Нікуліна, Анастасія. Зграя : роман-виклик / передм. М. Кідрука ; дизайнер обкл. В. Котенджи ; [післямова авт.]. – Харків : Віват, 2018. – 317, [1] с. – (Книжкова полиця підлітка).

«Зграя» — це вже набагато більше, ніж команда. У нас є дещо спільне — це паркур. Але, крім того, ми друзі, ми рівні, ми довіряємо одне одному й підтримуємо, що б не сталося».

Дейв.

Анастасія Нікуліна написала чудову книжку про зворушливо важливе — дружбу та повагу, віру у власні сили та вміння вчасно підставити плече, не очікуючи нічого натомість, — про всі ті нібито прості істини, засвоєння чи ігнорування яких у юності визначає наперед наше життя.

Макс  Кідрук

«Зграя» — мій другий роман і особливий твір, бо там багато мене. Я теж відкрила для себе паркур у вісімнадцять років. І хоча давно вже не тренувалася, маю крутезні спогади і досвід!

Анастасія Нікуліна

Запровадження концепту Young Adult (YA) в український культурний простір маркує кардинальну зміну векторів — від радянської ідеологізованої «молодіжної» літератури з її культом «мудрих старших наставників» до тексту, орієнтованого на індивідуальність підлітка, його сепарацію від батьків, бунт і пошук власного «Я». Виникнувши в США у середині XX століття (від «Над прірвою у житі» Дж. Д. Селінджера й заснування Young Adult Services Association в ALA до глобального вибуху франшиз 2000-х), канон YA упевнено утвердився й в українському книговиданні другої половини 2010-х років. Звернення саме до роману Анастасії Нікуліної «Зграя» є винятково показовим для фахового аналізу, адже цей твір постає репрезентативним взірцем вітчизняного Young Adult, що відкрито порушує найгостріші психологічні табу та, за влучним спостереженням Макса Кідрука у передмові до книжки, пропонує не надуману проблематику, а чесну, нерафіновану розмову про складні взаємини підлітка із довколишнім світом.

Яскравим прикладом сучасної української YA-прози є роман Анастасії Нікуліної «Зграя» (2018).

Роман Анастасії Нікуліної «Зграя» — один із найвиразніших текстів у вітчизняному сегменті Young Adult, у якому авторка влучно розкодувала базові психофізіологічні та соціальні запити юні. Твір розгортає перед читачем складний процес лімінальності — переходу від дитячої затишності до дорослої відповідальності, де екстрим постає не розвагою, а інструментом виживання, опрацювання травми та соціалізації. В умовах, коли підлітку сутнісно необхідна ідентифікація з групою рівних, книга пропонує естетизовану філософію паркуру та відчуття безумовного «командного плеча». Попри певну шаблонність характерів і спрощеність психологічних розв'язок, твір захоплює автентичним «голосом вулиці» й альтернативною топографією «вертикального міста», перетворюючи львівські дахи, парапети та Сихів на простір для втечі від світу дорослих.

Сьогодні роман набуває важливого компенсаторного та терапевтичного звучання. Завдяки коротким розділам, динамічному «швидкому кадру» та кліповому монтажу подій книга виступає низькопороговим «гачком», який затягує до читання навіть емоційно виснажену молодь, вириваючи її з орбіти безперервного новинного скролінгу. Ключовий засновок паркуру про те, що стіни — це лише перешкоди, які можна подолати, стає для підлітків своєрідним тренажером повернення контролю над власним життям. Водночас модель «зграї» дарує відчуття солідарності юнацтву, чиї дружні зв'язки були розірвані війною, а для дітей за кордоном львівський ландшафт і жива мова твору слугують емоційним містком із Батьківщиною.

