Дискусійний клуб


Запрошуємо до дискусійного клубу «Ключа»! Правила форуму дивіться тут.

Дискусійний клуб / Книжкова графіка / Максим Паленко


Максим Паленко

Nata


Максим Паленко: Ілюстрації – це такий собі альтернативний погляд

Письменник розповів історію. Ця історія, умовно кажучи, про якусь подію. Він цю подію переказує своїми словами. Потім приходить художник і про цю ж саму подію розповідає по-своєму. В результаті маємо дві історії про одне й те ж саме.

Художник Максим Паленко має щасливу руку. Вже вдруге книжку, яку він ілюстрував, визнали одним із найкращих видань року – і неабияка заслуга у цьому належить саме йому. Року 2009-го то були «Джури характерники» Володимира Рутківського. Як зауважив видавець Іван Малкович, Паленко ніби створює паралельну книжку в книжці. Справді, його ілюстрації – це книжка у книжці, яку прочитуєш  з не меншою цікавістю, ніж сам текст. Стільки інформативності та метафорики в ілюстраціях для дітей годі й шукати.

Ілюстрації цього художника довго роздивляєшся, бо вже знаєш, що там не все так просто, і в них обов’язково знайдеш якусь хитру «штучку» – шаблі в купі снопів, смертельні стріли, що летять із перецвілої кульбабки, чи шашлички, нанизані на вуса-шампури пірата. 

Про книжку як американське TV-шоу, про видавців, які бояться друкувати оригінальних художників і сміливо друкують чортзна-що, про дипломи без освіти і освіту без дипломів, про затягане, але водночас дуже конкретне поняття гармонії, про недитячі ілюстрації для дітей і про те, як козацька шабля може за сумісництвом бути Дніпром з усіма його притоками, розповів в інтерв’ю ZAXID.NET художник-ілюстратор Максим Паленко. 

 - Коли у Вас зародилося бажання малювати і чим воно було спонукуване? Такий хист – то сімейне, чи Ви в родині єдиний?

- Коли зародилося - не пам’ятаю. Мабуть, як у всіх дітей. Всі діти багато малюють. Пізніше, вже в школі, мене буквально змушував малювати мій батько, у якого життя склалося так, що він не зміг цим займатися, коли хотілося. Тому він вирішив "відігратися" на мені :-). За що я йому страшенно вдячний.

 - Кого з митців – українських і світових – Ви мали за приклад, хто для Вас авторитет, зразок майстерності?

- Тут список дуже великий і він постійно поповнюється. З найвідоміших - бойчукісти, японці Хокусай і Хіросіге – їхні твори дуже часто передивляюсь.

Нещодавно відкрив для себе перську мініатюру. Рівера. Ранній Шагал. Брейгель. З сучасних - Хокні. Ребекка Даутремер. Адольф Борн. З українських ілюстраторів, звичайно ж, Кость Лавро і Петренко-Заневський. І ще, хоч це дивно прозвучить, дуже вплинули в плані композиції і образності  кіношники-Феліні і брати Коени. Це так - дуже коротко.

 

- З якими ще видавництвами, крім А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги, Ви співпрацюєте? Які можете відзначити позитивною оцінкою?

- Є львівське "Видавництво Старого Лева". З ними ми зробили сім чи вісім книжок англійця Джеремі Стронга, а також "Розбійника Пинтю" Сашка Гавроша. Окрім "Левів" і "А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ", як на мене, цікаві книжечки у "Грані-Т". Та ще на минулорічному львівському форумі купив кілька чудових книжечок видавництва Петренка-Заневського "Сіма видає".

 - Чи втручаються видавництва у творчий процес художника-ілюстратора?

- Звичайно, вони ж замовляють музику, тому, я думаю, мають право. Переважно стосовно обкладинки можуть бути якісь побажання, стосовно типажів головних героїв може бути, а так, в принципі, свобода - ну це ж чорно-білі книжки. З кольоровими, звичайно, прискіпливіше ставлення до кожного розвороту. 

- У виданих двох чистинах трилогії Володимира Рутківського «Джури» текст і малюнок не просто близькі, вони творять унікальну єдність форми і змісту. Це результат порозуміння з автором чи проникнення художника у текст? Та й взагалі – чи потрібен і чи існує тандем письменник-художник?

