КАЗКИ ПРО НАЙДОРОЖЧЕ

Літературна казка — жанр, який однаковою мірою захоплює дітей і дорослих. Талановита казка — завжди для всіх: і для найменших, і для найстарших, бо її текст — полісемантичний, приховує для кожного те, що може побачити і відчути саме цей читач.

Астрід Ліндґрен, Люїс Керрол, Ганс Християн Андерсен, Шарль Перро, Редьярд Кіплінг — письменники, що назавжди зберегли у собі дитину, прагнення надзвичайного, чудесного у такому непростому дорослому світі. Іван Франко почав писати казки, коли сам став батьком — і його казки зі збірки «Коли ще звірі говорили» зачарували малечу. А Леся Українка вдалася до виховної, дидактичної функцій жанру — її «Давня казка», «Біда навчить», «Лілея», «Казка про Оха-чародія» завжди були доброю наукою, взірцем не тільки для дітей.

Сучасні літературні казки письменника, літературознавця, лауреата численних премій, члена міжнародного ПЕН-клубу Петра Сороки «Це було у Дивограді» і «Мандри реп’яшка Чіпа» (обидві — Тернопіль: Підручники і посібники, 2018) належать до тих віршованих казок, які прочитуєш на одному диханні, бо захопливі, веселі, пізнавальні.

«Дуже люблю дітей, і добре мені з дітьми, і де б я не був, біля мене завжди збираються діти,» — якось у листі зізнався пан Петро. Із цієї любові, мабуть, і народжується казка, у якій не тільки для маленьких школярів, а й для дорослих буде чимало відкриттів. Численні назви трав, екзотичних тварин, реалій далеких мандрівок зачарують слухача. У «Мандрах реп’яшка Чіпа» дослідник нарахує близько тридцяти рослин, які водночас — і герої казки: від звичайної Кропиви до дивовижного Вушкоцвіту, від відомих з фольклору Тройзілля і Тирлича до Ломиноса і Костриці… Вигадливий сюжет, цікаві повороти якого змушують затамувати подих — це подорож реп’яшка Чіпа світами до плавучого диво-острова,

«Де всі у злагоді живуть,

У непорушнім мирі,

Тому цей край всі птахи звуть:

Земний Гостинний Вирій».

Із чарівної країни Будякії на хвості Коника, під комірцем кітеля Моряка, на корабельному канаті, завдяки друзям песику Кузі, папузі і мавпочці Фрузі, Чіп дістається Острова Благодаті. Тут мандрівець закохується, створює родину, опікується дітками, а згодом і онуками.

«Та затужив на схилі літ

За милим Ріднокраєм,

Де Тирлич, Дрок і Жовтоцвіт

І річка попід гаєм».

Чіп повертається додому, бо «миліша всіх на світі див // Вітчизна незабута». На рідній землі він і помирає, але славна Будякія ніколи не забуде свого героя, пам’ятатиме завжди: «Живуть легенди і казки // Про відчайдуха Чіпа».

Інша казка «Це було у Дивограді» — оповідь про химерне випробування-забіг, під час якого тварини, птахи і комахи мають з’ясувати, хто з них має найбільшу кількість ніг. Ця дотепна казочка, як і «Мандри…» розкриває для дитини дивовижний світ природи, де кожен звір чи птиця постає не тільки з усіма характерними рисами, а й як яскравий персонаж-особистість:

«Сонна, ніби щойно з ліжка,

Ще й дрібненька — очка, лоб…

Йшла собі Сороканіжка:

Топу-топу, топу-топ».

Переможницю зустрічає птахо-звіряче «Гу-р-ра!». Турнір так захоплює учасників, що вони ухвалюють: наступного року під час конкурсу визначити уже найважчого претендента. Казка завершується фінальною формулою:

«Це було у Дивограді,

На південній стороні,

Де веселим дітям — раді,

А усяким плаксам — ні!».

У фольклорі є чимало такого, де словесне висміювання плачу, вередування допомагає відвадити дитину від рюмсання: «Не плач, Андрійку, дам копійку!», «Плакса-вакса!», «Не плач — киця принесе калач…», «Рево-рево, де твій дім?», «Їхали татари — реву розтоптали…».

Повчальне «Де веселим дітям раді» Петра Сороки — тонкий натяк: сміхом перемагають, приваблюють радість, добро, любов. Пригадалися слова казки Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон»:

«Так веселий Лоскотон

Розвалив поганський трон.

Сам же він живе й понині,

Дітям носить щирий сміх

В розмальованій торбині,

В пальцях лагідних своїх…».

Андерсен колись сказав: «Життя кожної людини — це казка, написана рукою Бога». Петро Сорока, оповідаючи дітям про звірів і рослин, наслідує Творця і пише казку про Людину — про найдорожче, наймиліше, найрадісніше і найдотепніше у житті.

 Оксана ШАЛАК,

Київ