к.філ.н. Уляна Гнідець,

Президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва 

Виступ в рамках Дня учителя літератури,

29.03.2011 р., Київ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

провів нещодавно

опитування в рамках

Міжнародного проекту з розвитку літератури для дітей та юнацтва серед науковців, педагогів, бібліотекарів, видавців, письменників та ін.

         Відразу мусимо зауважити, що науковці-літературознавці та педагоги не змогли дати відповіді на поставленні в анкеті запитання, які стосувалися стану дитячої літератури в Україні за останні десять років. Усі провідні літературознавчі кафедри України анкету отримали, але аналізу ситуації з розвитком цієї літератури не надали. Більшість фахівців зі спеціальності «література», (за винятком хіба окремих представників науки від Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва та педагогів з Національної академії педнаук), аргументували це тим, що дослідження літератури для дітей та юнацтва знаходиться поза їхньою компетенцією. Це, звичайно, сумно, оскільки нам видавалося, що Перший міжнародний науковий симпозіум, який відбувся у Львові ще в 2007 році на базі Львівського національного університету ім. Ів.Франка мусив би активніше актуалізувати науково-критичне осмислення такого літературного феномену як «література для дітей та юнацтва» і привернути увагу нашого академічного складу країни до питань розвитку, зокрема і сучасної дитячої літератури. Тоді зібралися не бібліотекарі чи педагоги, а саме літературознавці з більше як 20 провідних країн світу і показали відповідний аналітичний рівень дослідженості цього феномену у світі і засвідчили той факт, що література для дітей та юнацтва вже більше як 40 років вийшла з підпілля педагогів та бібліотекарів і активно обговорюється в контексті розвитку повноцінного літературознавства. Звичайно, дослідників самої дитячої чи підліткової літератури не так вже й багато, але кожна літературознавча кафедра усіх провідних університетів обов’язково виділяє окремі блоги для дослідження цієї літератури, проводить обов’язкові спеціалізовані курси з історії розвитку дитячої літератури та її сучасного стану еволюції, пропагуються магістерські та докторські роботи у цій сфері і т.д. І все це робиться сьогодні на рівні саме університетів та відповідних філологічних кафедр. Звичайно, існують у кожній країні і Центри, подібно як наш, які об’єднують усіх фахівців у галузі дитячої літератури, забезпечуючи їй шлях самодостатності у науково-критичній думці.

         З приводу ситуації з вивченням дитячої літератури в Україні і спостерігаючи за українськими та зарубіжними доповідачами в рамках Міжнародного наукового симпозіуму «Візуалізація образу дитини у літературі для дітей та юнацтва» у 2007 році, дуже слушно зауважує знаний Київський професор, д.філ.н., член Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, один з його ініціаторів, Б. Б. Шалагінов:

