Еліна Заржицька. Ліжко для ракети : Narrow Bed For A Missile / Еліна Заржицька ; адаптація англійською Олександри Калиновської ; іл. та дизайн Сергія Алієва-Ковики. – Кам’янське : Видавництво «Дружко», 2025. – 31 с.

У літературі для дітей величезну вагу мають внутрішня свобода і чесність.

Дитина постійно змінюється, їй потрібний простір для росту.

Дитина ще не «наростила броні» й кожна фальш їй «муляє».

Еліна Заржицька – письменниця без фальші,

письменниця з безміром довіри й любові до свого читача,

письменниця, чий життєвий чин у гармонії з її словом.

Це лаконічна книга.

Це чесна та відверта книга.

Це книга по мрію мільйонів українців про мир і справедливе завершення війни.

Це казка про Вищу Справедливість, коли зброя вбивці обертається проти нього.

Видання багатошарове у сприйнятті читача й може однаковою мірою бути «зчитане» як арт-бук, притча чи літературна казка. У кожному разі його ціннісне наповнення та суть незмінні. Але емоційне сприйняття, глибина символіки, багатозначність образів змінюються, зважаючи на вік читача.

Естетика видання, витворена ілюстраціями та дизайном Сергія Алієва-Ковики, засновується на динаміці простих форм, частиною котрих стає сам текст. Малюнки ніби вишкрябані чорним на білій поверхні листа й лише на розворотах розділів проступають / спалахують / вибухають червоним.

То, певно, «біль», що рефреном супроводжує все коротке буття ракети…

То, певно, «слід», який вона приречена залишити у цьому світі…

Чи, можливо, таке дороге й природне життя в обіймах Матері, варте Любові?..

Взявши книжку до рук, мимоволі вдивляєшся у графічну абстракцію, де червоні руки протягують кудись дивну білу кулю, чи то вона летить, випускаючи кривавий «хвіст» і штовхаючи поперед себе Тьму, прорізану як Великодня «шкрябанка» білим…

Тримаєш у руках білий квадрат книжки із чорно-червоним оформленням ніби дві дощечки, між котрих затиснутий зшиток історії, що ти її ще не знаєш, але уже відчуваєш… бо це частина твого власного сьогодення.

Ковальчук Інна Георгіївна. Казки навиворіт / І. Ковальчук. – Київ : Друкарський двір Олега Федорова, 2025. – 32 с.

Ідея художньої інтерпретації народних казок має глибоке коріння в історії української дитячої літератури. Протягом ХХ – початку ХХІ ст. багато письменників зверталися до усної народної творчості, переосмислюючи традиційні мотиви, образи і сюжети, наповнюючи їх новим змістом, психологічною глибиною чи соціальним підтекстом.

Варто пригадати Наталію Забілу, яка створила майстерні версії українських народних казок («Плескачик», «Рукавичка», «Про півника та курочку і про хитру лисичку» та ін.), а також сучасну письменницю Наталку Сиротич із книжечкою для дітей «Казки по-новому», у якій поєднала народну поетику, авторську інтерпретацію традиційних фіналів народних казок, адаптувавши твори до сучасного виховного процесу.

У цьому ж річищі спробувала себе й Інна Ковальчук – відома сучасна письменниця, перекладачка, яка у збірочці «Казки навиворіт» (2025) здійснила творче переосмислення класичних українських народних сюжетів. До книжечки увійшло 10 казок: «Кіт, лисичка і мішок хитрощів», «Рукавичка», Івашко-Ведмеже Вушко і дід-Вернисвіт, Котигорошко і триголовий Змій, «Колобок», «Як Лисичка Півника від Кози-Дерези рятувала», «Цап та Баран», «Дідова дочка і бабина дочка», «Соловейко», «Коза-дереза».

За словами самої авторки, «У цих історіях оживає мудрість предків, поєднана з гумором, теплом і м’якою іронією» (с.2). Ця формула точно передає дух книги: у кожній казці відчувається зв’язок із традицією, але ця традиція не застигла, а жива, людяна. Гумор і м’яка іронія стають формою доброзичливого діалогу між авторкою і читачем, у якому є розуміння і тепла усмішка. Саме тому казки І. Ковальчук читаються не лише як оповіді про добро і зло, а як маленькі притчі про внутрішню гармонію.