Разом із тим фахова робота з текстом вимагає врахування суттєвої зміни соціокультурного контексту. Проблематика, яка на момент виходу книги сприймалася як гострий бунт, на тлі досвіду молоді, що переживає воєнні випробування, сьогодні може видаватися дещо інфантильною. До того ж в умовах, коли безпека життя стала абсолютною цінністю, романтизація напівлегального екстриму потребує виваженого педагогічного та бібліотечного модерування, аби запобігти ризикованим практикам юні на реальних руїнах чи незахищених об'єктах

Глибший літературознавчий аналіз роману логічно розпочати з його заголовка, адже саме в ньому зашифровано ключові семантичні коди тексту. Назва «Зграя» в концепції Анастасії Нікуліної постає класичним для Young Adult-літератури кодовим символом, що апелює до базових інстинктів та соціокультурних запитів юні. На первинному, біологічно-архетипному рівні заголовок розкривається як інстинктивна форма виживання в агресивному довкіллі: аби не бути знищеними умовним «хижаком» у світі, де родина перестала бути прихистком, підлітки гуртуються за природним кодексом із суворою ієрархією, визнанням ватажка й чітким маркуванням «свій/чужий».

Єрмолаєва Анастасія. Наш Да Вінчі / худож. оформл. О. Рабодзей. – Київ : Залізний тато, 2025. — 40 с.

«Забуття — це найгірша форма зради»

Джордж Сантаяна.

Сучасна українська дитяча література проходить складний, але водночас доленосний етап. У час, коли війна торкається кожного дитячого серця, виникла гостра потреба не лише у казкотерапії чи втечі від жорсткої реальності до вигаданих світів і пригод, а й у чесній, глибокій та спокійній розмові про справжнє героїство. Саме такою стала книжка Анастасії Єрмолаєвої «Наш Да Вінчі», що вийшла у видавництві «Залізний тато» і стала однією з перших спроб створити для підлітків життєпис сучасника-захисника України — Героя України Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі).

До біографічного жанру звернулася письменниця – представниця того самого покоління, що й герой оповіді, звернулася з наміром проговорити зі ще молодшими за себе українцями ті внутрішні орієнтири та духовні опори, які дадуть силу жити й відбутися у часи війни та випробувань і залишать теплий, тривалий слід у серці та підтримуватимуть далі у дорослому житті.

Формуючи структуру розповіді, авторка обрала довірчий, майстерно вибудований діалог із читачем. Поведінкові нюанси та життєві ситуації Дмитра Коцюбайла викладено виважено, без передчасного дорослого пафосу чи надмірної трагічності, якої нерідко побоюються батьки, обираючи книжки про війну. Текст легко й природно залучає дитину до співпереживання через близькі їй образи: дитячі захоплення, стосунки з родиною та вовченям Вульфом тощо.

Особливої уваги заслуговує те, як у книжці змальовано дитинство Дмитра. Читач дізнається про хлопчика, який любив шукати «старовинні скарби» на сільських вулицях і облаштував свій перший музей у сараї, який ніжно дбав про молодших сестер і вигадував для них розваги, допомагав мамі та понад усе любив малювати. Саме ця дитяча захопленість мистецтвом подарувала йому майбутній позивний — «Да Вінчі». Такий акцент на людяності робить постать Героя близькою дитині: він не виникає одразу «залізним воїном», а зростає зі звичайного щирого хлопчика, який уміє любити свій дім і рідних, прагне творити та радіє життю.

Провідним смисловим і виховним наголосом видання є наскрізна ідея свідомого україноцентризму. Книжка формує національну свідомість читача не декларативними гаслами, а розкриваючи природну, глибоку прив’язаність героя до рідного краю, його історії та культури. Навіть здавалося дидактичні цитати з «Правил життя українського націоналіста» гармонійно та органічно вплітаються у розповідну тканину тексту! Бо ці кардинальні духовно-етичні орієнтири постають не абстрактною теорією чи сухим ідеологічним каноном, а як реальний життєвий компас Дмитра Коцюбайла. Через його реальні вчинки юному читачеві пояснюється, що бути націоналістом — це насамперед берегти свій дім, відчувати особисту відповідальність за долю народу, гартувати власну волю та щоденно діяти задля спільної свободи.