- Насправді ми фактично не працюємо з автором разом. Це більше схоже на оці американські програми, знаєте, де про одну й ту ж подію розповідають кілька людей - поліцейські, домогосподарки, і з цих розповідей складається цілісна картинка.

Письменник розповів історію. Ця історія, умовно кажучи, про якусь подію. Він цю подію переказує своїми словами. Потім приходить художник і про цю ж саму подію розповідає по-своєму. В результаті маємо дві історії про одне й те ж саме.

Ілюстрації – це такий собі  альтернативний погляд. При чому, десь вони доречні а десь –ні. Текст книжки - структура неоднорідна. Десь у ньому велика концентрація інформації, а десь – ледь-ледь. Майже натяком. Якщо автор тексту досить живописно і поетично змальовує якийсь пейзаж або ситуацію, то який сенс потім це намагатися намалювати як картинку? Фактично письменник це вже зробив.

Якось одного режисера запитували, як він знає, де саме в фільмі треба підставити музику за кадром. Він відповів, що включає музику там, де, на його думку, недостатньо звичайних кінозасобів, щоб досягти бажаного емоційного ефекту. Так і тут. Завдання поєднати текст і ілюстрації полягає у тому, щоб підсилювати одне другим там, де це потрібно.

 - Ваші ілюстрації доводиться «читати» на рівні з текстом. У них вкладена історія, географія. Вони сповнені символіки, метафорики. Як триває процес підготовки до проекту? Вам достатньо самого тексту чи ви шукаєте джерела деінде?

- Якщо дія відбувається не в наш час або не в нашій країні, словом, у середовищі, якого особисто я не знаю, то, звичайно, доводиться перебирати деякі предмети, щоб мати досить чітке уявлення.

Навіть якщо на  ілюстрації  має бути зображений, наприклад, всім відомий шолом англійського полісмена, хай навіть досить умовно, все одно би бажано ще раз глянути зблизька, як ця штука виглядає. Бо загалом думаєш, все зрозуміло, ну таке щось схоже на пожежний шолом, але чорного кольору і з якоюсь там  бляшкою спереду. А коли починаєш малювати, то виявляється, що оцього твого поверхового враження недостатньо, бо там ще присутня купа нюансів, якась балабушка зверху та і взагалі, сама форма виявляється трохи інакшою. Тобто для того, щоб щось намалювати умовно, треба мати абсолютно безумовне і конкретне уявлення про  предмет. І таких предметів, виявляється, багатенько.

І це я кажу про сучасну книжку, де все-таки дія відбувається хоч і закордоном, але в сьогоденні. А в "Джурах-характерниках", наприклад, довелося передивитися взагалі силу- силенну зброї, стародавніх мап, одягу, гербів і вже потім на основі цього мудрити щось своє.

Скажімо, було багато ідей з зображенням шаблюк великим планом, і це мали бути такі собі дивні шаблюки, наприклад, шабля у якої замість леза – течія Дніпра з усіма притоками. Хотілося дуже, щоб це все виглядало реально, тобто, щоб це була справжня шабля, зроблена за всіма законами, але разом з тим отака-от, непроста. І так багато з чим – з одягом, з якимись чудернацькими пристроями. З шрифтами навіть.

У мене є друг – коваль. Займається художньою ковкою. Він, коли побачив цю книжку, попросив її собі не тому, що йому ой як сподобалися мої малюваннячка, а тому, що його зацікавили деякі пристрої, які я там зобразив. Щось із цього він захотів спробувати зробити з металу.

 - Очі – то дзеркало душі. Але у Вас в одному сюжеті очей може бути більше, ніж душ. На самій лиш обкладинці книжки я наражувала 67 (хоча підозрюю, що їх там більше). Читачеві нема від них сховку. Чому так? Щоб привернути увагу? Чи це зміцнює зв'язок читача з книжкою? Або й взагалі - метод гіпнозу?

