У роботі круглого столу взяли участь:

- поет, очільник  творчого об’єднання дитячих письменників НСПУ Анатолій Качан: окреслив теми та жанри української дитячої літератури у часовому розрізі, а також вказав на невиправдано жорстку політику окремих видавництв щодо авторських прав, яка, зрештою, призводить до збіднення жанрово-стильової палітри сучасної української літератури для дітей;

- знані дитячі письменники Володимир Рутківський, Зірка Мензатюк: вказали на залежність дитячого читання від рівня доступності сучасної книжки для дітей в Україні та наголосили, що не так жанри «ваблять» читача, як читацький запит викликає до життя та робить популярними ті чи інші жанрові форми; 

- головний редактор видавництва «Грані-Т» Олена Мовчан: окреслила позицію видавця в сучасному книжковому дискурсі, вказавши, що саме чекає видавництво від співпраці з автором, критиком, вченим задля спільної справи - донесення книжки до читача саме як якісного та сучасного продукту;

- знані автори програм і підручників із літератури для школи професори Раїса Мовчан та Борис Шалагінов: окреслили коло проблем і завдань, котрі виявляє щодо літератури для дітей сучасне шкільництво, зокрема: відсутність сучасних текстів для дітей у програмах, засилля застарілої інформації, недослідженість царини дитячої літератури як суто наукового дискурсу в Україні тощо;

- поетеса, перекладач, журналістка Наталя Позняк-Хоменко: привернула увагу до серій дитячих видань як маркетингового ходу видавців, котрий, на її думку, швидше шкодить читанню, бо приховані серед кращих зразків слабші можуть назавжди відвернути дитину від книжки;

- потеса Наталка Поклад: говорила про небезпеку відірваності дитини від природи та про втрату душевності й духовності сучасною пересічною книжкою для дітей;  

- письменниця, літературний критик Тетяна Щербаченко: теж визнала, що нині ринок керує літературою, тому слід не лише писати про сучасність, а й сучасно доносити книжку до дитини як споживача: до школи мають прийти нові тексти, бібліотеки мають навчитися пропагувати книжку в інших формах, автори стати мобільнішими тощо;

- письменниця, літературний критик, представник «Літакценту» Яна письменниця й радіожурналістка, автор дитячої радіопрограми «Твій друг – книга» Ніна Даценко: наголосила, що книжковий ринок формують, по суті, кілька видавництв, часто мало знайомих із реальними запитами шкільництва та читацькими смаками, відтак, є потреба співпраці з ними критиків і вчених та активніша пропаганда продукції нині менш знаних, але теж цікавих видавництв;

- письменниця, літературний критик, представник сайту «Літакцент» Яна  Дубинянська: спробувала з‘ясувати, чому так мало уваги дитячій літературі приділяють літературні критики;

- Президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, кандидат філологічних наук, літературознавець, дослідник літератури для дітей та юнацтва Уляна Гнідець: зробила порівняльний аналіз сучасної української дитячої літератури  та сучасної зарубіжної дитячої літератури щодо тем та жанрів, висвітлила рівень дослідження тематично-жанрового аспекту дитячої літератури науковцями;

- кандидат історичних наук, книгознавець, дослідник літератури для дітей та юнацтва, представник ресурсу «КЛЮЧ» Національної бібліотеки України для дітей Наталя Марченко: привернула увагу до соціокультурних проблем, які виявляє сучасна біографічна проза для дітей (не сформованість і мала «глибина» спільної історичної пам‘яті, відсутність єдиних цілей і пріоритетів тощо) та запропонувала підтримати низку проектів, втілюваних у межах НБУ для дітей і КЛЮЧа зокрема.

Своє бачення ситуації, зокрема щодо християнської тематики в дитячій літературі та потреби суто «дитячого» рейтингу для дитячих книжок, висловили також Лариса Ніцой, Галина Манів, Юлія Березенко.