Авторці вдалося поєднати морально-виховний потенціал народної казки з естетикою сучасного дитячого сприйняття. Письменниця осучаснила сюжетну динаміку, зберігаючи при цьому традиційну народну інтонацію оповіді.

Відомо, що народні казки мають усталену кінцівку. І. Ковальчук в деяких казках створила власні оригінальні завершення казок на кшталт «Досі живуть вони, хліб жують, коромислом сіно возять, оберемком воду носять» (с.24, казка «Дідова дочка і бабина дочка»).

У текстах простежуються риси дидактичності та м’якого моралізаторства: висміюється хвальковитість («Кіт, лисичка і мішок хитрощів»), підноситься цінність дружби, злагоди й взаємодопомоги («Рукавичка», «Колобок»), утверджується гармонія між природою та людиною («Івашко-Ведмеже Вушко і дід-Вернисвіт»). Казки мають щасливе завершення, що підсилює виховний потенціал творів, утверджуючи віру в добро, справедливість, взаємну підтримку.

Макаревич М. Музична Україна. 12 українських композиторів XX–XXI ст. / Мирослава Макаревич. ; худож. Т. Животкова. – Київ : Агенція «ІРІО», 2024. – 60 с. : іл.

«Ми, українці, нині повертаємося до своєї справжньої родини – європейської сім’ї, і для цього нам доводиться проходити певні тести.

Один із головних серед них – знання і розуміння українських культурних досягнень, зокрема, рідної класичної музики.

Адже за ставленням до класичної музики судять про цивілізованість країни загалом»

Мирослава МАКАРЕВИЧ.

Це видання гармонійне, самодостатнє та багатоголосе у прямому сенсі слова. Лише взявши книжку до рук, опиняєшся перед різними (тактильними, візуальними, текстовими, інформаційними) можливостями та вибором: колаж емоцій, візуальних натяків, імена та портрети композиторів, QR-коди, що запрошують «Скануй і слухай»! І все це огортає сонячна атмосфера пануючого чистого кольору в межах незвичного «квадратного» формату.

Базова жовто-блакитна гама тут – не данина національному прапорові, як і поєднання їх в низці колажів із червоно-чорними барвами, а напрочуд гармонійне та виразне тло національної в своїй суті музики і життєтворчості композиторів, про яких розповідає Мирослава Макаревич. Живі, емоційні ілюстрації Тетяни Животкової, підсилені крутезними колажами Юлії Портарескул, розмовляють із юними читачами мовою мистецтва: багатозначною, яскравою, виразною та цілком зрозумілою навіть молодшому школяреві.

Працюючи з книжкою, спершу дайте дітям можливість прослухати музику того чи іншого композитора. А тоді уважно розгляньте з ними ілюстрації. Бо саме через проговорювання візуальних образів, пов’язаних зі звучанням, найпростіше вчити дітей «читати» музичні твори.

Гадаю, більшість зможуть пояснити, чому в оформленні присутні ноти, нотний стан, музичні інструменти.  Але буде доречним розповісти (або дати можливість прокоментувати тим читачам, хто має музичну освіту), що таке диригентська паличка, зображена на обкладинці, партитура, нотні ключі тощо.

Але які ще образи супроводжують розповіді про композиторів?

Це пташки (нехай діти висловлять власні міркування, чому саме конкретні птахи зображені: голуб, ластівка, синичка, ворон, журавлі тощо), рослини (квіти, плоди, листя, квіт і гілочки дерев), а також народні орнаменти. Підведіть дітей до розуміння, що кожний із образів відображає ритм та емоцію конкретної композиції, а також є вказівкою на життєве тло композитора, який її написав. Адже музика відображає як внутрішній світ автора, так і його життєвий досвід, той світ, у якому він творив.

Важливо також показати дітям-читачам, як кольори в оформленні кожної розповіді «зливаються» так само, як «ллється» музика: між прохолодним небесним синім і теплим сонячним жовтим виникає зелений – колір життя, чорний і білий – нейтральне тло, але й акценти (ніби своєрідні «клавіші», що «грають» в орнаментах) тощо.

Ран, Юліта. Курінь спеціального призначення (КСП) : Сили потойбіччя на захисті України // намал. Марія Кришталь. – Харків: АССА, 2024. – 48 с.; іл.

«Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат».

Іван Котляревський, «Енеїда»

Любов до Батьківщини. Героїка борні за неї. Краса перемоги Добра над злом.

Непроминуща сила гарних історій, про котрі дізнаємося малими та переповідаємо згодом дорослими.

Усе це є у коміксі Юліти Ран і Марії Кришталь «Курінь спеціального призначення (КСП) : Сили потойбіччя на захисті України» від видавництва «АССА».

Я належу до покоління, котре про «комікс» у дитинстві могло почути хіба у лайливому репортажі про «загниваючий Захід», тому з розумінням ставлюся до внутрішніх засторог навіть у значно молодших колег щодо цього різновиду видань у дитячому читанні. Та варто пам’ятати, що стереотипи про несумісність «мальованих історій» із вдумливим, розвиваючим і вартісним читанням дісталися нам у спадок із радянського минулого та буремних 90-х рр. ХХ ст., коли найпершими почали з’являтися примітивно відтворені т. з. «діснеївські» комікси для дітей.

Натомість нині «мальовані історії» – один із найпоширеніших у світі видів донесення складної інформації до спільноти у найбільш зручній для неї формі, що представляє усе жанрове розмаїття – від фентезі до військової тематики, від освітнього non-fiction – до «дівочих» романів тощо. Комікси читають «нечитаючі» діти та значна частина дорослих, які полюбляють «швидке» читання та краще сприймають візуальні образи. Комікси значно частіше, ніж традиційну книжку, перечитують і переглядають. У коміксах важче приховати тригери чи якість недопрацьовані моменти. Комікс додає до читання насолоду від розглядання (певні моменти історії можна відтворити лише графічно) та виступає формою «терапевтичного» пом’якшення травматичних сюжетів і станів. Також візуальна складова та короткі ємкі фрази легше сприймаються дітьми та краще ними запам’ятовуються.

В Україні одним із перших зразків «мальованої історії» вважають книжку Ярослава Вільшенка (псевдо Антіна Лотоцького) «Чорнокнижник з Чорногори» (Львів: Світ дитини, 1921). А першим українським коміксом – «Шовкову Державу» Василя Барищева та Фелікса Добріна (Київ: Дніпро, 1990).

Із 2014 р. в Україні з’явилося чимало коміксів – соціальних проєктів, покликаних пояснити дітям, що відбувається та як саме вони можуть дати раду своєму життю в умовах війни (до прикладу: «Мій тато повернувся з війни», «Поради від захисника України», «Правила безпеки для дітей під час війни» та ін.). Паралельно творяться різножанрові художні (зазвичай казкові та фентезійні), орієнтовані на читачів різного віку комікси про героїчну борню Українців із московитами (як от: Юліта Ран, Катя Підлісна «Пес Патрон і Шкарпетковий Монстр» (2023) та «Пес Патрон і Великий Т» (2024), Ю. Костенко, Т. Кузьмич, О. Малишенко, О. Сапригіна «Пригоди Микитки 24.02.2022» (2023), Андрій Кокотюха, Євген Коваленко «Позивний “Голод”» (2025), серії «Коти-захисники», «Пес Патрон та його пригоди» та ін.).

«Курінь спеціального призначення» вирізняється на цьому тлі перенесенням узвичаєного в сучасній дитячій і підлітковій культурі «трафарету» команди супергероїв на персонажів української міфології та включення їх в події реального бойового протистояння ЗСУ злим силам московитів.

Осадко Ганна. Дубочок з війни / намал. Альбіна Колесніченко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 44, [3] с. : іл. 

«За цією невеликою, але дбайливо виписаною книжою

стоїть колосальна робота душі та любові»

Юлія МУСАКОВСЬКА

 «У цій книзі небагато сліз. А ті, що є – то світлі сльози, що очищують. У цій книзі багато обіймів, родинної любові, сміливості, внутрішньої боротьби та надії на Перемогу. Власне, всі епізоди «Дубочка з війни» – це чистісінька правда. Це моя власна історія. Це моя родина. Це мій чоловік, це наша дружня «команда». Це наш бережанський ліс. Це тітка Оксана і дідько Ігор – мої найближчі друзі. І тут правдиве усе – до найменшої літери. Світла і прониклива історія Любові, Пожертви, Війни та Єднання»

Ганна ОСАДКО 

«Це — дуже приватна історія, але й універсальна, бо Аня крізь тканину страждання пророщує надію. Точно як той дубок. Не солодкаву, не пафосну, а саме таку, в яку віриш».

Катерина МІХАЛІЦИНА

«Дубочок з війни» Галини Осадко – автобіографічна повість (чи швидше, велике оповідання) для читання дорослих із дітьми, що вмістила в себе життя однієї родини впродовж переломного для України десятиліття величезних суспільних потрясінь. Водночас це – сучасна притча про найважливіші цінності (Життя, Любов, Рідні, Батьківщина) та найбільші виклики, що постають перед людиною (Смерть, Війна, Відповідальність і Свобода).

Окремими аспектами книжка перегукується з низкою зарубіжних видань, що порушують тему смерті батька і чоловіка (зокрема, Britta Teckentrup «The Memory Tree» (2013), Elke & Alex Barber «Is Daddy Coming Back in a Minute?» (2012), Rebecca Mason «The Day My Daddy Died» (2020) та безпосередньо загибелі тата на війні, до прикладу: Nancy Antle «Lost in the War» (1998) – історія дівчинки, чий тато загинув у війні у В'єтнамі, а мама страждає від посттравматичного стресового розладу; Deborah Petty «A Soldier's Star» (2008) – художньо змальована реальна історія маленького Олівера, чий тато загинув у іракській війні; Karl Porfirio «My Daddy's Heart is Purple» (2018) – теж заснована на реальній історії втрати батьком сина-військового, з «Дубочком…» зближує ідея безсмертя роду в дітях і їхній гордості за достойне життя минулих поколінь як силі, що надихає; Betsy Beard «A story of honor and hope» (2010) – книжка з так само рівноцінним текстові візуальним рядом, заснована на образі реального коня, котрий служить у кесонному взводі на Арлінгтонському національному кладовищі, близька «Дубочкові…» доступною дітям символізацією складних ціннісних понять «честі», «надії», «пам’яті» та ін.

В українському контексті книжка найближча до повісті Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» (2015), а також може бути порівнювана в різних аспектах із виданнями: Анастасія Єрмолаєва «Наш Да Вінчі» (2025), Оксана Давидова «Привидуся» (2024), Ольга Войтенко «Кожна грудочка землі» (2023) чи навіть «Яблука війни» (2020) та «Ми живемо на краю вулкана» (2020) Надійки Гербіш.

Книжка присвячена світлій пам’яті Остапа та Олександра Осадків, чиї реальні життя та смерть стали своєрідним камертоном, осердям оповіді. Власне, сама поява цієї книжки є великим чином Любові та Пам’яті з боку письменниці, котра написала її за три місяці після загибелі чоловіка на фронті. У мистецькій резиденції у Красногруді (Польща) вона  зрозуміла: «…у час, коли щодня сотні дітей втрачають своїх татів на війні, я не маю права мовчати. Я мушу показувати, як прийняти факт втрати – і знайти сили жити далі. Бо у мене вже є цей досвід. І у моїх дітей є. Мені дуже пощастило з сім’єю. У мене прекрасні діти, вони мої найщиріші друзі. У мене був чудовий люблячий чоловік Сашко – неймовірний батько для Юрчика і Софійки. У мене був прекрасний свекор Остап, у нас було наше «обіймальне дерево»…»[1]

Саме відкритий автобіографізм твору, незаперечна реальність художньо відтвореного досвіду сьогодення робить «Дубочок з війни» «світлою і проникливою історією Любові, Пожертви, Війни та Єднання». Вона невимовно щира й тому має такий сильний вплив на читача.

Ефект катарсису (а він незаперечний і щодо читачів-дітей, і щодо дорослих) і особливу щемну атмосферу книжки значною мірою творять також лаконічні ілюстрації Альбіни Колесніченко – художниці з яскравим власним стилем і манерою письма. Дуалістична кольорова гама приглушених природних відтінків «згасання» і «тепла», динаміка й ритм чергування та «виростання/наближення» й «розпаду» образів і картини світу загалом, буквально «чітко окреслена», зрозуміла дитині символіка – усе це творить єдиний візуальний простір живого, сьогоднішнього і водночас міфологізованого, вічного світу.