- Ну, можна сказати так: головні герої – маленькі відуни, які вміють бачити навколо себе шляхи вирішення  проблем, яких не бачать інші. Це я тільки що придумав таке пояснення про очі. ) Насправді  все обумовлено задумом. В одному випадку очі виконують одну функцію, в іншому - іншу. І це стосується не тільки очей, а будь-яких інших органів. ))

 - Наскільки важлива для художника освіта і яка вона має бути?

- Освіта дуже важлива. І для художника, і для людини будь-якої іншої професії. Але освіта - це ж не обов’язково диплом у шафі і сидіння на парах. Можна на п’ять з плюсом малювати в Худінституті гіпсові голови, отримати диплом і через власний інформаційний вакуум все життя залишатися на цьому рівні. Тобто передовсім має бути самоосвіта. Щоб стати хорошим виробником, треба спочатку побути хорошим споживачем, тобто перш ніж щось робити самому, треба багато дивитись.

У принципі, мабуть, можна здобути освіту, переглядаючи альбоми з мистецтва і малюючи в невеличкому блокнотику. Якщо в ході роботи виникають питання і ти намагаєшся на них відповісти, значить, іде якийсь процес. Оце і є освіта. Та загалом для мене загадка, як саме діяти на людину, щоб у неї вмикався оцей внутрішній механізм, коли ти перестаєш просто водити олівцем по паперу і починаєш розуміти якісь головні принципи і більш-менш визначаєшся з напрямом. Можливо, це залежить від учителя, можливо - від якихось спеціальних обставин.

У будь-якому випадку, є кілька досить конкретних законів, які дуже умовно можна озвучити словами як теорію, але в результаті все одно все вирішує, по-перше, те, кого ти береш собі за приклад, по-друге, практика і,  по-третє, досвід.

 - Що потрібно знати художникові, крім своєї справи, щоб творити шедеври?

- Ну, я думаю, якби був універсальний закон для всіх, то у нас би все було в шедеврах, причому абсолютно однакових. Та в тому то і справа, що, скажімо, Висоцький грає на гітарі і Гендрікс грає на гітарі, але вимагати від Висоцького грати як Хендрікс – ну це ж дурниця! Або від Марії Приймаченко вимагати рембрандтівського малюнку. Є таке досить затягане але, як на мене, абсолютно конкретне і реальне поняття "гармонія", і кожен добивається цієї гармонії своїми засобами. Делакруа дуже просто і правильно сказав "головна функція картини – бути святом для очей".  І все.

 - Чи існує Ваша творчість поза чужим текстом – не в книжках і не натхненна ними?

- Справа в тому, що у мене нема картин в традиційному розумінні. Все, що я малюю останні років 8, це в кінцевому результаті - комп’ютерні файли, які можна хіба роздруковувати на принтері. І потім, як на мене - та графіка, яку я роблю, оптимально виглядає в форматі  книжки, до того ж, мені постійно вдається міксувати з чужими текстами свої власні ідеї, деякі з яких у мене лежали ще зі студентських років. Окрім того, ще малюю мультики і трохи бавлюся музикою.

- Про Ваш смак: які книжки до вподоби ілюструвати вам – лише дитячі чи й для дорослих? Фантазійні, сповнені міфами, чи, може, ліричні? Про тваринок чи людинок?

- Останнім часом хочеться малювати більше гротескних, таких "фелінівських" образів, і тому суто дитячих книжок, де має бути суцільний позитив, хлопчики-дівчатка, зайчики і каченятка ))) зараз не роблю.

А стосовно фантазій і міфів... Справа в тому, що їх можна творити незалежно від того, чи є вони в тексті. Це те, про що я казав - дивишся на текст не як на сукупність слів, а як на одну з можливих інтерпретацій того, що відбулося насправді. Намагаєшся поглянути своїми очима на дію, яку описав письменник, і часто знаходиш в ній досить багато нових моментів. У цьому і полягає кайф ілюстрації, кайф мистецтва взагалі – брати предмет або явище, до якого прив’язана конкретна функція, і, не порушуючи його основної функції, знаходити в ньому якусь іншу утилітарність і функціональність.

 - Чи беретеся до праці, якщо текст вам не цікавий?