«Якщо зарубіжні гості говорили переважно про дитячу літературу, то українські вчені досліджували тему дитинства в сучасній «дорослій» літературі, — в основному, західній. (Про українську літературу майже ніхто взагалі не згадував, - мої примітки). Найбільшою була група американистів. Це й зрозуміло. В літературі США тема дитинства є традиційною з часів Марка Твена і мало не провідною в літературі ХХ століття. Якщо тим часом абстрагуватися від проблем художності, то картина дитинства у відображенні літератури останніх десятиліть має такий вигляд. Це досить пізнє дорослішання. Підліток не поспішає розставатися з дитинством. Йому комфортно в його дитячому світі. Він боїться потрапити у світ дорослих, який повністю чужий для нього, боїться багатьох проблем, необхідність розв’язання яких втягує його в якийсь штучний, протиприродний, відчужений стан. Цей стан ставить під загрозу ті сторони його існування, якими він дорожить найбільше за все: свободу (зокрема від будь-яких зобов’язань перед іншими), фантазування, природність і нескутість емоційних і фізичних відправлень, відкритість щодо іншої особи, жадобу дедалі нових засліплюючих вражень. Але серед сторін такого стану — і необов’язковість роздумів, необов’язковість самостійного прийняття рішень. Проте життя піддає підлітка суворим випробуванням, ламає його, перетворюючи на безгласний елемент ворожого йому суспільства. Відбувається процес важкого дорослішання, — часом у вигляді насильницької «конформізації», але часом — і пробудження самосвідомості. Тоді наприкінці твору герой замислюється над собою, починає несміливо аналізувати оточення. На цьому автор ставить три крапки… Але багато підлітків просто не хочуть дорослішати. Таким є новітнє явище «псевдоінфантильності». Досягнувши уже дорослого віку, тінейджер свідомо відмахується від проблем дорослого світу і, як метелик у коконі, ховається у свій власний, виплеканий світ напівдитячих мрій і фантазій. Але зсередини цей кокон уже давно зруйнований. Тінейджер може переконувати себе і оточення у своїй «дитинності», «грати роль» дитини, але його гризе недитяча тривога, він занурений в невротичний стан. Проте з огляду на те, що світ його переживань штучно обмежений і стиснутий, духовний досвід штучно стримується, а рефлексія навмисно виганяється, тінейджер при всьому бажанні не може розв’язати проблеми, що неминуче навалюються на нього. Закінчується це повним неврозом з усіма наслідками, що випливають (наркоманія, суїцид), або духовним розкладенням. Так життя ще на самому порозі дорослості перетворюється на страждання. Ще небезпечніше, коли ця сумнівна емоційна енергія намагається ствердити себе у політичних акціях, нерідко з однією метою — помститися світу дорослих, якого вони бояться і який несвідомо зневажають…»[1]. Не можна не погодитись з усіма вище вказаними ознаками, спостерігаючи за розвитком сучасного підлітка, який народився в нинішній Україні вже емансипованим і занадто дорослим водночас. Такий підліток не хоче більше «дитячої літератури», але й «доросла» його відлякує чи то своєю застарілою і незрозумілою, неактуальною «класикою», чи то постмодерною сучасною депресією…Ні одна, ні друга не відтворюють реальних проблем дитини, не відповідають на її нагальні запитання. Діти сьогодні перебувають у «підвішеному» стані, залишені наодинці із своєю рефлексійною спроможністю.

         Також і Міжнародна науково-пратична конференція «Дитина читає» у 2008 році, в якій взяли участь справжні фахівці і знані літературознавці з усієї України (серед них були академік М. Жулинський, проф. Шалагінов Б., проф. Михед Т., проф. Гундорова Т., проф. Мірошниченко Л., проф. Грицик Л., проф. Зборовська Н. та ін.) на жаль, все ще не змінила їх ставлення до цього специфічного і безумовно, достойного окремої уваги феномену, – літератури, написаної спеціально для дітей та юнацтва (не адаптованої, не класики, а саме цільово написаної для відповідної вікової аудиторії), хоча і привернула їх увагу. І навіть, на останньому засіданні у Львівській міській раді учасники конференції (а їх було близько 200) проголосували за створення окремої організації Всеукраїнського центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. 

         З цього часу ми почали шукати шляхи узаконення наших намірів і як оптимальний варіант, – на засіданні у Міністерстві освіти і науки України від 2 липня 2009 року прийняли остаточне рішення про створення незалежного правового органу «Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва», який офіційно (нотаріально) заснований 11 вересня 2009 р. З цього часу Центр діє виключно в інтересах розвитку літератури для дітей та юнацтва в Україні, зокрема, сприяє розвитку науково-критичної думки щодо творів, написаних дорослими письменниками для недорослого читача. Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва, ретельно відстежує  також ситуацію в галузі шкільної освіти і дитячої літератури і активно реагує на всі негативні прояви у цій сфері, яких останнім часом стає дедалі більше.