Дитячий літератор, автор і ведуча радіопередачі «Великий світ малого читача» на каналі «Культура», літературний редактор журналу «Малятко» Оксана Кротюк, котра підготувала та модерувала захід, підвела підсумки за виступами та висловила загальне сподівання, що такі розмови навколо конкретних проблем літератури для дітей в Україні стануть постійними й матимуть відчутні практичні наслідки.

Низка матеріалів із круглого столу (тези, статті) зі згоди авторів будуть розміщені в коментарях нижче та в рубриці «Наукові дослідження».

Після проведення круглого столу вочевидь постало, як факт - тривалий час мовчання та (чого там гріха таїти) байдужого споглядання зрештою визрів у болючу "точку кипіння". Це гарний показник. Пробудження -… початок великої праці. Дійсно, щоби вилікувати задавнену рану, необхідно спершу її "оголити", виявити дійсний стан та (ось що важливо) призначити найбільш позитивно-якісний курс лікування. Наслідок зустрічі, як на мене, це і є початок розгортання заяложених бинтів. Тому то так боляче. Багато питань, без сумніву, але відповіді на них легше шукати в колі однодумів. Хвалити Бога, це вже Є. Тримаймося! І дай Боже мудрості та сили. Дякую Уляні Гнідець та Оксані Кротюк, а також усім без винятку учасникам за напрочуд цікавий круглий стіл.

Марія Морозенко

Мій виступ, який був значно урізаний (зважаючи на брак часу і кількість реплік) був зведений до того, що український книжковий ринок формується кількома великими гравцями (видавництвами), а точніше – смаком головних редакторів/власників видавництв. Немає довершених смаків, немає досконалих людей, тому у нас багато однотипних, одножанрових творів, бо більшість видавців одного покоління, а те покоління любило Толкієна.

На прикладі книги Володимира Рутківського "Сторожова застава" я показала тенденцію – є книга, є попит (внесення до програми з позакласного читання) і є видавець, який сидить як собака на сіні і кілька років не видає потенційний комерційно успішний проект. Чому?
Бо він не відстежує ринок, а керується своїм смаком.

Центру треба активізувати співпрацю з видавництвами, необхідно, щоб до них доходили списки позакласної та програмної літератури. Якщо так триватиме й далі, то ринок української дитячої книги буде все більше хаотичним і з масою однотипних книг.
Отже, щодо жанрового нерізноманіття українського книжкового ринку (така була тема круглого столі) – це не письменники винні у зникненні жанрів, це немає сміливих, далекоглядних видавців.

Ніна Даценко-Сало

Мій "посил" був у тому, що поки що РИНОК КЕРУЄ ЛІТЕРАТУРОЮ (в тому числі дитячою), А НЕ НАВПАКИ :)

І мушу констатувати, що так і буде, і підліткова література з‘явиться тільки тоді, коли ми з Центром, «КЛЮЧем, «Літачком» тощо сформуєм потребу в дітей її купувати :), а видавці почнуть таки працювати з авторами, не сподіваючись на тип творчості кількасот минулорічної давнини: "божественна іскра" (про що писав іще Франко).

Це щодо моєї полеміки з Анатолієм Качаном, який стверджував, що працювати з автором не треба, бо кожен має свою "творчу нішу". Та навіть із Рутківським Малкович працював! А що вже говорити про величезну когорту наших молодих дитячих прозаїків (гляньте на маловідомі прізвища серії "СДЛ" Граней-Т)?! Вони будуть творити нашу дитячу літературу ось уже зовсім скоро.

Також я поділяю тривогу когось із учасників про прикру некваліфікованість редакторів та ілюстраторів. Втім, це знову повертає нас до видавців...

І ще, якщо ми не будемо поважати авторів, то про дитячу літературу мова (ні наукова, ані коменрційна) скоро не йтиме... Тут доречно згадати професійну етику. Ми (критики, науковці) не визначаємо пріоритети, а поки що окреслюємо поле проблем, коло найбільш дратівливих викликів...

Особисто я як редактор і критик завжди стоятиму перш за все на захисті автора, а потім – на потребі та якості наукових рефлексій...