- За ті років 5, як я почав ілюструвати книжки, була одна-єдина книжка, яку мені було відверто нудно читати та разом з тим я абсолютно не нудьгував, малюючи її. Але це був єдиний випадок, а загалом мені, мабуть, просто щастить із хорошими авторами. Гріх скаржитись. До того ж, мабуть, виникає якийсь момент відповідальності, мовляв: от він (скажімо Рутківський) розповів цю історію – ну просто пальчики оближеш. Це ж мені теж треба своєю, мальованою, розповіддю якось втримати цей рівень. Не збити планку. Звичайно, я не думаю про це так і такими словами, але, напевне, щось таке існує в думках.

 - Художниця Ольга Кваша якось в інтерв’ю ZAXID.NET назвала Вас «потужним українським ілюстратором», який знає, куди рухатися. Чи могли б Ви продовжити естафету, сказавши, кого із колег вважаєте талантом? І чи багато є у дитячій книжці неякісного продукту?

- Ольга Кваша - потужна українська художниця. Це не за принципом "кукушка хваліт пєтуха за то, что хваліт он кукушку". Просто є художники, які мені страшенно подобаються, але я розумію, що я б так не хотів малювати. А от у випадку Кваші – там  є деякі роботи, які ну я просто уявляю як свої. Ну, це надзвичайно кайфово, коли натикаєшася в реальності на щось, що досі існувало начебто тільки у твоїй голові. Ще раз кажу: це не реверанс у відповідь, просто, оскільки згадали, то я вирішив щось сказати  про це)

Про неяісний продукт... Тут, в Україні і, мабуть, у цілому пострадянському просторі  існує якесь парадоксальне уявлення про якість. Я не розумію, наприклад, чому мало видають класних художників на зразок Петренка-Заневського, бо переживають, що буде погано розкуповуватись. Мовляв, намальовано  так, "наче дитина малювала". Це я колись у когось спитав і мені так пояснили. А з іншого боку, друкують дуже багато ілюстрацій людей, які, думаючи, що вони малюють "по-дорослому", насправді малюють як діти, які хочуть малювати як дорослі. У результаті виходить чортзна-що – оці однакові зайчики-білочки яких я пам’ятаю ще з уроків малювання у школі. Купа таких видавництв зараз в Україні!

Ця ситуація так сильно обурює тому, що бачиш цих людей, які, видаючи отаку пургу, ходять по Львівському Форуму і купляють книжки «Левів» і «А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ». І хочеться спитати: "а чому ж ви не купуєте таких, як у вас, книжок, зі зайчиками-білочками"?

Хоча в порівнянні, скажімо, з 2000 роком, коли, окрім «А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ», фактично нічого було купувати, зараз – просто неабиякий прогрес! І я впевнений, що далі буде краще і краще! 

- Чи любите Ви дітей і чи потребуєте спілкування з ними для того, щоб зрозуміти, чим їх вразити? Чи, може, достатньо бути добрим художником і знати закони жанру?

- Я не можу глобально любити всіх дітей. Я дуже люблю свою донечку Софійку, але не думаю, що це якось дуже впливає на мою роботу. Я все-таки  більше роблю на власний розсуд.

 - Нещодавно у Львові американський бароковий музикант з Росії Олег Тимофєєв зауважив, що в музиці неможливо вдосконалитися наодинці з інструментом і нотним станом, що потрібен зв'язок з іншими музикантами. Чи потребує художник для саморозвитку співпраці з іншими художниками?

- Це кожен сам для себе вирішує, хто чого потребує. Музика - трошки інша сфера, і там у досить небагатьох випадках для досягнення бажаного ефекту достатньо однієї людини. Переважно там справді потрібне вміння працювати в команді.

Для художника ж командна робота - це хіба в анімації або в монументальному живописі. У тому, чим займаюсь я і мені подібні, зазвичай достатньо однієї людини – себе самого. Колись давно читав інтерв’ю Тарковського (а кіно - це ж теж принципово командна робота), де він захоплювався тим, яке чудове становище має художник. У нього є тільки він сам, його інструменти і полотно. Все. Йому не треба операторів, акторів, монтажників, цілої купи якихось асистентів. У мене, принаймні зараз, нема такої потреби – з кимось  співпрацювати.

