876 97 97 |
|
18 лютого 2011, 13:17
|
|
|
urccyl
|
Виступ Уляни Гнідець
на відкритті
Всеукраїнського письменницького марафону «Рідною мовою»
21 лютого, у Львівській міській раді
Сьогодні, 21 лютого, ми відзначаємо Міжнаро?дний день рі?дної мо?ви — день «підтримки мовного і культурного розмаїття та багатомовності», проголошений на ХХХ сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО в 1999 році.Саме в цей день 1952 року у республіці Бангладеш відбулися масові протести проти урядової заборони бенгальської мови, жорстоко придушені владою. Відтоді 21 лютого в цій країні – День полеглих за рідну мову.
Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. Володимир Захарченко
На жаль, у нашій історії теж є трагічні паралелі, відомі і невідомі. Всі знають про Валуєвський циркуляр і Емський указ. Але мало хто знає про те, що 1951 року студенти Харківського університету виступили проти складання іспитів російською мовою і за це поплатились: 33-х найактивніших розстріляли, а ще 800 зазнали репресій.
Важко в це повірити, але сьогодні, на 20 році незалежності, настала епоха “нової валуєвщини”, і найдошкульніших ударів зазнає освіта. З легкої руки Табачника відбувається відверте і цинічне нищення національної освіти, що проявляється насамперед в демонстративному вилученні української гуманітарної складової з навчального процесу. Про це свідчить лавина резонансних рішень, що порушують право титульної нації на утвердження власної самобутності. Серед них: зменшення прохідного балу з української мови під час вступу до вишів, скасування іспиту з української мови при вступі до магістратури та аспірантури, тестування мовами нацменшин, переведення іноземців на навчання з державної української мови на російську.
«Концепція мовної освіти в Україні», що на папері гарантує «вільний вибір мови навчання», а на ділі – дає право учням відмовлятися від вивчення української мови, «рідна сестра» радянської постанови 1958 р. В основі її лежить хибне твердження про багатонаціональність нашої держави, хоч насправді в Україні проживає абсолютна більшість українців – 77.8%.
З нею в парі іде “Концепція літературної освіти в Україні”, згідно з якою учні вивчатимуть твори українських, зарубіжних і – окремо! – російських письменників, тобто, за визначенням міністерства, «золотий фонд класичної літератури». Відтак у 10-11 класах планують запровадити інтегрований предмет «Література». На ділі це означає пропорційне скорочення годин на вивчення української літератури, перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури з метою переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності і моделі поведінки.
Перші відчутні наслідки вже є: закриття шкіл з українською мовою навчання в Донецькій області під маркою “оптимізації”, при тому, що батьки і учні влаштовують протести, голодування і готові навіть до самоспалення. І зрозуміло насправді, чому й навіщо це робиться: бо питання мови — це питання влади.
Так, нова концепція літературної освіти від Табачника це не просто педагогічний викрутас — це замах на майбутнє України. Тому вона викликала тривогу в суспільстві – круглі столи з обговорення концепції провели Києво-Могилянська академія,«Смолоскип» - у Києві; і Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва - у Львові.З'явилися важливі Підсумкові документи, підписані визначними громадянами, діячами науки і культури, серед яких: Лілія Овдійчук, Іван Андрусяк, Ігор Січовик, Леся Генералюк, Марина Павленко,Володимир Рутківський, Оксана Шалак, Оксана Кротюк, НаталіяБлохіна та багато інших. Зокрема, учасники обговорення в Києво-Могилянці слушно зазначають: «внесені в останній момент зміни (до концепції) свідчать про тенденцію нової ідеологізації літературної освіти в Україні. У Концепції є неприпустиме ані з наукового, ані з етичного погляду протиставлення української («низької», етнографічної) - і російської («високої», такої, що претендує на «особливу роль» як «художньо-словесне надбання») літератур. Російській літературі відведено, по суті, роль єдиного мистецького чинника духовно-інтелектуального становлення громадян України («старшого брата»).Роз’яснення міністра Д.Табачника, що Концепція не передбачає запровадження такого предмету, як «Російська література», маютьказуїстичний характер, оскільки навчальний предмет «Російська література» може з’явитися під «псевдонімом» «Світова література» (про це, зокрема, ясно свідчить заява міністра про те, що ¾ програми світової літератури мають складати твори російських письменників).Попри те, що методичні аспекти Концепції літературної освіти заслуговують на увагу, вимагаємо - у зв’язку з викладеними вище аргументами - відмінити наказ від 26 січня 2011 р., яким затверджено Концепцію, а також переглянути її змістову суть, звільнити літературну освіту від нав’язуваної їй ідеології «русского мира».