Ніцой Лариса. Автомобільчик Рятівник : кн. для читання в родинному колі / мал. Алла Левицька. – Тернопіль : ТОВ «Видавництво Крила», 2025. – 55 с. : іл.

Мистецтво під час війни і про війну не може бути нейтральним. Воно або гартує дух, додає сили та зміцнює віру, або розслаблює та знесилює. Дитяча книга в сучасній Україні — не просто розвага, а вивірений інструмент стійкості й джерело незламності, свідомий вибір шляхів подальшого поступу та моделювання спільного майбутнього.

Лариса Ніцой — письменниця виразного, пристрасного патріотичного голосу, котра обрала для розмови з найменшими читачами простір авторської казки. Її тексти — не спроба заколисати малечу чи сховати її від реальності в ілюзорних світах. Навпаки, це гранично чесна, відверта, але психологічно виважена розмова про складні й травматичні виклики сьогодення. У сучасному літпроцесі України Лариса Ніцой — насамперед майстер прямої та відкритої патріотичної емпатії, казкарка, яка не ховається за абстрактними метафорами, а відважно та щиро розмовляє з малечею про цінність і ціну свого, рідного. Саме її книжка «Незламні мураші» стала однією з перших успішних спроб мовою казки відверто пояснити суть не «війни загалом», а безпосередньо російсько-української війни, чітко маркуючи координати «свій / чужий», «добро / зло».

«Автомобільчик Рятівник» (Тернопіль: ТОВ «Видавництво Крила», 2025) — також казка про сучасну війну (власне, її перші дні), котра в геть іншому смисловому та емоційному вимірі продовжує історію вже знаного маленьким читачам за першою книжкою «Автомобільчик» (2022) симпатичного життєрадісного нісанчика та його дбайливих господарів. Фокус оповіді (як, власне, і життя всіх маленьких українців) різко зміщується із безтурботного пізнання світу на драматичний досвід дорослішання та порятунку в умовах воєнного лихоліття.

В основі казки лежить історія маленького блакитного автомобіля бренду «Нісан», який живе у великій, дружній родині хлопчика Назарчика. Напрочуд динамічний сюжет побудований на різкому та реалістичному контрасті. Ранок головного героя починається із передчуття свята, знайомого кожній дитині: очікування омріяної мандрівки до Карпат, де на сонячних схилах Славська родина має кататися на лижах і санчатах. Та в одну мить плани летять шкереберть — у мирному місті зненацька лунають вибухи, на його вулиці вдираються злі ворожі танки з маркуванням «Z».

Андрусяк Іван. Макітра : оповідання / Іван Андрусяк ; іл. Марія Рудюк. — Тернопіль : Видавництво Богдан, 2024. — 48 с. : іл.

У часи екзистенційних випробувань, коли звичний простір дитинства — і фізичний, і духовний — виявляється болюче вразливим, дитяча література бере на себе особливу місію. Вона не просто розважає, вона маркує «місця сили», повертаючи малечі коріння й затишок. Збережені в українських музеях захопливі історії людей різного часу розкривають читачеві пригодницькі повісті серії О. Гавроша «Музей пригод», Закарпатський музей народної архітектури та побуту став чарівним світом, де розгортаються події казкових повістей Галини Малик про Вуйка Йоя, історію порятунку картин М. Примаченко і життя її героїв відкриває дітям артбук М. Макущенко «Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко», дивовижну подорож родини до Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» (та навіть у давні часи появи цієї легендарної культури!) майстерно описала Г. Осадко в книжці «Чарівний глечик». Книжка-оповідання відомого майстра дитячого слова Івана Андрусяка «Макітра» (Тернопіль: Видавництво Богдан) вирізняється особливою — затишною і водночас глибокою — оптикою. Це не сухий патріотичний пафос, а делікатне, майже тактильне занурення дитини у всесвіт традиційної культури через близькі їй образи.