Спілкування з колегами – інша справа. Але, зазвичай, якщо спілкування досить тісне, то це вже більше спілкування з друзями, ніж з художниками або з комбайнерами ))

 - Які творчі плани: книжки, можливо, виставки?

- Зараз домальовую продовження "Чудового Чудовиська" Сашка Дерманського. Вийде незабаром у Малковича. Окрім того, навесні з дніпропетровським фотографом Сашою Пушкіним запрезентуємо відео для дніпропетровського гурту "Вертеп". А там - будемо дивитися ))

Джерело:

Кривецька. Марта. Максим Паленко: Ілюстрації – це такий собі альтернативний погляд // ZAXID.NETю – Режим доступу : http://zaxid.net/article/61555/ - 11 травня 2011 року 10:20

 11 травня 2011, 10:51
Nata

Сайт Максима Паленка : http://palenko.livejournal.com/

 11 травня 2011, 10:52
Nata

Максим ПАЛЕНКО: Графика лишь тогда убедительна, когда она достоверна

Имя этого художника сравнительно недавно стало известно широкому кругу читателей. За довольно короткий период времени он оформил около двух десятков объемных книг для детей и юношества, которые друг за другом вышли в свет сначала в «Видавництві Старого Лева», а затем в издательстве Ивана Малковича «АБа-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Просматривая сотни иллюстраций, созданных этим молодым по возрасту, но зрелым по мастерству графиком, ловишь себя на мысли, что это действительно явление в современном украинском графическом искусстве. Мало кто знает, но Максим ПАЛЕНКО, перед тем, как утвердиться в среде таких же, как и он, иллюстраторов, наконец, заинтересовать издателей своей графикой, должен был разработать определенную стратегию позиционирования себя, как художника-оформителя книг, рассчитанных на юного читателя. Забегая наперед, скажем, что задуманное им изначально сработало и с каждым новым, оформленным изданием, придавало ему лишь уверенности в собственном творчестве. 

*** 

— Максим, знакомясь с твоей графикой, размещенной на официальном сайте «Видавництва Старого Лева», был поражен тем количеством книг, которые ты проиллюстрировал за последние пять лет. Тобой оформлена, в частности, серия книг современного английского писателя Джереми Стронга, а также повесть «Приключения трижды знаменитого разбойника Пинти» прозаика из Закарпатья Александра Гавроша. Как начиналось твое сотрудничество с этим «Видавництвом Старого Лева»?

— «Видавництво Старого Лева», прежде всего, близко мне тем, что расположено в городе, где я учился книжной графике в Украинской академии книгопечатания. Именно во Львове, овладевая ремеслом, я имел возможность погрузиться в незабываемую атмосферу украинской культуры, неформально пообщаться с известными писателями, художниками, артистами, для которых любимыми местами встречи были, например, центр «Дзига» и кафе-клуб «Лялька». А вспомнить те же художественные салоны во Львовском Дворце Искусств, которые каждую осень там проводятся. Помню, у меня тогда даже возникли параллели между Львовом и Парижем времен Винсента Ван Гога, Поля Гогена, Поля Сезанна, Тулуз-Лотрека. Мне казалось, что эта эпоха постимпрессионизма бесповоротно утрачена, а она будто продолжала жить в красках живописных полотен галицких художников... Поэтому, вовсе не случайно, по окончании Украинской академии книгопечатания, поработав несколько лет в рекламе, начал присылать собственную графику издательствам. Первым откликнулось «Видавництво Старого Лева». Одной из первых проиллюстрированных мною книг для этого издательства стала «Ракета на четырех лапах» Джереми Стронга, вышедшая в свет в 2005 году. А редакции таких журналов, как «Пізнайко», «Професор Крейд» нашли меня сами и предложили проиллюстрировать произведения, помещенные в этих периодических изданиях.

— Кстати, не смог найти информацию в интернете о том, где ты сейчас живешь, в какой школе учился?