Тетяна Щербаченко

Я особисто акцентувала на браку літератури для підлітків, наводячи прекрасний приклад дівчачих романів "Маргаритко, моя квітко" К. Нестлінгер та "Буба" Б. Космовської, – як зразків гострого соціального реалізму, у яких дівчина між 14 та 17 роками  може знайти знайому їй життєву ситуацію.

На мою думку, важливим був виступ також Лесі Вороніної, яка підняла питання про "самвидав", котрий ходить по школах, пропонує свої книжки невідомої якості і якого діти люблять, бо знають, бо він "у нас був" і "прікольно" розповідав про себе.

Суттєвими мені видалися пропозиції і професора Києво-могилянської академії Бориса Борисовича Шалагінова, який чітко змалював систему подачі літератури у школі і вніс реальні пропозиції: давайте писати рекомендаційні статті про того чи іншого потужного сучасного автора у Міністерські журнали, на основі яких і робиться відбір матералу для прочитання у школі, зокрема.

Також і Наталія Жданова та Наталія Коржова готові повінстю підтримувати нашу рекомендації у В-ві "Шкільний світ", яке надходить до усіх вчителів-словесників.

…А ще слід повернутися до фаховості оцінювання тих чи інших творів, до того, що нема кому досліджувати і вивчати тексти, які пишуть для дітей та юнацтва в необхідній кількості і частоті. Дитячу літературу треба вивести з підпілля, забезпечивши їй відповідний науково-критичний шлях, подібно як це відбувається у США, Європі, Росії, Польщі та інших державах. Лише в такий спосіб через науку – у школу – а тоді до читача вони проторували шлях сучасної доброї книжки до школяра. А тоді мова буде йти про закупівлю книжок і про необхідний тираж, який і забезпечуватимуть видавництва.

Ми мусимо зрозуміти, що повинні разом переконати: 1) академічне коло у тому, що сучасна дитяча література та й дитяча література взагалі повинна досліджуватися на рівні Магістратури, Аспірантури, Докторантури; 2) відповідні спеціалісти, які мають право на рекомендації до підручників тоді змогли б рекомендувати відповідні твори до шкільних програм, вводити їх в обов'язкове і позакласне читання; 3) вчителі тоді будуть ці тексти самі читати і рекомендувати школярам; 4) школярі будуть разом із батьками їх купляти, або ж ксерити, або ж скачувати з Інтернету і т.д. Тоді відбудеться справді прорив в розвитку літератури для дітей та юнацтва в Україні!

Також, в результаті нашого обговорення я зрозуміла для себе, що такі питання як "теми" і "жанри" в дитячій літературі треба підносити на наукових конференціях, коли присутні не письменники, журналісти, та окремі науковці, які реально не до кінця знають які саме знання вони повинні демонструвати різнобарвній аудиторії. Скажімо, доповідь, яку я готувала, як звикла, для виступу на таку серйозну тему (текст – у розділі «Наукові дослідження»), видалася мені не зовсім актуальною у контексті останнього обговорення, коли є лише 2 години, а люди хочуть сказати про своє. Але я безмежно щаслива, що людям вдалося висловитись і виокреслити саме наболілі й актуальні проблеми.

Якщо б видавництва не здійснювали промоцію найкращих письменників України, організовуючи їм презентації, возячи їх усюди і т.д., – про них би взагалі ніхто не знав. Це правда. Тому давайте загостримо увагу на літературознавцях і притягнемо університети до відповідальності за художню якість цих творів. І давайте обговорювати твори, а журналістів попросимо потім підсумовувати наші обговорювання і виносити на загал для подальшого обговорювання. Це теж може бути дієвим.

Уляна Гнідець

Мої думки перегукнулися із виступом Тані Щербаченко. Справді, складається враження, що видавця у першу чергу цікавить питання, як продати книжку, а не те, в чому сенс існування саме цієї книжки. Тому величезне значення надається поліграфії, художньому оформленню, а на якість текстів звертають увагу в останній момент. Для цього створюються серії, де один геніальний твір може витягти 3-4 посередніх тощо.