Центр започаткував Міжнародний проект «Література. Діти. Час», який ставить за мету популяризувати цю літературу (безпосередньо твори та їх авторів), українську, але і світову. Цей проект, сподіваємось, об’єднає зусилля науковців-літературознавців, літературних критиків, сучасних письменників, художників-ілюстраторів, психологів, педагогів, бібліотекарів, видавців тощо. Паралельно ведеться активна робота в рамках реалізації інших міжнародних проектів.

Отже, Центр здійснює свою діяльність у таких напрямках:

1.     науково-дослідний у співпраці із кафедрами з літератури провідних вищих навчальних закладів України; мета – розвиток сучасних теоретичних та пізнавальних концепцій задля актуалізації парадигм наукової та критичної рефлексії відносно літератури для дітей та юнацтва;

2.     науково-методичний, у рамках якого проводяться семінари, зустрічі вчителів-словесників із дитячими письменниками, літературознавцями, перекладачами, дитячими психологами/психотерапевтами та ін.;

3.     безпосередня робота із читачем, яка передбачає реалізацію проектів «Творче читання», «Виховна година з книжкою», «Багатомовне читання», «Люди-легенди», Літературний фестиваль для дітей «Дивокрай»;

4.     організація конкурсів для читачів та вчителів-словесників; виставок книжкових ілюстрацій, фотовиставок, реалізація проекту «Імпротеатр» для підлітків та ін.

         Центр організував і провів у 2010 році: 5 семінарів, 5 громадських обговорень, 3 дитячі конкурси, 1 п’ятиденний Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час», у рамках якого відбулися науково-практична конференція «Література для дітей та юнацтва як основа для еволюції національної соціокультурної політики України» та літературний фестиваль дитячих письменників у Львові та Львівській області, Першу Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Література для дітей та юнацтва в соціокультурному контексті розвитку суспільства», майстер-класи для дітей «Творче читання» у школах, бібліотеках та Книгарні «Є», довготерміновий проект «Виховна година з книжкою» при Львівській лінгвістичній гімназії, проект «Багатомовне читання» у книгарні «Є», проект «Люди-легенди» у «Домі легенд» та ін.

         За матеріалами конференцій видається збірник «ЛІТЕРАТУРА. ДІТИ. ЧАС. Вісник ЦЕНТРУ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА», назву якого Центр погодив із видавництвом «Веселка», яке впродовж 1976-1980 рр. друкувало щорічні збірники літературно-критичних статей про дитячу літературу під назвою "Література. Діти. Час", перебравши на себе відповідальність за його подальшу долю.

Щорічний Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час», який проводиться 1-5 червня у Львові, має на меті зменшити дистанцію між академічним напрямком літературної освіти в Україні та сучасною літературою для дітей та юнацтва. Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва вбачає у налагодженій співпраці такого роду чи не єдину можливість переформатувати «нечитаючу», «некультурну», «неосвічену» моделі у житті сучасної молоді в Україні у, відповідно, «читаючу», «культурну», «освічену». Дитячу літературу потрібно виводити із ніші на маргінесі літератури як такої, і, дбаючи про майбутнє, забезпечувати їй «світле теперішнє» – у тому числі шляхом розгортання науково-дослідної роботи на відповідному рівні, шляхом розвитку літературної критики на основі актуальних творів, написаних спеціально для зростаючого читача (а не адаптованих для нього).

Якщо нам, спільними зусиллями, вдасться сформувати нове ставлення до літератури для дітей та юнацтва як до самобутнього (а не менш вартісного, порівняно з літературою для дорослих) художнього феномена, по-новому репрезентуючи її у процесі вивчення і дослідження в університетах України на факультетах філологічного, книгознавчого, педагогічно-методичного та психологічного спрямувань, поширюючи прогресивні концепції, безпосередньо досліджуючи наративні стратегії власне творів та особливості їхнього сприйняття; якщо відповідні теми стануть предметом наукового опрацювання в магістратурі, аспірантурі, докторантурі тощо  – тільки тоді сучасна українська література для дітей та юнацтва стане дійсно національним надбанням, адже лише «прочитання» та належна оцінка цих творів уможливить їх вивчення у школах (у межах шкільних програм або в рамках позакласного читання). А це, своєю чергою, сприятиме усвідомленню вагомої ролі письменників сучасної літератури для дітей та юнацтва у вихованні підростаючого покоління, допоможе у популяризації їхніх творів, впливатиме на зростання книговидання та книготоргівлі, а отже, забезпечить вищий рівень культури читання в Україні.