— Живу я в селе Ново-Александровка Днепропетровской области. Начальное художественное образование получил сначала в художественной школе, в которой начал учиться с четвертого класса, а затем в Днепропетровском государственном художественном училище им. Е. Вучетича. Честно говоря, родители решили за меня, кем я должен быть в будущем. У отца была мечта стать профессиональным художником, но этого не произошло по разным причинам. Пришлось уже мне ее воплощать. Реальным толчком к окончательному определению с профессией стало для меня знакомство с преподавателем художественного училища Александром Григорьевичем Немятым. Ему, наверное, принадлежало то, что он учил студентов видеть предметы глазами художника, находил такие слова, после которых внешний мир для некоторых приоткрывался какими-то неповторимыми гранями.

— Интересно, ты помнишь свою дипломную работу, которой завершалась твоя учеба в Днепропетровском государственном художественном училище им. Е. Вучетича?

— Это был народный календарь «12 месяцев», оформленный мной в манере бойчукистов. К тому времени очень увлекся творчеством Василия Седляра, Ивана Падалки, самого Михаила Бойчука, в художественных произведениях которых мне импонировала их монументальность в изображении народного быта. Помню, очень скрупулезно рисовал эскизы, а потом под руководством того же Немятого в течение нескольких месяцев резал и печатал линогравюры. Диплом фактически стал первой моей серьезной работой в художественной графике

— Знаю, что этапной для тебя работой стало оформление исторической трилогии лауреата Премии им. Леси Украинки Владимира Руткивского «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», которая вышла в свет в издательстве «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» в 2007, 2009 и 2010 годах. Иллюстрации в них настолько необыкновенные, что, как по мне, и текст, и графика к каждой из книг равноценны.

— Если объективно оценивать графику всех трех книг, то больше всего мне удалась вторая — «Джури-характерники». Иллюстрации в ней отличаются метафоричностью, а не описательством. Основные персонажи произведения так изображены, что по какой-то одной-двум деталям можно легко угадать их черты характера. Тем более, когда они по воле автора имеют такие характерные фамилии как Швайка, Вырвизуб, Хвостокрут, Кривопичко, Колотнеча, Чорторий... Эта лаконичная выразительность мне очень импонирует у Владимира Руткивского, когда он, двумя-тремя штрихами, дает исчерпывающую характеристику своим литературным героям, например, вот хотя бы так: «Обвести противника вокруг пальца, как последнего дурака, а потом наблюдать, как тот в бессильной злости сотрясает кулаками воздух — это высшая радость для казака!» Много в иллюстрациях и природного ландшафта, на фоне которого происходит какое-то отдельное сюжетное действие.

— Вот ты упомянул о метафоричности, а я бы еще добавил ассоциативность. Она тоже присутствует в твоих иллюстрациях. Например, чтобы юный читатель мог представить кол, на котором должны были казнить главного героя романа «Джури-характерники» — казака Швайку, ты рисуешь рог носорога. Сабля в руках татарина, по твоему замыслу, напоминает смертельно опасную гадюку, а у казака — разозленный рой пчел. Семена одуванчика в полете вдруг становятся тучей стрел, направленных в сторону врага легким дыханием казака. На фоне сорочки-вышиванки читатель может увидеть волов, которые пашут, оставляя после себя тонкую линию вышивки...

— В отдельных моих графических работах есть еще некое скрытое содержание. Например, в «Джурах-характерниках» рассказывается о том, как татарин Рахмон торговал с дедом Кибчиком. Автор будто подводит к мысли читателя, что лучше торговать, чем воевать. Я изобразил этих двух героев верхом на экзотических животных, силуэты которых напоминают форму монет времен Крымского ханства. Причем, слева показан аверс монеты, а справа ее реверс. Специально исследовал, как выглядели джучидские серебряные дирхемы и медные пулы в XV—XVI веках. Ведь именно в этот период происходит действие в исторической трилогии Владимира Руткивского. К разделу «Невольничий рынок» романа «Джури-характерники» я нарисовал плененных татарами украинцев — детей, мужчин, женщин, — связанных между собой колодками и веревками. Вот за этими невольничьими путами в иллюстрации, если внимательнее к ним присмотреться, можно угадать арабскую вязь. В рисунок умышленно встроено выражение на арабском языке, в котором говорится что-то о любви к ближнему... Мне важно было показать вот это несоответствие между словом и делом, когда, с одной стороны, провозглашается добро, а с другой, причиняется зло людям другой веры. В предыдущем разделе эта же тематика прослеживается в другой иллюстрации — отец и мама с маленьким сыном на руках, на шеях у которых изображено ярмо в форме полуострова Крым.