Ця позиція,висловлена у «Підсумковому документі учасників круглого столу від10 лютого 2011 року, справедлива і конструктивна, довкола неї слід гуртуватися, її варто підтримати,бо, як наголошує Наталя Марченко «згодом жодним чином не вдасться нічого врегулювати «у самих стандартах і програмах», якщо, зважаючи на Концепцію, будуть скорочені години + постане (як уже було не раз в освітній галузі!) «логічна» вимога «триматися букви закону». Не можна дозволяти перетворювати конструктивну співпрацю на поступову капітуляцію.Національна культура – живий організм: навіть якщо пальця врубати, «аби жила!», - лишається калікою!». Солідарна з цією позицією і Галина Александрова, д.ф.н., яка пише: «Ця концепція є неприйнятною, антиукраїнською, вона перекреслює всі здобутки шкільної літературної освіти за останнє двадцятиліття, оскільки українська література у ній постає вторинною, другорядною. Вся ця балаканина про глобалізацію та загальнолюдську систему духовно-культурних цінностей – для того, щоб «розчинити» українське письменство у російському. Без національного не буває загальнолюдського». Підтримала рішення круглого столу також Олена Ісаєва, доктор пед. наук, професор: «Концепція літературної освіти, запропонована МОН, не витримує жодної критики… У ній і, справді, є речі просто загрозливі для майбутнього сучасної літературної освіти. Теза про можливу інтеграцію української та світової літератури - неприпустима. Особливе відзначення та випячування ролі російської літератури порівняно з літературами інших народів носить антидержавний характер. Це речі принципові. І мовчати тут не можна».
Справді, мовчати не можна! Тому закликаю всіх підписати ці звернення, листи, підсумкові документи – тут, на сайті Літакценту, на сайті КЛЮЧа (національної бібліотеки для дітей), щоб хоч так, своїм відкритим іменем, виступити проти такого злочинства.Як писала Оксана Пахльовська, “Раби — це нація, котра не має Слова, тому й не може захистить себе.” Тож задумаймось, чи хочемо ми бути рабами? Чи хочемо ми, щоб наші діти і внуки, відстоюючи найдорожчі цінності — людську гідність, національну ідентичність і рідну мову – удостоїлися статусу “тубільців”, непотрібних новій Україні без українців, яку плекає в мріях і реалізує своїми планами (і діями) сучасна влада. Чи, може, ми хочемо, щоб наші діти і внуки підкорилися, пристосувалися, русифікувалися і перетворилися на двоязиких креолів, без роду й коріння, без історії і пам’яті, без минулого і майбутнього, зате з відносно ситим щоденним існуванням. Зрозуміло, що кожна з цих перспектив — це перспектива страждання. Зрозуміло, що ніде в світі ми зі своєю національною ідентичністю нікому не потрібні: ми потрібні тільки тут, у своїй рідній країні, на своїй рідній землі, своїм рідним людям зі своєю рідною мовою. Бо тільки так кожен з нас може здійснити свою правдиву місію, виконати власне життєве призначення, нездійсненне в чужому байдужому чи ворожому світі.
Це добре розуміють письменники – вони завжди мають певний ступінь свободи, вміють творити незалежно, можуть піти у «внутрішню еміграцію». Натомість наші педагоги перебувають в іншій ситуації, вони працюють в системі освіти, яка сковує їхню думку і волю, вони не можуть вирватися з системи, в якій все чітко розписано і розподілено. Тому треба, щоб письменники допомагали освітянам, бодай частково брали на себе відповідальність за гуманітарну складову освіти, підтримували вчителів словом і ділом, активно організовували зустрічі зі школярами, пробуджували в дітях інтерес до літератури і на всіх рівнях обстоювали інтереси національної освіти. Необхідно, щоб вчителі відчували постійну опору в письменниках
Захист свого, рідного — закладений на рівні інстинктів. Все живе захищає свою територію, своє життя і потомство – навіть найменша комашка! – без будь-яких законів і конституцій, лише за законом природи. А ми ж, українці, - люди! Не можна забувати про це, не можна мовчки зрікатися свого тільки тому, що сьогодні так легше, безпечніше. А завтра — якось воно буде. Проблема в тому, що завтра може не бути. Принаймні, для української України, тобто, для нас. І наше завдання — не допустити цього, не зганьбитися перед своїми нащадками, відібравши у них майбутнє, не осоромитися перед нашими предками, які поклали життя за нашу свободу — а ми її щоденно втрачаємо.
І не можна слухати заспокійливі заяви захисників усіх цих “нововведень” про те, що, мовляв, концепція нічого по суті не вирішує, головне — це її наповнення, програми, конкретні твори; хочете доброї літературної освіти для українських дітей — будь ласка, хто вам боронить, пишіть програми і подавайте на розгляд в міністерство, - не можна їм вірити, бо ж зрозуміло, що слова ці — лукаві, а ті, хто промовляє їх, робить це тільки для того, щоб приспати нашу пильність, стримати нас від протестів і далі робити своє. Але відсьогодні наша пильність має стати невсипущою, а слово учасників нашого марафону буде їй ліками для безсоння.