А ще (і це викликало бурхливу дискусію), автори часто стають заручниками видавничої політики, за символічні гонорари продаючи авторські права на 10-15 років (а то і назавжди). І тоді автор практично не має права впливати на долю свого дітища. Як приклад – книжка Терези Проць "5 дарів" – надзвичайно світла, сердечна і сильна книга, яка з позицій християнської етики дає відповіді на багато запитань. Видавництво, яке за 5000 грн. викупило в неї авторські права на книжку назавжди, видало лише першу частину твору, ніде не зазначивши, що це лише половина і що буде продовження (і що воно таки буде). А тепер закидають, що книжка погано продається. А погано продається тому, що немає реклами. А як можна рекламувати джинси, продаючи одну холошу?

Наталка Позняк-Хоменко

Своїм виступом я хотіла наголосити на певній соціальній відповідальності видавців перед суспільством за інформацію та ідеї, які вони поширюють як «зразкові». Йшлося, насамперед, про біографічну та історичну книжку, яка, попри всю акцентовану художність, має нести вивірену, фактографічно достовірну та відповідну вікові інформацію.

А ще, на мою думку, слід переорієнтовувати молодше покоління українців із уваги до діячів винятково гуманітарної царини на постаті визначних людей України та світу, котрі достойно зреалізувалися в «прикладних» справах: першовідкривачів, лікарів, будівничих, інженерів, винахідників, підприємців тощо. Також варто більше розповідати про представників національних меншин, які здавна живуть в Україні й чимало зробили для її процвітання (греки, вірмени, євреї, поляки, болгари, росіяни та ін.), відображати минуле країни в постатях не лише на проміжку 19-21 ст., а починаючи з часів Київської Русі. 

Також хотілося наголосити, що біографіка для дітей – одна з найдавніших форм літератури для дітей і може виявлятися не лише в дещо нині аморфних щодо задуму та реалізації біографічних серіях із невизначеним віком читача, а й у перевірених часом збірочках для молодших школярів «Дітям про…», що вміщують під однією обкладинкою кілька коротких оповідань із життя достойника; повістях для підлітків; збірках прози та поезії, присвячених певній постаті, супроводжуваних відповідною перед- і післямовою; енциклопедіях за сферами знання чи фахом, як то «Видатні лікарі України», «Мовознавці» тощо. А ще є біографічні комікси, засновані на біографіях повісті в оповіданнях про певні історичні періоди, краї чи сфери діяльності та ін.

У ході дискусії запропонувала:

- щодо співпраці з видавництвами: спільними зусиллями бібліотекарів і вчителів (як експертів, що проведуть відповідний зріз читацьких інтересів), критиків і вчених, письменників та ілюстраторів + представників книгорозповсюдження проаналізувати продукцію за рік 1-2 провідних дитячих видавництв України. Результати оприлюднити на КЛЮЧі та в ЗМІ;

- щодо засилля неякісної книжки для дітей: заснувати на КЛЮЧі розділ «Без слів», де б кожний міг відсканувати (чи надіслати бібліографічний опис і сторінку, де розташований "ляп") і «представити товар лицем», аби хоч так застерегти інших від покупки невартісної книжки й тим дати відповідний сигнал і видавцеві.

Гадаю, головне – об‘єднати зусилля задля налагодження постійного критичного дискурсу, доступного загалові:

кожна бібліотека (зокрема й шкільна) має мати списки найцікавіших книжок року й десятиліття для всіх вікових груп читачів;

можливість представити батькам і дітям хоча б невеличку рецензію на КОЖНУ дитячу книжку, що з‘явилася в Україні;

мати змогу надати дитині доступ до кожної нової книжки з тих переліків (т.т., ми маємо добитися, щоб УСІ дитячі бібліотеки мали хоча б примірник зі списку, який ми узгодили!).

Наталя Марченко