Повертаючись до самої літератури:

Сьогодні література для дітей та юнацтва в Україні – це соціальний і культурний проект актуального періоду в історії розвитку літератури взагалі. Ідеї наявного, справжнього, близького дітям соціуму, розуміння його, форми існування та співіснування у ньому різних поколінь закладаються дорослими письменниками безпосередньо в тексти для дітей. Такі тексти є носіями певної ідеологічної системи, завдяки якій суспільство, підтримуючи оновлені фігури і форми, намагається все ж закласти архетипні цінності у свідомість нової (інакшої) дитини і таким чином допомогти їй віднайти себе, своє місце у світі, самоідентифікуватись у сучасному антиавторитарному середовищі.

Тому сучасна українська ЛДЮ покликана не виховувати дітей, а звернути поміж іншим увагу дорослих на своїх, просто інакших наступників. Дорослі письменники стають посередниками в процесі соціалізації дитини, перебираючи на себе роль порадника, друга, а разом з тим і досвідченого психолога. Важливим комунікативним моментом є вміння автора максимально наблизитися до рівня, можливостей та потреб дитини і водночас з цим передати свій зрілий життєвий досвід, який ґрунтується на реальних потребах суспільства. Адже визначальною особливістю дитячої літератури є те, що вона призначена для особливої аудиторії, яка здатна зрозуміти твір на своєму мовленнєвому рівні та на основі своєї життєвої обізнаності відповідно до віку. Пишучи для дітей, письменник ніби відтворює у своїх книгах дитину, яка продовжує жити в його пам’яті. Обізнаність автора зі світом дітей, його розуміння та співжиття у ньому мають неабияке значення для успішної творчості.

Сучасна українська література для дітей та юнацтва представлена і вербально, і аудіовізуально, звернена до різних вікових категорій, створена дорослими або навіть самими дітьми та молоддю. Очевидно, письменники, які створюють художню літературу для дітей та юнацтва, ставлять перед собою різні цілі, які, проте, можна об’єднати за наступними характерними рисами: вони намагаються розкрити індивідуальні особливості дітей відповідно до різних соціально-історичних умов. Йдеться не лише про те, щоб показувати позитивний приклад, а й про те, щоб виявити сутність повноцінного життя разом і пов’язань, які мають на нього безпосередній вплив. Справжньою метою розкриття дитячих образів у художній літературі є зображення спонтанного, безпосереднього погляду дитини на довкілля, але поряд із цим показовими є також спроби розкодувати зовнішній світ як чужий з погляду  власної матриці, внутрішньої прагматики.

Українське літературознавство, яке лише впродовж останніх років почало активно цікавитися ЛДЮ та її особливостями, і то не в останню чергу завдяки активній позиції Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, вже демонструє посилений інтерес і відповідний рівень аналітичного опрацювання цієї комплексної проблеми. Про це свідчать, зокрема, напрацювання Наталії Марченко, Лілії Овдійчук, Тетяни Качак, Лариси Круль, Світлани Лєнської, Ольги Папуші, Емілії Огар та ін.., а також різні літературознавчі студії, які активізувались і почали нарешті розглядати  літературу для дітей та юнацтва як обов’язковий предмет вивчення не лише з педагогічної, але й з філологічної, зокрема літературознавчої позиції. Вартує ще раз наголосити, що ЛДЮ як предмет дослідження розглядається тепер не лише крізь призму педагогічно-виховної функції, а й починає сприймаєтися літературознавцями як самобутній феномен, що заслуговує на особливу увагу.

Повертаючись до результатів опитування щодо сучасної української дитячої літератури. Центр оприлюднює отримані відповіді від експертів: