|
Олесь Ільченко. "Дерева"
13 квітня 2010, 12:18 Автор: Наталя Марченко
|
Ільченко О. Дерева : наук.-попул. проза : пам’яті вченого, педагога, письменника С. І. Івченка : для дітей серед. і ст. віку / О. Ільченко. – Київ : Грані-Т, 2010. – 72 с. : іл.
Це напрочуд ошатна та мила книжка.
Гадаєш, такими словами не можна говорити про науково-популярне видання та ще й для старшокласників?! Я сама так гадала, аж поки не натрапила на оці «Дерева».
Здається, береш до рук старовинний фоліант, любовно переплетений та прикрашений листівкою з бабусиної скриньки. Розкриваєш, - а там «вклеєні» сторінки коротких чи довших листів-оповідей, звернених лише і тільки до тебе, перекладені мальованим «гербарієм» та «листівками» з живописними полотнами українських мистців…
Про що пише тобі пан Олесь?
Про дивовижні, щоденно тобою бачені, але так мало тобі знані ДЕРЕВА. Про їхні звички та людей, котрі пов’язали з ними своє життя, про плітки навколо них і їхні справжні великі таємниці… Наче про давніх і добрих знайомих розповідає він про 26 видів дерев, поширених в Україні (верба, робінія, осика, горобина, береза, вишня, черешня, груша, яблуня, чорна та біла тополі, липа, вільха, сосна, ялина та ялиця, дуб, каштан, платан, граб, явір, клен, ясен, бук, горіх і в’яз), щоб і для тебе вони перестали бути безіменним «оточуючим» на рівні з асфальтом, сміттєвими бачками та стінами.
А ще він розповідає про вчених і митців, котрі знали та шанували ці дерева, присвячували їм своє життя та свої твори.
Дивовижні історії траплялися з тими людьми й їхніми деревами! І хоча дерева і досі живуть поряд з нами й щодня шепочуть нам про все побачене й пережите, та ми мало дослухаємося до їхнього шепоту. А дарма.
Прочитай цю дивовижну книжку й, можливо, щось у тому вічному шепотінні відкриється тобі…
|
Дорослому читачеві
Книжка продовжує науково-популярну серію Олеся Ільченка, де вже побачили світ видання «Наші птахи. Круки, шуліки, мартини та інші птахи України: розповідь для дітей та батьків»1 (2008) та «Риби річок та озер» (2009). Близька вона також виданій у подібному форматі збірці поезій Отця Яна Твардовського «Гербарій», проілюстрованій малюнками українських і польських дітей.
Насамперед слід відзначити органічність поєднання у даному виданні дещо уповільненого, «класичного» оповідного тексту і так само «зістареного» оформлення. Книжка справляє враження «бабусиного» альбому, де листи та сторінки щоденника, листівки з пейзажами та гербарії химерно поєдналися, зібрані дбайливою люблячою рукою. Чудовою знахідкою мені видаються подані у формі листівок пейзажі відомих українських мистців, котрі дуже тонко й ненів’язливо відтіняють так само вміло нюансовану поезією розповідь.
Автор не так дивує читача якимись неймовірними фактами чи кутом зору, як щиро милується деревами та сторінка за сторінкою передає читачеві своє захоплення цими «велетенськими рослинами, яких так призвичаїлись бачити повсюдно». Він певен сам і переконує нас, що кожне дерево потрібне людині, що кожне пройшло дивовижний шлях, оповитий легендами й переказами, що в кожному прихована своя цілком наукова таємниця. Скажімо, мало хто знає, що ягоди горобини насправді – яблучка, а ясень має силу-силенну статевих розрізнень.
На жаль, хоча автор присвятив книжку пам’яті вченого, педагога та письменника Сергія Івановича Івченка й наголосив, що до її написання його спонукала саме «велика повага до цілих поколінь учених-ботаніків», та якраз учених фактично немає на сторінках видання. Коли не брати до уваги переліку в розділі «Від автора», згадок про акліматизаційний сад рослин Миколи Кащенка, вишню Михайла Клокова та розповіді про дослідження та рід Левка Симиренка, люди, які «досліджували дерева, відкривали їхні нові види, все глибше й глибше розуміли життя зелених велетнів…» у виданні відсутні. А мені особисто дуже не вистачало хоча б «старенького фото» отих усіх достойників. Окрім того, підлітки найкраще сприймають наукові знання саме через історію їх здобуття, тобто, через історію людини-вченого.
Та перевага цієї книжки все ж не так в її інформативній складовій, як у формі донесення інформації до читача. Зрештою, всю наведену Олесем Ільченком інформацію можна легко відшукати в Мережі чи довіднику. Але ніде не відшукаєш того щемкого очікування дива, затаєного «брунькування» знання, що таїться на таких буденних і водночас чарівливих сторінках його «Дерев».
1. Диплом III-го ступеня конкурсу «Книжковий дивосвіт України» у номінації «Краще енциклопедично-довідкове видання» на XI Київському Міжнародному книжковому ярмарку (жовтень, 2008).
|
Додаткова інформація
Олесь Григорович Ільченко народився 4 жовтня 1957 р. у Києві.
Закінчив природничий факультет Київського педагогічного університету ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького.
Працював науковим редактором у видавництві «Вища школа», в редакції журналу «Барвінок», очолював часопис «Nota bene», був відповідальним секретарем журналу «Трибуна», завідував відділом культури в газеті «Всеукраинские Ведомости», був заступником головного редактора газети «Столиця», завідував відділом соціальних питань газети «Час», працював редактором на каналі «1+1». Автор численних публікацій в пресі на культурологічні теми.
Лауреат телепремій «Тэффи» й «Телетріумф» (2006 р.).
Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
Пише вірші та сценарії (на один з них поставлено художній фільм «Я той, хто є» (1990)). Вірші перекладено в США, Сербії, Росії.
Поетичні збірки: «Зимовий сад» (1993), «Інакший краєвид» (1997), «Аркуші» (2004), «Міста і острови» (2004), «Розмова перед тишею» (2005).
У видавництві «Грані-Т» видав низку науково-пізнавальних і художніх книжок: «Мандрівка Дощинки», «Пригоди неприбраних іграшок», «Як автомобілі дорогу будували», «Місто з химерами», «Як коник співати навчився», «У кого ріжки кращі», «Наші птахи», «Смертельний круїз», «Риби річок та озер», «Команда-14. Пастка для ґеймера», «Дерева», «Команда-14. Медгоспіталь», «Чорне озеро кохання», «Пригоди динозавриків», «Як крокодилу зуби лікували», «Деякі сни, або Київ, якого немає», «Олесь Ільченко про Леонардо да Вінчі, Карла Ліннея, Жюля Верна, Джона Рокфеллера, Лесю Українку, Вінстона Черчілля», «Де живуть тварини?», «Таємниця старої обсерваторії», «Загадкові світи старої обсерваторії», «КОЗАК, КОРОЛЬ, КРУК».
|
|
Коментарі до статті
Спасибі за інформацію. Тема - вічна.
І непроста.
Книжка напевне цікава я почиталаб
Андіано, а що Вам заважає прочитати цю книжку?
Її немає у книгозбірні та книгарнях Вашого міста?