Як казав Феофан Прокопович, “Наша Батьківщина благає допомоги красномовства”.
|
|
23 лютого 2011, 10:12
|
|
|
urccyl
|
Звернення українських письменників
до співгромадян
у День рідної мови
Шановні співгромадяни, дорогі читачі!
Ми живемо в державі, що зветься Україною, - і стаємо свідками повзучої політичної війни проти цінностей, що складають підвалини української ідентичності. У час цього непростого випробування для кожного громадянина нашої країни ми звертаємося до вас із закликом не мовчати - і демонструвати свою громадянську позицію скрізь і завжди, де і коли виникає загроза для конституційних цінностей української держави.
Пасивна позиція українських громадян сьогодні - вже завтра може обернутися гуманітарною катастрофою.
Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою, як світ, тактикою «розділяй і владарюй» намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок.
Провокації набули характеру лавини. Закриття українських шкіл на Сході України лицемірно видаються за «оптимізацію витрат». З підручників історії вириваються сторінки, залиті кров’ю наших предків, котрі поклали своє життя за те, щоб ми сьогодні жили в незалежній суверенній унітарній державі. Голодомор, геноцид Сталіна проти українського народу, нашу найбільшу національну катастрофу, від наслідків якої Україна потерпає донині, з орвелівським цинізмом називають всього-навсього наслідком неправильно проведеної колективізації. Зі шкільної програми вилучають «незручні» для влади твори. Тим часом концепція літературної освіти в загальноосвітніх школах дописується невідомими авторами на користь російської літератури, в тіні якої начебто визрівала українська, що є не тільки відвертою історичною неправдою, а й прямим приниженням вартості української літератури та її геніїв. У радіоефірі давно не знайти української музики, телевізійний простір забитий російським «секондхендом», великі книжкові мережі в Україні належать російським власникам, які дбають про інтереси російської книги.
Як у колоніальні часи, нас знову намагаються переконати, нібито український творчий продукт, який більшості українців елементарно недоступний, просто «не конкурентний». На 20-му році після розвалу Радянської імперії нам знову намагаються прищепити почуття меншовартості, «неформату» – неформату всього українського.
Ми з повагою і шаною ставимося до культур і літератур усіх національностей України, що творять єдиний український народ. Ми солідарні з російськими, польськими, кримсько-татарськими, єврейськими, угорськими, румунськими, грузинськими письменниками та письменниками всіх інших національностей, що живуть і творять в Україні, є її громадянами і сповідують її базові конституційні цінності. Ми рішуче виступаємо проти роздмухування ксенофобії, не ділимо людей на чужих і своїх, зцілюємо країну, а не роздираємо її на Схід і Захід, Південь і Північ.
Ми не вимагаємо від держави ні дотацій, ні президентських стипендій, ні урядових пенсій, не впадаємо в розпач від того, що держава нічого не робить для промоції української літератури у світі. Але ми – автори, відповідальні за українське слово, і наш професійний обов’язок - стати на захист свого читача, котрий хоче читати українською і вибирає українську книгу.
Ми гордимося українськими виконавцями, знаними в цілому світі, і хочемо в ефірі чути українську музику й українське слово.
Ми переконані, що чиновники усіх рангів зобов’язані не лише знати державну мову, але й висловлюватися нею публічно. Ми застерігаємо представників влади та правоохоронних органів від втручання в справи української культури, від запровадження контролю і цензури, від утисків свободи слова.
Ми застерігаємо недалекоглядних політиків від негідних для державця замахів на самі підвалини державності – від внесення змін до Конституції України та спроб переписати Гімн України.
Ми відстоюємо право наших дітей на історичну пам’ять – на правдиве, не «переформатоване» за лекалами радянської ідеологічної кон’юнктури знання про Другу світову війну, Леніна, Сталіна, УПА, Голодомор, героїв Крут, Івана Мазепу, Степана Бандеру, національно-визвольну боротьбу, про події та діячів історії тоталітарного ХХ століття.
Все це – непорушні й законні права нашого народу. І жодна влада в країні, яка зветься Україна, не сміє в нас їх відібрати.