— Все иллюстрации, о которых ты рассказываешь, черно-белые. А вот обложки к книгам трилогии выполнены в цвете. Есть в чем-то принципиальная разница между первым и вторым, когда решаешь что-то концептуально?

— Рисунок для книжного переплета и внутренняя иллюстрация принципиально отличается хотя бы тем, что мне приходится делать его максимально привлекательным и заметным. От этого, в большой мере, зависит коммерческий успех книги. Не всегда этого удается достичь, особенно тогда, когда не успеваешь по графику сдачи иллюстраций— А как ты в своих иллюстрациях достигаешь достоверности, изображая быт тех же казаков, татар, польских панов?

— Прежде чем начать работу над иллюстрациями, я довольно длительное время изучаю все, что так или иначе связано с описываемым в книжке событиями. Приходится изучать массу источников в интернете, просматривать энциклопедии, журналы, альбомы, чтобы потом увереннее себя чувствовать, изображая, скажем, животных, одежду героев, архитектуру зданий, улицы городов, транспорт и т.п. Этот вспомогательный материал тщательно изучаю и постоянно к нему обращаюсь в процессе работы над иллюстрациями. Мне повезло, что один мой знакомый принес отсканированный альбом о Запорожье, в котором была масса фотографий разных предметов быта — казацкие сабли, турецкие ятаганы, кольчуги, пирначи, бунчуки, пороховницы, доспехи для коней, бандуры, кобзы, колыбели, посуда и многое другое. Все это очень мне понадобилось, когда начал работал над оформлением трилогии Владимира Руткивского. Кстати, есть такой известный художник-график Денис Зильбер, который сначала жил с родителями в Беларуси, а потом эмигрировал в Израиль. От его графики я просто в восхищении. В одном из интервью он рассказал о том, как, оформляя какую-то публикацию к журналу, нужно было изобразить бездомного в Нью-Йорке, который сидит и разговаривает в телефонной будке. Рисуя эту сценку, Зильберу сначала пришлось закачать из интернета большое количество изображений таксофонов, которые в каждом штате Америки выглядят по-разному. Наконец, он таки вычислил именно тот, который его интересовал, и уже ни у кого не возникало сомнений, что события разворачиваются именно в Нью-Йорке. Вот эта углубленность в материальную культуру очень важна для книжной графики. Правдивость в изображении разных предметов в иллюстрации создает словно эффект присутствия художника в каком-то конкретном эпизоде книги.

— Листая страницы оформленных тобой книг, обратил внимание на иллюстрации, в которых ты будто показываешь людей и окружающую природу с высоты птичьего полета. Вспоминается рисунок, на котором был изображен знаменитый порог Ненасытец на Днепре времен Запорожской Сечи в виде головы разгневанного быка и крохотная лодка с силуэтом мальчика посредине разбуженной реки. Тебе не кажется, что вот этот визуальный эффект очень часто используется в таких популярных у детей компьютерных играх как стратегии?

— Информация, которую извне вбирает в себя человек, а конкретнее художник, со временем воплощается в какие-то художественные образы. Вообще, пространственность, характерная для родной мне Днепропетровщины, соседней Полтавщины, всегда увлекает и очаровывает, особенно тогда, когда по ним путешествуешь. Меня, например, поражает монументальность и величественность Карпат. Однако комфортнее себя чувствую среди необозримой степи, там, где когда-то запорожские казаки устраивали засады на татар, отбивали в них ясырь, сопровождали чумаков, которые возвращались с солью из Крыма. Собственно, все это есть в моих иллюстрациях, которые, надеюсь, нравятся не только детям, но и взрослому читателю.

Джерело:

Головко, Тарас. Максим ПАЛЕНКО: Графика лишь тогда убедительна, когда она достоверна // День. – 2010. - №237-238, пятница, 24 декабря. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/298962

 11 травня 2011, 11:01