Книжка маркована чітким віковим призначенням — вона створена для тих, хто робить перші самостійні кроки у великму читанні. Зручний формат, великий шрифт, короткі динамічні розділи (їх усього чотири) дають малюкові омріяне відчуття успіху: «Я прочитав сам!». Але за простотою форми ховається тонка психологічна та мовна гра.

Головний рушій сюжету — дитяче мовомислення. Очікування родинної поїздки до Опішного, столиці українського гончарства, обертається для маленької Стефи створенням власного міфу. Почувши незнайоме слово «макітра», дівчинка, керуючись чистою дитячою логікою, домальовує в уяві не кухонне начиння, а щось живе, антропоморфне — прекрасну народну ляльку. Зіткнення на опішнянському базарі між вимріяним образом і реальним глиняним посудом стає для дитини маленькою драмою. Проте автор майстерно, без дидактизму виводить героїв із цього емоційного тупика: Стефа отримує і глиняну макітерку, і ляльку, яка відтепер носитиме це горде й чудне ім’я. Дитяча наївність трансформує побут у гру, освоюючи культурний пласт через любов.

Письменник індивідуалізує кожен характер: молодша Стефа — емоційний вулкан, старша Ліза — трішки іронічний підліток, а батьки — уособлення спокійної, безперечної любові, яка приймає дитячі сльози без висміювання. Окремим символом роду постає образ старого Гончаря, чиї руки перетворюють глину на «чарівний пластилін». Текст дихає автентикою: глечики, куманці, близнята, кашники згадуються легко, багатство мови розкривається через контекст та делікатні виноски. Додатковим бонусом є завдання від Галини Ткачук наприкінці книжки.

Читай про рідний край : Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині / упоряд.: М. І. Мартинюк, Л. П. Мартинюк; худ. І. О. Романюк. Луцьк: ПВД «Твердиня», 2026. 672 с.

Колоритність і багатогранність національній дитячій літературі забезпечує поєднання творчих здобутків письменників різних регіонів. Важливо осмислити й проаналізувати специфіку кожного компонента, щоб побачити тенденції формування унікальної палітри української літератури для дітей та юнацтва на різних етапах її становлення і розвитку. Саме таку місію виконує навчальне видання «Читай про рідний край: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині», упорядковане кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри філології Луцького педагогічного інституту Волинської обласної ради Миколою Мартинюком та вчителькою-методисткою, спеціалісткою вищої категорії Луцького ліцею №1 Луцької міської ради Ларисою Мартинюк. Це не просто збірка текстів, а масштабний культурно-освітній проєкт, який уперше концептуально репрезентує художню творчість письменників Волинського краю для дітей і юнацтва у максимально повному обсязі. Безперечною заслугою упорядників є не лише ретельний добір художніх текстів, а й створення цілісної концепції видання. Наукова компетентність, педагогічний досвід і глибоке знання літературного процесу дозволили їм підготувати хрестоматію, що поєднує академічну якість, методичну доцільність та значний виховний потенціал.

Книгу відкриває ґрунтовна передмова – «Формування канону класичної української дитячої літератури: волинський текст і контекст». У ній автори розмірковують про історію становлення українського дитячого читання, починаючи від перших читанок Маркіяна Шашкевича, «Букваря южнорусского» Тараса Шевченка та праць Олександра Духновича. Особливе місце у формуванні канону дитячої літератури заслужено відводять Олені Пчілці – видатній письменниці, редакторці та засновниці журналу «Молода Україна».

Надзвичайно важливим є осмислення поняття літературного канону. Упорядники переконливо доводять, що канон дитячого читання – це не випадковий перелік творів, а система культурних, моральних та естетичних орієнтирів, яка формується впродовж поколінь. Додам, що поняття канону – одне з основних понять літератури (мистецтва), «сукупність обов’язкових для певного періоду правил та прийомів, зразок досконалості, найвищий критерій естетичної цінності, що формується шляхом перетворення художньої семантики та символіки на еталонну» (Ю. Ковалів). Літературний канон чи канон у літературі усталено трактують як сукупність художніх творів, визнаних класичними, тобто взірцевими, художньо вивершеними.