Письменники, перекладачі, літературознавці:
1. Мар’яна Савка
2. Маріанна Кіяновська
3. Уляна Гнідець (Президент Всеукраїнського центру дослідження літератури для дітей та юнацтва)
4. Галина Вдовиченко
5. Роман Іваничук
6. Ніна Бічуя
7. Оксана Забужко
8. Марія Матіос
9. Лариса Денисенко
10. Сергій Грабар
11. Оксана Луцишина
12. Ірина Старовойт
13. Галина Гузьо
14. Наталя Трохим
15. Сергій Жадан
16. Марія Морозенко
17. Людмила Таран
18. Оксана Кротюк
19. Анатолій Дністровий
20. Андрій Поритко
21. Наталя Іваничук
22. Олег Соловей
23. Богдан Бойчук
24. Віктор Шило
25. Микола Рябчук
26. Ігор Калинець
27. Ірина Калинець
28. Леся Романчук
29. Галина Малик
30. Олександра Коваль (Президент Форуму видавців у Львові)
31. Ігор Павлюк
32. Вік Коврей
33. Арсеній Барзелович
34. Іван Андрусяк
35. Віктор Мельник
36. Ілля Стронговський
37. Анна Кірпан
38. Олена Степаненко
39. Анна Багряна
40. Леся Демська
41. Сергій Гридін
42. Юрко Іздрик
43. Ірен Роздобудько
44. Ігор Жук
45. Євген Баран
46. Олег Коцарев
47. Антон Санченко
48. Галина Крук
49. Надія Мориквас
50. Мирослав Боднар
51. Віра Селянська (Вовк)
52. Галина Шиян
53. Катерина Бабкіна
54. Роман Рудюк
55. Олександр Гаврош
56. Віктор Морозов
57. Галина Пагутяк
58. Іван Малкович
59. Анатолій Івченко
60. Божена Антоняк
61. Богдана Матіяш
62. Дзвінка Матіяш
63. Іван Лучук
64. Євген Положій
65. Петро Яценко
66. Оксана Смерека-Малик
67. Сергій Тюпа
68. Кость Москалець
69. Володимир Пішко
70. Павло Вольвач
71. Любомир Стринаглюк
72. Альбіна Позднякова
73. Василь Махно
74. Оксана Лущевська
75. Ірина Шувалова
76. Юлія Мусаковська
77. Григорій Семенчук
78. Оксана Лозова
79. Ірина Мацко
80. Ксеня Харченко
81. Остап Сливинський
82. Анна Малігон
83. Марія Якубовська
84. Мирослав Дочинець
85. Сергій Цушко
86. Оксана Шалак
87. Тетяна Лемешко
88. Василь Герасим’юк
89. Марина Павленко
90. Юрій Винничук
91. Юрій Завгородний
92. Дарія Ткач
93. Олег Лишега
94. Степан Процюк
95. Тимофій Гаврилів
96. Наталка Сняданко
97. Олена Коссак
98. Лариса Вировець
99. Людмила Хворост
100. Ольга Хвостова
101. Володимир Гончар
102. Ігор Бузько
103. Олеся Мамчич
104. Ірина Цілик
105. Валерій Карч
106. Леонід Лятуринський
107. Іван Найденко
108. Наталка Бабіна (Україна-Білорусь)
109. Юрій Кучерявий
110. Юлія Карч
111. Світлана Бузько (Григор’єва)
112. Ераст Іваницький
113. Володимир Думаниський
114. Леся Ковтун
115. Олександр Бичовий
116. Неля Назарчук
117. Сергій Величко
118. Володимир Фатаєв
119. Дмитро Капранов
120. Віталій Капранов
121. Сергій Пантюк
122. Юрій Ряст
123. Неоніла Стефурак
124. Юрій Андрухович
125. Володимир Хрущак
126. Василь Ґабор
127. Ірена Карпа
128. Вано Крюгер (Іван Коломієць)
129. Вікторія Наріжна
130. Віктор Неборак
131. Ярина Сенчишин
132. Назар Федорак
133. Ігор Михайлин
134. Любов Якимчук
135. Світлана Пиркало
136. Марія Габлевич
137. Катерина Оніщук
138. Ярослава Павличко
139. Роман Дідула
140. Любомир Сеник
141. Ганна Осадко
142. Наталія Дьомова
143. Ігор Ясенівський
144. Юрій Рудницький
145. Іван Говда
146. Олена Волосевич
147. Ярослав Мельничук
148. Наталія Крісман
149. Олександр Данилюк
150. Роман Ковтун
151. Оксана Романів
152. Богдан Смоляк
153. Артем Захарченко
154. Ольга Купріян
155. Гнат Різник
156. Надія Репета
157. Надія Крук
158. Марія Потічко
159. Галина Палажій
160. Ганна Мацюк
161. Назар Кузьма
162. Богдан Прокопович
163. Зірка Мензатюк.
164. Марко Роберт Стех
165. Марина Рибалко
166. Павло Коробчук
167. Юрій Камаєв
168. Ігор Січовик
|
|
23 лютого 2011, 13:29
|
|